Міжнародна конференція з питань подолання бідності проходить цими днями в нашій, зовні зовсім не бідній, столиці. Координатор системи ООН в Україні Френсіс О’Доннелл, відкриваючи цей міжнародний форум, заявив учора, що підвищенню рівня бідності Україні загрожує ще й глобальний стрибок цін у світі.
О’Доннелл зазначив, що, на думку багатьох експертів, недавні успіхи, досягнуті в зменшенні рівня бідності, що спостерігалися в країнах Східної Європи протягом останніх десяти років, зараз перебувають під загрозою «зростаючої невпевненості у світовій економіці». Ця невпевненість, за його словами, виявляється в труднощах, пов’язаних із високою інфляцією, в тому числі й в Україні. Зокрема, це стосується цін на продукти харчування та енергоносії.
При цьому чиновник ООН підкреслив, що висока інфляція, зареєстрована 2008 року, і моделі бідності, як в Україні, так і в більшості країн колишнього СРСР, відрізняються від поширених світових моделей. У нас, за його словами, бідність існує в умовах розвиненої промисловості, висококваліфікованої робочої сили і відносно низького рівня безробіття. Для України, на думку О’ Доннелла, бідність є досить новим явищем, а його причиною став «перерозподіл ресурсів під час історичних змін у країні на шляху до ринкової економіки». Представник ООН також підкреслив, що, згідно зі статистичними даними, за останні 10 років українська нація втратила чотири мільйони чоловік, незважаючи на те, що за шість років державне фінансування медицини зросло в чотири рази, а споживання ліків — утроє. Однак рівень смертності в країні лише збільшився. А ще О’Доннелл зазначив, що найгірша ситуація в Україні — в сільській місцевості, де проживає 40% українців. І як тут не пригадати враження від відвідування поліського села Листвин, де якість води допомагають підвищити японці, а зарплата в 200 гривень вважається дуже непоганою...
Тим часом уряд країни, безумовно, стурбований бідністю, що поглиблюється, і декларує необхідність підвищення соціальних стандартів. Зокрема, перший заступник міністра праці й соціальної політики Павло Розенко стверджує, що вдосконалення розрахунку прожиткового мінімуму є одним із пріоритетів у роботі міністерства на нинішній рік, оскільки цей базовий державний соціальний стандарт виконує роль нормативного та аналітичного інструмента регулювання рівня життя населення. Але відразу ж виникає запитання: чому уряд досі не переглянув прогноз інфляції на нинішній рік? Сьогодні всім — від пенсіонерів до мільйонерів — уже зрозуміло, що інфляція як мінімум удвічі перевищить діючий рівень, закладений урядом до держбюджету. Не поспішає він переглядати і сам бюджет, вимагаючи від парламенту насамперед прийняти урядову програму, щоб тим самим убезпечити себе від відставки. Що ж понад усе цікавить уряд: життя народу чи можливість керувати ним?
Днями «День» розповів про експеримент ученого, економіста й дійсно народного банкіра з Бангладеш пана Мухеммеда Юнуса, який створив у своїй країні, а згодом і за кордоном, банківську мережу, що працює виключно з бідними. Ми поставили тоді запитання, а чи знайдуться в нього послідовники в нашій країні, що так само, але по-своєму — ще раз пошлемося на О’ Доннелла: в умовах розвиненої промисловості, висококваліфікованої робочої сили та відносно низького рівня безробіття, — страждає від бідності. На це запитання ніхто з опитаних, а це були далеко не останні люди в нашій країні — народні депутати, чиновники найвищого рівня, бізнесмени й банкіри, — на жаль, не відповів прямо...
Єдиний, хто сьогодні претендує на звання захисника бідних у нашій країні, це прем’єр-міністр. Але в останні місяці шанси Юлії Тимошенко на цю роль, на жаль, тануть з кожним новим відвідуванням нашими громадянами продовольчих магазинів. Випадково чи ні, але наш прем’єр саме 1 квітня заявила, що планує щомісяця коректувати прожитковий мінімум у країні. Чи не свідчить це про те, що вона не дуже-то вірить в ефективність своїх антиінфляційних заходів?
І як тут не процитувати екс-заступника голови Мінфіну Людмилу Ходос, яка залишила свою посаду через непогодження з політикою виконавчої влади в соціальній сфері. «Ні влада, ні політика (політичні сили країни. — Ред. ) жодному пересічному громадянинові не допоможе». За словами Ходос, соціальний захист населення все ще залишається лише привабливою темою для передвиборної риторики: приходячи до влади, політичні сили відмовляються передбачати відповідні витрати з державного бюджету. За її даними, у 2005—2007 роках суди винесли безліч рішень на користь громадян у справах про стягнення з держави соціальних виплат на загальну суму понад 100 мільйонів гривень, але виконано таких рішень лише на дев’ять мільйонів.
