У Відні, як і в будь-якій столиці світу, городяни люблять у вихідні відпочити. Прийнято, наприклад, кілька разів на рік відвідувати всією сім’єю зоопарк. Особливий наплив відвідувачів там буває в теплу пору року, коли всі заморські звірі розгулюють у вольєрах просторими, належними лише ним територіями, розглядаючи один одного, дивуючись і радіючи дурній людській цікавості. Жителі Відня, як і гості столиці, можуть тут не лише зустрітися з дивним тваринним світом віч-на-віч, а й, як писав славнозвісний австрійський поет Рільке, «подивитися на світи очима пантери і відчути її душу».
Втім, корінні віденці рекомендують гостям своєї столиці починати прогулянку в зоопарк не з нього самого, а з парку «Шенбрунн», частина території якого вже понад 250 років віддана під вольєри, слоновники, акваріуми... Гуляючи, тут можна натрапити на залишки таємничих римських руїн, помилуватися віковими деревами. Або звірити сонячний годинник на клумбах зі своїм наручним. А любителі фауни не пошкодують, якщо особливо взимку, в мороз вони завітають погрітися до Пальмового будинку, — це тридцятиметрова, стара (ще з ХІХ століття), але напрочуд легка споруда зі скла й сталі з великими заклепками, зварювати метал тоді ще не вміли. У Пальмовому будинку вражає неймовірна розмаїтість екзотичних рослин із усіх куточків планети. Але, звісно, найбільше диво «Шенбрунна» — це сам зоопарк. Австрійці вважають його найстарішим у світі. Можливо, так воно і є...
Віденський зоопарк офіційно був закладений австрійським імператором Францем I у 1752 році. А перші спроби заснувати у Відні звіринець відносяться ще до 1452 року. Розташовувався він у центральній частині міста «Штадтграбен», хоча живого слона віденці вперше побачили не в цьому звіринці, а десять років по тому в пригороді, на території замка Еберсдорф. До початку ХХ століття, коли після поразки в Першій світовій війні величезна Австро-Угорська імперія розвалилася на кілька держав, зоопарк «Шенбрунн» не лише не розвалився, а й нараховував уже 3500 тварин, що належать до 717 видів, і славився як найбільший і найгарніший зоопарк світу. Під час Другої світової війни в 1945 році Відень і «Шенбрунн» бомбили. Зоопарк був цілком зруйнований, тисячі тварин загинули. Але минув час і місто разом із «Шенбрунном» відбудували.
Віденський зоопарк, що його, як і в Берліні, іноді називають «Тіргартеном», знаменитий сьогодні на весь світ не лише найсучаснішими умовами утримання тварин, а й історично цінною архітектурою, ігровими майданчиками для дітей і можливістю покататися верхи на конях або поні. Цієї весни для дітей і дорослих тут відкрили «природну стежку пригод». Практично щороку в зоопарку з’являються не лише нові мешканці, а й нові споруди, які, втім, не заважають і збереженню духу старовини.
Одразу біля входу відвідувачів тут зустрічає «Кайзерівський павільйон для сніданку», що виконує функцію «кавового будиночка». Із його затишної тераси бабусі й дідусі можуть спостерігати за філіжанкою кави не лише за буднями жирафів, зебр і леопардів, а й за своїми онуками. У слоновнику одна стіна зроблена з товстого скла. Слони підходять до неї впритул, що дозволяє розглянути цих гігантів у дрібних подробицях. А в приміщенні для носорогів піднятий над ними оглядовий майданчик дає можливість тваринам, коли вони захочуть, бути з нею поруч. Важливо й те, що всі вольєри тут сконструйовані таким чином, що надають звірам багато місця, створюючи умови, близькі до природних.
Психологи кажуть, що діти найчастіше тягнуть своїх бабусь і дідусів до павільйонів із кажанами, зі світом джунглів, з акваріумами й тераріумами, а ще їх, як і багатьох дорослих, важко відірвати від приміщень, де живуть панди або коали. До речі, в 2007 році гігантська панда без допомоги сучасної зоомедицини народила тут маленьке дитинча Фу Лонга, якому вся Австрія вибирала по інтернету це ім’я. Народження Фу Лонга було першою подібною подією в Європі за останні 25 років. А за сто років до того, в 1906 році, у віденському зоопарку вперше в світі в неволі народилося дитинча африканського слона. У 2008 році віденський зоопарк був офіційно визнаний кращим у Європі, і ніби підтверджуючи це в серпні 2010 року на світ тут з’явилося ще одне ведмежа-панда.
