Унікальну знахідку — модель трипільського житла — знайдено нещодавно в селищі Піщана, що на Черкащині. Це — дев’ята (дехто каже — сьома), знайдена археологами за більш аніж сто років досліджень трипільської культури, пам’ятка. Знахiдка належить керівнику розкопок Тальнівського району, молодшому науковому співробітнику Інституту археології НАН України Дмитру Чорноволу. Загалом, Тальнівський район, який охоплює Державний заповідник «Трипільська культура», виявився вельми плодючим на рідкісні артефакти. Недаремно історики досліджують місцевість, починаючи з 60-х років ХХ століття, коли вперше було виявлено поселення за допомогою аерофотознімків Костянтина Шишкіна.
СТІВЕН СПІЛБЕРГ І БОРОТЬБА ІЗ «ЧОРНОЮ АРХЕОЛОГІЄЮ»
Незважаючи на літню спеку, десант «Дня» висадився на Черкащині, в селі Легедзине Тальнівського району, аби побачити на власні очі, як же жили трипільці понад п’ять тисяч років до нашої ери. Адже доведено: більше за журналістів люблять «перемивати кісточки» лише археологи, бо лише вони знають подробиці тодішнього життя-буття. Один із дослідників уже зустрічав нас біля Музею трипільських протоміст — місцевий учитель історії, директор заповідника Владислав Чабанюк. Загалом же пан Владислав — людина помітна в селі не лише любов’ю до трипільської культури. Директор заповідника, крім організаторської діяльності, відомий і фільмами власного виробництва. Якщо Чабанюк — це місцевий Стівен Спілберг, то Легедзине — український Голівуд. Але про все по порядку.
Хоча в Україні, як і в Румунії та Молдові, вже є не один заповідник трипільської культури, Тальнівський оригінальний тим, що охороняє унікальні трипільські поселення-гіганти, яких ніде більше не виявлено. Протоміста, якщо по-науковому, охоплюють площу в 450 га. В них тисячі років тому розташовувались понад 2700 трипільських жител. Отже, роботи нинішнім історикам вистачить принаймні ще на кілька тисяч років. Директор Державного заповідника «Трипільська культура» Владислав Чабанюк розповідає, що заповідник було створено в 2003 році з однією лише метою — зберегти від глибокої оранки та грабежів цей давній скарб. До створення Заповідника територія розкопок була ледь не нічийною. Що й давало можливість грабіжникам (так званим «чорним археологам») заробляти на цьому шалені гроші.
За словами пана Чабанюка, грабіж у цих краях — не рідкість, а скоріше — прикра закономірність. Так, у 2003 році, коли в Тальнівському районі проходила важлива міжнародна археологічна конференція, крадії поцупили дорогоцінний біноклевидний кубок, який ціниться не менше, ніж вищезгадана модель хатки — на «чорному ринку» за неї дають понад триста доларів. Чабанюк тішиться, що трипільці належать усього лише до мідно-кам’яного віку, тому заповідник не приваблює охочих до золота. Хлібне місце останніх — Крим, де залягає скіфське золото, на відміну від якого трипільські артефакти за кордоном не популярні. Проте цими речами активно захоплюються вітчизняний політикум. Ось, наприклад, Президент України, який відомий своєю любов’ю до старовини. Одначе схема, за якою звичайний трипільський кубок потрапляє до чиєїсь хати, — досить складна. Їй зазвичай передує «чорний ринок».
«PUZZLE» ПРИДУМАЛИ АРХЕОЛОГИ?..
П’ять тисяч років до н. е. не тільки «чорних», а й взагалі ринків як таких не було. За підрахунками кандидата історичних наук, керівника експедиції, який досліджує Трипілля з початку 60-х років, а на «Тальянках» працює з 1981 року, Володимира Круца, населення середньостатистичного міста-гіганта складало 14 тисяч чоловік. А на думку кандидата історичних наук, ученого секретаря Інституту археології, керівника проекту дослідження поселень-гігантів трипільської доби Олексія Корвін-Піотровського — 8 тисяч. Як звичайні люди, вони займались господарством: чоловіки добували харч, жінки пряли-ткали, виховували наступні покоління, працювали на землі. Тому трипільці відомі як ранньоземлеробські племена. Питання про їхнє географічне походження — вельми спірне. Знаємо, що їхні поселення зафіксовані в частині Молдови, Румунії, на території всієї Правобережної та частині Лівобережної (в районі Києва) України. Вони будували свої хати тісно один до одного, що з висоти пташиного польоту виглядало, як овальні укріплення. Дехто з науковців вважає, що такий принцип житлобудування зумовлений необхідністю оборонятись. Чабанюк вважає, що подекуди оберігатися доводилось i один від одного. Проживши на певній території приблизно півстоліття, виснаживши землі, трипільці покидали свої пенати. Цьому передував обряд спалення. «Уявіть собі, — каже Чабанюк, розводячи руками, — тисячі хат горять!» А люди — йдуть в напрямку нових, незвіданих земель. Можливо в чиїхось дитячих руках — сувенір на згадку — модель маленької хатини, тої самої, яку археолог Чорновіл знайшов днями у Піщаному на глибині 50 см. Хоча, деякі вчені, як-то Корвін-Піотровський, вважають, що ніякого спалення хат не відбувалось. А навпаки — вогонь виконував функцію творця житла — хати випалювали з середини, і жили як у випаленому горщику. Вчені сперечаються. Навіть дійшло до наукового експерименту. Скориставшись пропозицією створити спільно з російським телеканалом ОРТ фільм про трипільську культуру, Влад Чабанюк разом із групою ініціативних збудували спеціально для зйомок науково-популярного фільму «Атлантида на берегах Дніпра» трипільську хату натуральних розмірів.«Вийшло, — жартує Корвін-Піотровський, — у стилі мистецтвознавчого еклектизму: такий собі шарж». Кажуть, горіло добре. Ця наукова розкіш обійшлася росіянам в тисячу умовних одиниць. А добре послугувала вітчизняній науці. Крім того, в українського режисера Анни Яровенко зберігається 30 годин плівок для власного документального фільму про трипільську культуру. Проте, розводить руками Чабанюк, щоби зробити якісний телепродукт, потрібні шалені кошти. А про ставлення держави до подібних ініціатив говорити не доводиться. Пан Владислав каже, що ні стара влада, ні нова (за яку він, як сам зізнається, вболівав), уваги на сучасні проблеми кінематографії, а тим паче археології, не звертає.
