Останнім часом практично в кожній сім’ї з’явився новий ритуал — збираючись біля телевізора, прогнозувати можливі сценарії розвитку іракських подій. Хтось, надивившись у черговий раз на бомбардування, говорить про третю світову, хтось — про економічні наслідки, а хтось — про можливий екологічний катаклізм. Не дивуються зараз і телефонному дзвінку через океан, коли на тому кінці дроту просто питають: як справи? Все це стало свого роду симптомом, властивим останнім часом майже кожному. Німецькі психологи з екранів телевізорів наполегливо рекомендують забути про все і вiддатись розвагам. А немолодих людей і зовсім не допускати до перегляду новинних програм, оскільки це може обернутися для них важкими порушеннями психіки і втратою почуття реальності. Вчені з британського університету в Хертфордширі оприлюднили результати досліджень, згідно з якими з наближенням початку воєнних дій у Британії дедалі актуальнішими стають забобони. Винятком не є навіть вчені, у яких до недавнього часу аргументація в стилі магічних впливів викликала усмішку. Як повідомляє Forum, вірити в стукотіння по дереву і боятися розбитих дзеркал у Великобританії стали тепер на 19% громадян більше.
Експерти ж вважають, що ця реакція більш ніж закономірна. На думку кандидата психологічних наук, головного редактора журналу «Практична психологія і соціальна робота», керівника проекту журналу «Обдарована дитина» Олександра Губенка, війна показала хиткість усього того, що вважалося міцними життєвими опорами: віри у завтрашній день, у непорушність міщанського благополуччя і стабільності. Для багатьох людей, за словами О. В. Губенка, стає очевидним непереконливість язичницького архетипу сили, який з певного часу отримує риси домінанти світової політики і полягає у схилянні перед грубою силою як методом встановлення нового світоустрою. І яскравий приклад тому — антивоєнні мітинги, які є протестом проти експансії сили.
Свідомість людей, зіткнувшись з ненадійністю звичних життєвих уявлень, шукає опори у вищих духовних цінностях, але деякі захищаються від страху перед навколишньою дійсністю шляхом ритуальних дій і магічних фетишів, що забезпечують ілюзорну безпеку.
Разом з тим ескалація агресивних методів політики свідчить про те, що не всі можуть встояти перед спокусою власної могутностi. У результаті відбувається ніби індукування, зараження жорстокістю, коли жорстокість терористів провокує жорстокість антитерористичної коаліції у відповідь, що, у свою чергу, призводить до нової ескалації насильства. Створюється замкнене коло насильства і жорстокості, розірвати яке може тільки стриманість і християнське милосердя.
І цілком зрозуміло, що — свідомо чи ні — люди шукають підтримку зверху. Це, за словами О. В. Губенка, навіть своєрідний позитивний наслідок триваючих світових катаклізмів.
У питаннях психологічного комфорту — навіть, скоріше, дискомфорту — Україна не залишилася на узбіччі. За даними соціологів, 70% наших співвітчизників відчувають страх, що луна «Шоку і трепету» докотиться й до нас. Не узагальнюючи поки на рівні нації, психологи фіксують загострення різного роду маній і панічних страхів. Як розповідає практикуючий психолог Ігор Зубаєв, днями до нього прийшла клієнтка і розказала, що панічно боїться за долю своєї дитини, через що останнім часом страждає на безсоння. «Мій чоловік, переживши Афганістан, досі вбиває ночами людей, — казала вона. — Йому сняться кошмари, а останнім часом він майже ні з ким не розмовляє».
Саме популяризації таких візитів побоюються зараз вітчизняні психологи, а посилює ситуацію «союз» ментальних особливостей українців з нинішніми умовами. За словами кандидата психологічних наук Ірини Головньової, рівень тривожності у нас істотно підвищений. І не таємниця, що причиною цього є як емоційність і схильність до драматизації, так і пережиті Чорнобиль і Скнилів. Уже тепер, порівнюючи результати нинішніх соціологічних досліджень з тими, що проводилися в середині 90-х, видно, що українці стають великими фаталістами. І якщо, скажімо, 1995 року упевненості у власних силах не вистачало лише 30% опитаних, то нині — 35%. Загалом же за своє майбутнє побоюються 72% населення України.
Проте останній факт неодноразово демонстрував і позитивні сторони. Страх, невдачі та нестабільність, як відомо, завжди об’єднували, і вітчизняна історія підтверджує, що «гарячі» події сприяли самоідентифікації. За словами доктора соціологічних наук, завідуючою лабораторією мас і організацій Інституту соціальної і політичної психології Олени Донченко, цілком ймовірно, що, спостерігаючи за іракськими подіями, українці досягнуть усвідомлення власної самодостатності і здобудуть нарешті віру у самих себе. І найголовніше — це може сприяти тверезому погляду на речі й усвідомленню того, що дійсно є цінним. Так було і раніше, закладений у ментальності захисний механізм дозволяв у найважчі моменти історії концентруватися на своєму — і, умовно кажучи, триматися за свій клаптик землі й радіти кожному дню.