В Австрії традиційно дуже високий рівень професійної підготовки в галузі розведення вимираючих видів тварин у спеціалізованих центрах і подальшої їх реінтродукції у природу. Сюди приїжджають переймати досвід фахівці із Праги, Берліна, Парижа. У Шенбруннському зоопарку працює дуже компетентна й закохана у свою діяльність адміністрація. Фахівці ведуть, наприклад, найсуворіший контроль за харчуванням звірів. Як тут жартують, він нічим не гірше за контроль за раціоном харчування в найкращих віденських ресторанах. Якби співробітника зоопарку помітили в жорстокому поводженні з тваринами, його б одразу звільнили, й не виключено, що ще й судили. Любов до тварин, як і професіоналізм, є головною умовою прийому на роботу до «Шенбрунна». Водночас директор зоопарку пані Шраттер ніколи б не підписалася під гаслом «Прибуток будь-яким шляхом». Навіть у найскладніші часи австрійці підтримували «Шенбрунн» не лише з патріотичних, а й з суто прагматичних міркувань: «Чим краще живеться нашим тваринам — тим краще живеться й нам...». Зоопарк «Шенбрунн» є магнітом для гостей з-за кордону (25% відвідувачів — іноземці) і джерелом доходів готелів міста, ресторанів, громадського транспорту.
І ще, багато австрійських сімей, а часом і самі діти, беруть на себе роль «опікуна» над певною твариною, на утримання якої вони, час від часу, переказують гроші. Незабаром тут святкуватимуть Різдво, а за ним і Новий Рік. У центрі Відня напроти ратуші вже стоїть тридцятиметрова різдвяна ялинка, на ній горять вогні, на святкових кіосках навколо серед лампіонів, хлопавок і кульок багато казкових звірів і птахів. Але свята минуть і, як і щороку, ялинку відправлять до міського зоопарку. Спочатку, щоправда, найміцнішу частину стовбура величезного дерева відпиляють на виготовлення шпаківень, які розвісять біля міських шкіл, а ось решта поїде прямим ходом до «Шенбрунна» — на їжу й іграшки для найбільших мешканців зоопарку — носорогів і слонів.
Ми зустрілися з директором Віденського зоопарку, доктором наук пані Дагмар ШРАТТЕР, щоб докладніше дізнатися, як же працює весь цей складний механізм.
— Пані Шраттер, спочатку дякую, що ви знайшли час розповісти українським читачам про свій зоопарк. Про це мене попросила українська газета «День».
— Будь ласка. Мені й моїм колегам імпонує, що нашим зоопарком цікавиться український «День». На жаль, я не знаю української, але, по-моєму, якась частина ваших матеріалів виходить в інтернеті й англійською... А що стосується сьогоднішнього дня, то читачі вашого «Дня» — зараз мої гості.
— Дякую. А скільки гостей — я маю на увазі звичайних відвідувачів — приймає ваш зоопарк на рік?
— Нинішній рік ще не закінчився. Але до 31 грудня вже недалеко й ми розраховуємо, що продамо за цей рік більше двох мільйонів вхідних квитків. Причому 25% цих квитків куплять іноземні гості. «Врожайним» був, наприклад, 2008 рік — два мільйони шістсот тисяч відвідувачів. Але це з погляду кількості, а якщо говорити про якість, у 2008 році нас визнали «найкращим зоопарком світу». Цей титул присуджується раз на два роки, і ми сподіваємося, що й в 2010 році будемо кращими.
— Ваш зоопарк — один із найкращих у Європі. Для такого визначення потрібні якісь критерії.
— Цілком вірно. У «журі» їх двадцять п’ять: наскільки звірі почуваються вільними, догляд за ними, медицина, харчування, гігієна, безпека співробітників. Ще зручності для відвідувачів зоопарку, починаючи з дитячих майданчиків і закінчуючи такими речами, як туалети. До речі, за жодним із цих критеріїв ми не посідаємо першого місця, проте в цілому ми настільки хороші, що «золото» в остаточному підсумку здобули і, сподіваюся, здобудемо знову.
— А хто в Європі вам наступає на п’яти?
— «Срібло» — в німецького Лейпцигу, який, якщо я не помиляюся, є містом-побратимом Києва. А «бронза» пішла в швейцарський Цюріх.
— На жаль, Київському зоопарку залишається лише заздрити вашій трійці...
