Усім добре відоме ставлення єврейського народу до книжок, до власної історії та історичної пам’яті загалом. Чого не завадило б повчитися багатьом українцям, і найперше тим, хто претендує на те, щоб називатися політичною елітою країни.
І черговим підтвердженням трепетного ставлення євреїв до друкованого слова стала позавчорашня презентація в Українському домі книжки «Синагоги України» — першого видання п’ятитомної серії «Єврейська духовна спадщина України», яка здійснюється за програмою культурологічного проекту «Євреї. Мудрість, пронесена через століття». У цій книжці розповідається про синагоги великих міст та єврейське життя в штетлах крызь призму духовних і культурних цінностей, які по праву належать єврейському народу — одному з рівноправних народів України.
Відкриваючи презентацію, посол Держави Ізраїль в Україні Реувен Дін Ель зазначив, що протягом кількох років він обмірковував ідею створення книжки, в якій можна було б розповісти про культуру і духовність єврейського народу, котрий десятки віків мешкає на українських теренах, про людей, які є гордістю нації. І дуже радий, що його мрія стала реальною.
«Найголовніше, — наголосив посол, — пояснити, що в українського та єврейського народу певною мірою була схожа доля. Що починаючи з четвертого століття між нашими народами були добрі відносини, розвивалося мистецтво, і корінням усього цього була ця місцевість. І якщо ця ідея проникне, то ми зрозуміємо, що у нас спільна доля».
Тим часом керівник культурологічного проекту «Євреї. Мудрість, пронесена через століття» Ян Епштейн зауважив, що головна мета публікації цієї серії книжок, другий том якої буде присвячений праведникам, третій і четвертий — синагогам Бродського та синагогам на Подолі, а п’ятий — артефактам, полягає у візуалізації того, що не лежить на видноті. «Ми хочемо, щоб історія єврейського народу була відома не лише людям старшого покоління. Ми підемо, а все це залишиться», — сказав Епштейн.
Немовби підтверджуючи значення книжки для євреїв, головний рабин України Моше Реувен Асман у своїй короткій промові сказав: «Завдяки Торі ми виживаємо. Там написано: із Тори я вийшов». Рабин також додав, що батьківщина хасидизму — це Україна, де жили і творили багато єврейських праведників, кабалістів, і саме ця земля творила цих людей.
Головний рабин Києва Олександр Духовний, виступаючи чудовою українською мовою, висловив сподівання, що Україна боронитиме права національних меншин, водночас зберігатиме в себе українське. «Ми сподіваємося, що спадщина, яку Україна даруватиме світу, буде великою, всесвітньою, і це буде спадщина всіх народів, які мешкають тут», — зазначив він.
Зі свого боку, виступаючи від імені Президента, його радник Ганна Герман наголосила, що влада здійснює політику забезпечення рівного трактування людей і національностей. Вона вважає, що єврейську та українську культуру неможливо розділити, навівши при цьому такий аргумент, що ніхто не вміє так плакати, як українці та євреї, ніхто не вміє так виживати, як українці та євреї. Герман заявила: єврейську спадщину в Україні ми збережемо.
Слід зазначити, що презентацію книжки, в ході якої короткі промови чергувалися виступами артистів: Надії Крутової-Шестак, Яна Табачника та його дружини Тетяни Недєльської, не зовсім толерантно вів ведучий, журналіст ДТРК «Крим» Борис Левін. Він, зокрема, представляючи посла України в Ізраїлі Геннадія Надоленка, сказав, що нарешті влада думає реалістичними категоріями. А ще заявив, що така подія — проведення цієї презентації — навряд чи була б можливою п’ять років тому, за часів «помаранчевої» влади. Як пізніше сказав Олександр Духовний, який сидів поруч із поетом Іваном Драчем, вони обидва аж підскочили при цих словах. Рабин, котрий народився у Києві, пояснив, що чудово знає українську мову, тому що, коли за часів правління Щербицького було модно відмовлятися від уроків української мови, його мати сказала: не можна не знати мови тієї землі, на якій живеш. Сама ж його мати, за словами Духовного, мудра жінка, свого часу врятувалася від німецьких концтаборів завдяки українській мові.
Наведені вище слова ведучого засвідчують, що чимало українських журналістів, які отримують звання заслужених, насправді перебувають у якомусь історичному полоні. І зовсім не вміють учитися в тих же євреїв, які кажуть, що без знання історії немає майбутнього.
