Сьогодні, 1 вересня, День знань відзначать в усіх навчальних закладах України. За даними Міністерства освіти та науки України, вперше до школи цього року пішло 390 тисяч дітей, що на 13 тисяч більше, ніж торік. Відтепер вони носитимуть почесне звання школяра, яке дає певні права та обов’язки. Але переймаються першачки більше тим, як їх сприймуть у класі, чи хороші вчителі викладатимуть, чи знайдуть вони нових друзів. На думку психологів, щоб першокласникам було легше адаптуватися до нової обстановки і подолати всі ці страхи, їм потрібна увага та підтримка батьків. Як саме це зробити, «Дню» розповіла соціальний педагог, психолог Українського інституту позитивної крос-культурної психотерапії та менеджменту Катерина ОВЧАРЕК.
— Пані Катерино, яким чином можна полегшити адаптацію першокласників у школі?
— Нині першачкам простіше адаптуватися у тому плані, що їх готують до школи ще в підготовчій групі дитячого садка або водять у так звані нульові класи. Велику роль відведено батькам, які повинні бути в курсі того, чим займаються діти, тобто вони мають проявляти інтерес до тих завдань, які отримала дитина у школі, оцінювати словесно (вийшло — не вийшло) її старання, виконуючи разом домашні завдання. Багато чого вчать батьків і вчителі молодших класів, проводячи класні збори, працюючи з батьківським комітетом, який може організовувати якісь позакласні заходи, де діти спілкуються разом із батьками. У першачків тривалий час залишається почуття єднання з батьками, яке має перейти на стадію диференціації, коли дитина почне розрізняти, де він живе сам по собі, де він — учень, а де — член сім’ї. Коли у маленької людини з’являється нова ідентичність, наприклад «я — школяр», вона по-іншому реагує на відокремленість від своїх тата й мами. Загальна рекомендація для всіх батьків — більше цікавитися життям дітей у школі, кращу адаптацію годі й шукати.
Багато сперечань виникає з приводу того, з якого віку — з шести чи семи років — краще віддавати дитину до школи. Вік психологічної готовності настає після семи років, тоді дитині легше налаштуватися навіть фізіологічно, зокрема, з такими процесами, як пам’ять, мислення, увага. Так, не кожен шестирічний учень зможе зосереджувати увагу на уроці протягом 45 хвилин, він витримає максимум півгодини, а потім йому потрібна ігрова перерва. Тому питання про вікові періоди науковці переглядають щосім років, бо й часи змінюються, і діти стають іншими, мають зовсім іншу активність, по-іншому сприймають інформацію, зокрема, технологічну. А от психологічна готовність, яка проявляється у пізнавальній активності, настає з шести років. Тому батькам треба продумати для першокласника більш-менш ощадливий режим, щоб була можливість погратися, відпочити і відновити сили. Також слід звертати увагу на харчування, режим дня, перебування на свіжому повітрі, а перед початком навчання дитину слід оздоровити, щоб протягом року їй вистачало ресурсів, тобто сил та натхнення, для навчання. Своєрідну адаптацію можуть переживати й школярі, які перейшли до п’ятого класу, коли йдуть вчитися, так би мовити, на всіх вчителів. Але труднощі виникають тоді, коли дитина повністю змінює клас, якщо ж колектив лишається той самий, емоційний стрес майже відсутній.
— Іноді дітей відправляють до школи ще у п’ятирічному віці. Чи готові діти до такого випробування?
— Так працюють тільки ті школи, де у перших класах викладають окремі предмети, наприклад, математику, письмо чи природознавство, а не весь комплекс дисциплін, бо діти у п’ять років просто не в змозі все це запам’ятати і вивчити. Звісно, батькам видніше, чи є у дитини фізична і психологічна можливість потягнути навчання з такого раннього віку. Бо навіть якщо дитина перевантажена, а за характером ввічлива та слухняна, вона ніколи не поскаржиться батькам, що десь не встигає і чогось не хоче робити. Але зовні це буде проявлятися, наприклад, у тому, що дитина хворітиме. У моїй практиці був випадок, коли у дівчинки розвинулася аритмія серця. Її батьки ще з першого класу водили в музичну школу, школу мистецтв, у спортивні секції та в ніші гуртки, а дитині не вистачило такого перехідного емоційного стану, де б вона могла переключитися з одного виду діяльності на інший, а також побути в дитинстві.
— Чи налаштовуються морально батьки на те, що їхня дитина з цього часу вже школяр?
— Спосіб життя усієї родини з цього моменту змінюється, оскільки сім’я — це системне явище, й зміни в житті одного члена родини викликають зміни і в інших. Чи готові до цього батьки — питання дуже важливе, адже йдеться про те, чи знайшли вони ту людину, яка догляне за дитиною, поки вони на роботі, чи готові вони самі приділяти час, щоб розбирати з нею шкільні завдання і щоб бути наближеним у новому виді її діяльності, тобто навчанні. Також важливо, чи зможуть батьки організувати цілеспрямовану навчальну діяльність дитини і чергувати її з відпочинком, наприклад, разом проводити вихідні. У дошкільних закладах соціальні педагоги іноді готують психологічно батьків дітей, що ходять до підготовчої групи, до того, як їм займатися з дитиною під час її навчання у школі, зокрема, як реагувати, коли дитина не захоче йти на уроки. Іноді це буває через те, що дитині важко адаптуватися у новому колективі. Якщо у родині благополучна атмосфера, то батьки знайдуть необхідні слова та пояснення, щоб їхня дитина почувалася впевнено навіть у нових умовах. А якщо кожен живе сам по собі, то адаптуватися буде складно.
— Певні новації у навчанні чекають і учнів старшої школи, наприклад, поява зовсім нових предметів, які до них ще взагалі ніким не вивчалися. Чи може це завдати якогось стресу учням?
— Експериментальні програми були завжди, і це добре, що вони постійно переглядаються, бо відповідають вимогам сучасності. Але більшість нових предметів не основні, а другорядні, які допомагають школярам визначити свою професійну орієнтацію. Передусім це предмети з економіки, права, охорони здоров’я тощо. І такі предмети не викликають жодних труднощів чи стресів, бо вже йдеться не про шестирічних дітей, а про підлітків, яким набагато легше пристосовуватися до новацій. Взагалі школа для кожної дитини має своє значення. Для тих, хто багато часу присвячує навчанню, школа — це важлива частина життя. А от із якими індивідуальними емоціями та переживаннями вона пов’язана, кожен сам визначає для себе. Важливо, щоб школа була хорошим та позитивним ресурсом дитинства, щоб у зрілому віці згадувалося, як легко давалося навчання, який теплий та дружній був колектив. Але найголовніше, що має відчути школяр, — що його люблять не за оцінки та успіхи, а за те, що він є.