— Я знаю, що Київський зоопарк переживає зараз не найкращі часи. А заздрість, якщо вона не «чорна», а «біла», буває гарним мотором. Після розвалу соцтабору багато зоопарків Східної Європи потрапили у скрутне становище, але все ж таки стали на ноги. Прикладом тут є не лише чудовий зоопарк у Лейпцигу, а й, наприклад, чудовий Празький. До речі, якщо Лейпциг і Київ дійсно міста-побратими, то, я думаю, що кияни могли б, крім допомоги з боку Європейської асоціації зоопарків й акваріумів (EAZA), звернутися за порадою й допомогою до німецьких колег. Переймати досвід ніколи не соромно. Пам’ятається, київський зоопарк виключили з асоціації три роки тому через порушення етичних норм. Наскільки я в курсі, поводження із тваринами й умови їхнього життя були там тоді далеко не «людськими».
— І що тепер робити?
— Сподіваюся, вони самі знають, що їм робити. Наш віденський зоопарк наприкінці 70-х — на початку 80-х був теж на межі закриття. Мій попередник Хельмут Пехланер, фанатик та ентузіаст своєї справи, поставив зоопарк спершу на голову, а потім — на дуже міцні ноги. Він створив із зоопарку фірму — товариство з обмеженою відповідальністю. Якщо говорити простіше, я працюю за принципом трикутника. В одному куті перебувають питання і проблеми, пов’язані з якістю життя тварин, які ми зобов’язані постійно підвищувати. У цьому сенсі тверезу, неагресивну критику з боку Партії зелених та інших захисників тварин ми завжди вітаємо. Вона підганяє, змушує вдосконалюватися. Перше місце в Європі — це й заслуга наших критиків. Другий кут — інтереси відвідувачів. Важливо, щоб їм було зручно й комфортно спостерігати за звірами. А третій — гарний клімат у колективі. І найважливіше — безпека співробітників. На жаль, у 2002 році в зоопарку трагічно загинула одна співробітниця, на яку напав ягуар. Це було шоком для нас усіх. У директора зоопарку та його підлеглих має бути мета, мрія, перспектива. У нас це називають словом «Visionen». Шлях до цієї мети непростий і складається з багатьох кроків сходами, що ведуть нагору. Неможливо зробити другий крок, не зробивши першого. Тут замало хотіти змінити щось. Якщо я, наприклад, хочу сісти за штурвал літака, мало одного бажання, потрібне й уміння. Мого бажання врятувати людину, яка потрапила в аварію, теж замало, для цього потрібний гарний хірург, а не я. І зоопарку потрібні висококваліфіковані фахівці — від робітників до наукових працівників.
— І гроші теж...
— Безумовно. Наші звичайні витрати — зарплата працівникам зоопарку, харчування звірів, ветеринарний контроль, техніка — зоопарк майже на 90% покриває із прибутку, отриманого від продажу вхідних квитків, також від кафе, ресторанів, які є на нашій території. А решта плюс гроші понад — на наукові дослідження, проекти, співробітництво з Китайською Народною Республікою, звідки ми «отримуємо» панд, або з Румунією, де проводимо семінари, або з Латинською Америкою. Усе це дотується Федеральним міністерством економіки Австрії.
— Місто Відень вам допомагає?
— Практично ні. Місто допомогло нам у спорудженні кількох будівель, але оскільки ми підпорядковані міністерству економіки й одночасно є своєрідною «фірмою», таке співробітництво з міською владою розвитку не отримало. Ми, мабуть, єдиний зоопарк у Європі, що не дотується з міського бюджету. А скажімо, у Нюрнбергу, Берліні, Парижі влади міста піклуються про свої зоопарки, як про власних дітей, і дають їм гроші зі скарбниці муніципалітету. Але в нас у цьому потреби практично немає. Хоча, звісно, зайві кошти з міського бюджету нам би не завадили. Втім, у нас теж є багаті спонсори-опікуни. Наприклад, австрійські лотереї Osterreichische Lotterien, австрійський фонд підтримки наукових досліджень FWF, австрійський національний банк ONB, федеральне міністерство науки й наукових досліджень BMWF, енергетична компанія OMV...
— Цікаво, чи існує між зоопарками таке поняття «солідарність», бажання один одному допомогти?
— Я розумію, до чого ви хилите... (сміється)
— До Києва, до речі, лише трохи більше двох годин польоту...
— Якщо адміністрація Київського зоопарку згодна, то я могла б, скажімо, спочатку разом із нашими головним зоологом і фахівцем з маркетингу на кілька днів прилетіти до Києва і там, разом з українськими колегами, обговорити ситуацію, що в них склалася.
— Сподіваюся, ви досить скоро завітаєте до Києва...
— Я теж. А вашій газеті я приготувала на прощання ілюстрований альбом «Віденський зоопарк». На одній зі сторінок я написала: «Українській газеті «День» — кілька картинок і вражень від найстарішого й, напевно, найкрасивішого зоопарку світу».
