Учора колишній міністр фінансів на всю країну спрогнозував, що інфляція цього року в Україні досягне 14%. Не обговорюватимемо зараз етики цього вчинку, мотивація якого, схоже, визначається приписуваною будь- якій опозиції формулою «чим гірше, тим краще». Але в одному він, звісно, має слушність: цього року країна та її усереднений громадянин (Президент раніше іменував його «маленьким українцем») особливо не розбагатіє.
Час від часу всі ми шукаємо відповіді на запитання, чому наша потенційно багата країна, попри постійні зусилля стати реально багатою, залишається такою, якою вона є, або, простіше кажучи, бідною. Відповідей багато і різних. І знаходити їх можна в широкому діапазоні наук. Від політики й історії — до психології. Особливо багато їх в економіки. Наприклад, отака: бідність — похідна нерегульованого або погано регульованого державного монополізму.
Із цим кожен зустрічався на звичайному нашому базарі, де скаржитися нікуди і нікому. (У давні часи в Україні на базарах були спеціальні люди, які іменувалися старостами, вони щодня встановлювали ціни на всі товари та суворо стежили за тим, щоб цих розпоряджень не порушували).
Але в економіці держави управу на монополіста все ж таки знайти можна. Це — Антимонопольний комітет, чиє завдання — стежити за тим, щоб ціни в країні встановлювали виключно на ринковій основі, а точніше — в результаті конкуренції. Але що робити з так званими природними монополіями, які постачають людям газ, тепло, воду, а також інші блага та послуги, знаходячись при цьому в державній власності. Для приборкання їхніх монопольних апетитів у нашій країні створюються також національні комісії з регулювання державних монополій у таких галузях, як енергетика, зв’язок, транспорт. Не обійтися і без комісії з житлово-комунальних послуг, які, схоже, найближчим часом регулярно засмучуватимуть громадян стрибками цін. Це залежить від таких комісій, з одного боку — не допустити, щоб держмонополісти отримували надприбутки, а з іншого — і це не менш важливо, — не довести їх своїм ціновим регулюванням до банкрутства, в результаті чого громадяни можуть взагалі залишитися без життєво важливих послуг.
Такі комісії в нашій країні вже діють, але, признатися, не без нарікань. Пам’ятаєте, як НКРЕ (Нацкомісія з регулювання енергетики) встановила тарифи на газ українського виробництва для населення, які потім були суттєво знижені за вказівкою уряду Віктора Януковича? Цей сам по собі дуже втішний факт, проте, роз’яснює, чому громадянин не може покладатися на справедливість рішень, ухвалених цими держорганами, які заведено називати ще й незалежними. Насправді вони, принаймні поки що, незалежні виключно від споживачів, яким повинні служити. А от із державними органами (міністерствами, Кабміном) у них складні та погано виписані в законодавчих актах відносини. Наприклад, згадане газове рішення було прийняте, швидше за все, не без тиску зі сторони Мінпаливенерго (в складі уряду Єханурова). А скасоване за вказівкою нового нинішнього уряду. І хоч би що члени комісій розказували журналістам про різні принципи, зокрема і про свою незалежність, тиску з боку урядових органів вони протистояти не здатні хоч би тому, що входять до системи державної виконавчої влади, очолюваної Кабміном. Куди їм діватися...
Як зробити такі комісії справді незалежними, якими вони є, наприклад, у країнах Європи? Адже в результаті їхні члени почуватимуться, нарівні з урядом, відповідальними за цінову політику, за рівень інфляції та навіть за рівень бідності. І не зможуть нишком кивати на дядька, який начебто примусив ухвалити те чи інше рішення.
Група народних депутатів, у складі якої представники практично всіх парламентських партій, підготувала законопроект про одну з уже чинних комісій, у якому ретельно виписані принципи її роботи. І, мабуть, головна новела полягає в тому, що при цьому комісія не потрапила в систему виконавчої влади (ухвала звучить так: державний орган зі спеціальним статусом, підконтрольний Президенту та підзвітний Верховній Раді). Цим комісія, по суті, виведена з-під впливу і тиску уряду та міністерств, тобто виконавчої влади, яка нерідко погоджує свої рішення та вимоги виключно з політичним моментом: між виборами вона, пардон, попльовує на виборця, а щойно вони наближаються, починає до нього підлабузнюватися.
Нинішній уряд, сповнений зараз найкращих намірів у зв’язку з тим, що йому терміново треба придавити розбурхану інфляцію, хоче залишити важелі для управління такими комісіями в себе. Але, думається, в нього вистачить мудрості подивитися на це питання ширше. Адже життя ще не закінчується... Країну треба будувати не на тиждень, не на місяць, і навіть не на квартал...