«СКАНСЕН». «ОСТАННЬОГО ГЕРОЯ» ЗНІМАТИМУТЬ НА ЧЕРКАЩИНІ
Зате все більше уваги до перспективи створення трипільського туристичного центру на базі заповідника виявляють бізнесмени та громадські організації, як то фонд«Дiмай», які надають кошти. Так у планах на найближче майбутнє в Чабанюка — створення «скансену». З наступної весни, як він передбачає, кожен бажаючий, зможе провести кілька пам’ятних днів у спартанських, себто трипільських, умовах: половити рибку, побігати за живою здобиччю, одним словом, відчути єдність із природою. Вклад зарубіжних спонсорів, на думку Чабанюка, дозволить не лише заохотити туристів, а й забезпечить охорону цих пам’яток.
«Скансен» — популярна європейська розвага для екстремалів. Для простих смертних на перехресті туристичних шляхів — парку «Софіївка», Канева та батьківщини Шевченка села Моринці — збудують павільйон із відтвореною обстановкою, експозицією, ресторанами, кафе, атракціонами, сувенірними магазинами. Одним словом, усе за європейськими стандартами. Владислав Чабанюк розширюватиме також і свій музей, фонд якого, завдяки роботі археологів, щороку поповнюється на тисячу екземплярів. Пообіцяв видати книжку. Чабанюк каже, що музей трипільської культури можна створити й в Африці, якщо завезти туди експонати. Але не буде бажаного ефекту. Тому він хоче максимально наблизити знайдене до реального, відтворити його якомога точніше.
ПОЛІТИЧНИЙ ЖАРТ ІЗ АРХЕОЛОГІЧНИМ ПРИСМАКОМ
Капіталістичний підхід до археологічної справи, який сповідує і Влад Чабанюк, рятує галузь. Останні надії на державну допомогу згасають і після приходу нової влади. Досить показовим для археологів став приклад, коли в радники з археології новообраний Президент призначив приватного колекціонера, а не науковця. Крім того, влада й досі продовжує грати з вітчизняною археологією політичний жарт. Так, як розказує Олексій Корвін-Піотровський, нині в науково-популярній літературі читаємо, що трипільці були українцями й писемністю у них була ледь не кирилиця. Все це, звісно, вигідно працює на національну ідею, але, на жаль, не є правдою. Тому фахівці, які поклали десятки років на дослідження цієї культури нині, — в опалі, бо стають ворогами української національної ідеї, науково доводячи неправдивість «книжних» заяв. Проте працюють, тому що, як кажуть самі науковці, в археологію приходять раз і на все життя.
ДОВIДКА «Дня»
Трипільська культура — найбільш давнє і, можливо, найбільш таємниче з відомих на сьогодні історикам культурних утворень на території сучасної України (більшість фахівців датують пам’ятки цієї культури IV-III тисячоліттям до н. е.). І зараз тривають запеклі суперечки навколо проблеми етнічної ідентифікації Трипільської культури (суто українська, праслов’янська, скіфська, іранська, навіть шумерська...). Започаткував дослідження трипільської культури видатний археолог кінця ХIХ ст. — початку ХХ Вікентій Хвойка.
Достовірність та точність наукових висновків при дослідженні тих матеріальних пам’яток трипільської культури, які є в розпорядженні істориків, значно ускладнюються тим, що наявні факти піддаються часом діаметрально протилежній трактовці. Так, трипільці були землеробами, вели осілий спосіб життя (це можна вважати встановленим), але ким саме вони були? Прямими, безпосередніми предками сучасних українців чи радше праіндоєвропейцями (навіть праарійцями)? Суперечки фахівців тривають. Відповідь можуть дати лише комплексні дослідження не тільки конкретних матеріальних пам’яток трипільської культури й споріднених культур Сходу та прадавніх слов’ян, германців, балтів, але і аналіз мов Євразії III та II тисячоліть до н. е., міфології тодішніх народів, їхніх релігійних та світоглядних уявлень.
