Перший день візиту предстоятеля РПЦ Кирила до Києва був дуже насиченим — проведено низку заходів та зустрічей, зокрема, молебень на Володимирській гірці, зустріч із Президентом України Віктором Ющенком, вшанування жертв Голодомору 1932—1933 років, літургія в Києво-Печерській лаврі, зустріч із прем’єр-міністром Юлею Тимошенко. Серед заходів було і засідання Священного синоду Російської православної церкви під головуванням патріарха Московського і всієї Русі Кирила, який вперше пройшов в Києво-Печерський лаврі.
Зі слів голови синодного інформаційного відділу РПЦ Володимира Лейгоди, на засіданні було встановлено статути двох синодних відділів, затверджено статут загальноцерковної аспірантури РПЦ, дано оцінку світовій економічній кризі, заслухано повідомлення Святішого патріарха Кирила про візит в ряд єпархій Російської православної церкви. Але, як виявилося, питання розколу українського православ’я не розглядалося, а тим більше створення української помісної церкви. Виникає питання — чому тоді засідання Синоду пройшло саме в Києві, якщо жодної проблеми УПЦ не було розглянуто?
Хоча, під час покладання горщиків зі свічками до меморіалу жертв Голодомору, патріарх Кирил, коментуючи слова Президента про помісну церкву в Україні, сказав, що «ця церква, пане Президенте, існує. Є помісна церква в Україні, якщо б її не було — не було б сьогодні України». Виникає друге питання: що тоді є «помісна церква», і яка з них в Україні самостійна? Адже держава Україна сьогодні є, але. разом з тим, є і Українська православна церква (Московського патріархату), і Українська православна церква (Київського патріархату), і Українська автокефальна православна церква, і всі вони живуть окремо.
Таким чином, як зазначав у коментарі «Дню» релігієзнавець Мирослав Маринович (читайте газету за 28 липня, № 129), патріарх Кирил приїхав в Україну задля того, щоб «застолбить участок». Підтвердженням тому служить проведений Синод і висловлювання предстоятеля РПЦ про помісну церкву. Окрім того, цього ж дня, в Москві професор Московської духовної академії протодиякон Андрій Кураєв в ефірі «Эхо Москви» наче на підтвердження говорить: «Український політикум повинен зрозуміти дуже просту формулу — або помісна церква, або велика Україна. Вибір стоїть саме так. Тобто Україна в її нинішніх кордонах — це дуже строкате етно-конфесійне утворення. ... Якщо ні, якщо ставка тупо — «всіх заасфальтуй», і у нас буде єдина мова, єдиний світогляд, одна релігія, — хлопці, ви самі напросилися на громадянську війну». По-перше, це говорить протодиякон; а по-друге, таке висловлювання показує, наскільки російські православна церква і влада — єдині.
Другий день візиту — 28 липня. Розпочався з літургії, яку проводив сам патріарх, в Києво-Печерській лаврі з нагоди дня пам’яті святого рівноапостольного князя Володимира. А тим часом, під стінами Лаври зібралися прихильники і противники візиту предстоятеля РПЦ. Проти приїзду глави Російської православної церкви Кирила протестують представники Української народної партії й Конгресу українських націоналістів. Близько сотні людей стоять уздовж вулиці Івана Мазепи з транспарантами із гаслами: «Україна — не Росія», «Україна — незалежна держава!», «Україна — не вотчина імперії», «РПЦ — служи Господу, а не Кремлю». Разом із тим, до Київа, як і в перший день, приїжджали тисячі прочан з усієї України, задля того, щоб побачити Московського патріарха і разом помолитися з ним.
Патріарх Київський і всієї Руси-України Філарет закликав віруючих УПЦ (КП) до толерантності — відмовитися від акцій протесту з нагоди приїзду в Україну предстоятеля Російської православної церкви. А коментуючи слова патріарха Кирила про помісну церкву в Україні, патріарх Філарет сказав: «Говорячи про єдину помісну церкву в Україні, Кирил мав на увазі Російську православну церкву, але нам в Україні треба мати свою помісну православну церкву. ... Все, що будується на неправді, рано чи пізно буде зруйноване, бо Господь терпить до часу. ... Хто каже, що з ним Бог, а насправді Божі заповіді не виконує — не любить своїх братів та сестер, із таким Бога немає».
Цього ж дня Українська православна церква Київського патріархату провела Хресну ходу з нагоди Дня хрещення Русі-України. Декілька тисяч представників духовенства та віруючих розтяглися від Володимирського собору вздовж бульвару Тараса Шевченка та Володимирської вулиці у Києві. Хресна хода завершився на Володимирській гірці — зібралося близько 4 тисяч представників духовенства та віруючих. Тут біля пам’ятника рівноапостольному князю Володимиру патріархом Філаретом було проведено святкову літургію.
КОМЕНТАР
Людмила ФИЛИПОВИЧ, доктор філософських наук, професор, завідуюча відділом проблем релігійних процесів в Україні Інституту філософії ім. Г. С. Сковороди НАН України:
— Мета приїзду патріарха Кирила до України — це спілкування з своєю паствою: відвідання біля тридцяти українських міст і сіл, звернення до прихожан УПЦ (МП), адже він вважає її своєю церквою. Перші кроки предстоятеля РПЦ в Україні вже можуть дати певні підстави говорити про наслідки його візиту. Той дух, якій закладений у візит, він виконується, але вже зараз насторожують певні факти політичних конотацій, про які говорили, що їм місця не повинно бути.Із того, що казав патріарх за ці два дні, ми можемо зазначити наступне: можливо, це наівно — чекати від російського патріарха, але поки що не було жодного, звернення українською мовою. Давайте згадаємо інші візити високопоставлених духовників, які взяли собі за труд звернутися рідною мовою до українців. Я вже не говорю про державних діячів — це взагалі вважається шиком, хоча б два речення виголосити рідною мовою приймаючої сторони.
Потім, мене, наприклад, насторожила фраза про те, що Київ розглядається, як «южная столица русского православия». Тобто нас збираються повернути до того стану, коли Україну розглядали не як незалежну державу,а як «южную Россию». Я, наприклад, не відчуваю себе причетною до «южной России» і вважаю, що кожен українець є сьогодні громадянином незалежної України. Наступна думка патріарха — це вислів про те, що Дніпро є спільною хрищальницею трьох братніх народів. Але відомо, що на той час, ніяких братніх народів не було, а був лише цілковито один народ Русі. Це вона потім вже стала Київською, завдяки нашим московським братам. Мене також насторожила та певна зухвалість, з якою патріарх Московський сказав нашому «господину Президенту, что в Украине есть поместная православная церковь» і його модель ніяк не збігається із української моделлю, яку прагнув представити Президент Ющенко.
Подивимося , як надалі будуть розвиватися події, але поки виглядає так, що на нашій території — не гість з Росії, а господар, який оглядає свої міста, села, поля, володіння з тим, як було заявлено, щоб «уважно чути і слухати». Але, нажаль, у цьому бажанні діалогу, його реалізація далека від заявлених меседжей. Якщо ти хочеш уважно слухати і чути, треба хоча б запросити тих, хто може надати весь спектр українських настроїв і очікувань, а він, натомість, представлений лише однією стороною — УПЦ (КП). Я невпевнена, що в межах цієї церкви буде висловлена незгода деяких інших українських церков щодо тих прихованих цілей, які має патріарх , прибувши в Україну.
Якщо чесно, то дивлячись на все те, що відбувається зараз, мені це нагадує не візит лідера, наприклад, західного демократичного світу, а царський вояж, у вотчині якого перебуває велика кількість людей. І Синод РПЦ, що був проведений у Києві, де вирішувалися не українські, а російські проблеми, — зайве тому підтвердження. «Казачки», які приїхали захищати патріарха, — невідомо взагалі з якою метою знаходяться в Україні. Ми обіцяли безпеку патріарху Московському і ми її надали — біля шести тисяч людей його охороняє.
Я думаю, що патріарх все таки, попри свою європейську освіченість, поки що демонструє типовий російський (азійський) підхід до країни, яку треба поважати принаймні через те, що вона є незалежною. Неможливо утвердити духовну єдність, якщо ти не поважаєш іншу точку зору і не бачиш її гідність, а гідність ця присутня більше ніж 15 років. Українські церкви, не всі, але демонструють відданість ідеї автокефальності.
Мені здається, що з цим приїздом ідея єдиної помісною церкви ще більше віддалилася від українців, ніж воно було до того. Візит патріарха явно демонструє, що є васали, а є сюзерени, тому вряд чи ми отримаємо автокефальність від рук патріарха Московського. Нам потрібно поставитися до цього візиту достатньо стримано і розглядати його в ряді інших візитів, які вже були, наприклад, Папи Римського, патріархів інших православних церков, і ще будуть, і при цьому стійко відстоювати свій інтерес.
