Звичайне сільське подружжя сидить за столом. Юрій і Марія
Чеботар. Живуть у селі Аннівка Кіровоградської області, працюють у колгоспі
«Авангард». У них вісім дітей, старшому сину — 25, молодшій дочці — 8 років.
Рік тому Юрію Свиридовичу під час операції в районній лікарні влили неперевірену
донорську кров. Кров виявилася ВІЛ-інфікованою.
18 жовтня механізатор Юрій Чеботар вийшов на роботу. Із
самого ранку ремонтував машину в майстерні. Коли майже закінчив збирання,
трапилося лихо — зірвався диск і поранив механізатора. Перебито ніс, покалічено
руку й ногу. Юрій знепритомнів. Слава Богу, поряд виявилися люди, покликали
дружину. Сусід на своїй машині відвіз пораненого до райцентру Новоархангельськ,
до якого 18 кілометрів.
У районній лікарні лікарі оглянули пораненого, самі лицьову
травму оперувати не наважилися й викликали хірурга з області. (Забігаючи
вперед, скажу, що хірург приїхав тільки через шість годин, а їзди від Кіровограда
до Новоархангельська — година-півтори. — Авт.). Для операції потрібен був
донор. Свою кров — першу групу, резус — позитивний (таку ж, як у Чеботаря.
— Авт.), здав сусід. До приїзду обласного хірурга хворому, котрий був непритомним,
вливали тільки кровозамінники. Із самого початку й до виписки Юрія Свиридовича
вся сім’я, всупереч різним чуткам, перебувала поруч із ним, у лікарні.
Хірург Черненко (ім’я, на жаль, хворий не пам’ятає) приїхала
ло лікарні о пів на п’яту. Кров для операції справді була потрібна. Але
її взяли чомусь не в родичів Чеботаря, не в сусіда, котрому довіряє вся
сім’я, а з холодильника, до того ж неперевірену — її було здано всього
два дні тому, і результат перевірки на ВІЛ ще не прийшов із обласної лабораторії.
Ризикнули...
Юрій Чеботар ішов на поправку, коли через два тижні у нього
раптово підскочила температура. «Всередині йде запальний процес», — казали
медики. Ще через кілька днів дружина Чеботаря, котра доглядала за чоловіком
у палаті, помітила, що й лікарі, й медсестри, й санітарки приходять до
палати в гумових рукавичках. Ще через кілька днів до лікарні прийшла заплакана
дочка: «Мамo, селом ходять чутки, що у тата СНІД. Голова колгоспу сказав
на правлінні»...
ТАКОГО не чекав ніхто. Дружина кинулася до завідуючого
травматологічним відділенням Анатолія Михайловича Драгомощенка: «Як же
так?»... Заввідділенням правди не сказав, хоча про діагноз знала вже вся
лікарня — через чотири дні після операції, 22 жовтня, прийшов результат
аналізу влитої Чеботарю крові: він був позитивний...
До Новоархангельська, дізнавшись про горе, приїхала молодша
сестра Марії Чеботар, Наталія Бороздіна. Дізнавшись, що діагноз приховується
від сім’ї, а чутки все розростаються, порадила самим взяти кров і відвезти
на аналіз. Але не в Кіровоград — сім’я «області» вже не довіряла, а до
сусідньої, Черкаської області, в Умань. Так сім’я дізналася про діагноз.
Той, якого боялася. З Умані кров було відправлено в Київ на імуноблотінг
— на дослідження, що дозволяє встановити точну дату зараження. Як з’ясувалося,
вона співпала з датою операції.
Юрія Чеботаря виписали з лікарні через два місяці, у грудні.
При виписці лікуючий лікар Петро Іванович Коробко дав Марії коробку. В
ній були рукавички, бинт, марля, ліки від простуди і ... презервативи.
5 грудня минулого року Марія Чеботар подала до суду на
лікарів районної лікарні, котрі заразили її чоловіка. Кримінальну справу
за фактом інфікування було порушено, її вела слідчий Тетяна Володимирівна
Оскирко.
Навряд чи здорова людина може уявити до кінця нинішнє життя
цієї сім’ї. Як жити в селі, де всі знають один одного, і всі до єдиного
знають про те, НА ЩО ти хворий? Коли сусіди обходять тебе стороною, твоїм
дітям у школі не дають проходу і всі живуть під небезпекою зараження. І
допомоги чекати нізвідки, а лікарня вимагає ще гроші за ліки... Марія раніше
працювала дояркою, а тепер до корів її не підпускають, відправили до телят.
Коли треба їхати до райцентру і хтось із сім’ї сідає в автобус, з нього
виходить половина сільчан...
Навесні, коли дружина в черговий раз прийшла до слідчого
дізнатися, як просувається справа, Тетяна Оскирко оголосила, що справу...
закрито. У березні нинішнього року з’явився і набрав чинності Закон України
«Про запобігання захворюванню на СНІД і соціальний захист населення». Стаття
10-та цього закону дозволила українським медикам переливати неперевірену
на СНІД кров, правда, «тільки» у «невідкладних випадках», коли існує реальна
загроза життю, а перевіреної крові немає. Але при цьому сам хворий або
його законний представник повинні дати на те письмову згоду. Якщо таку
отримати неможливо, то рішення приймає консиліум лікарів. Факт переливання
повинен фіксуватися в історії хвороби, а аналіз крові повинен обов’язково
направлятися до лабораторії на дослідження. І ось, раз є такий закон, то
справа продовжуватися не може. Адже існує ще 108 стаття Кримінального Кодексу
України, під яку й потрапляють дії лікарів Новоархангельської лікарні.
Зараз подружжя Чеботар перебуває у Києві — на черговому
медобстеженні. І ще вони хочуть добитися справедливості. Під свою опіку
їх узяв кандидат медичних наук Валерій Івасюк, народний депутат України,
колишній голова Національного комітету з питань боротьби зі СНІДом.
«Сьогодні у нас є закон, що дозволяє лікарям переливати
неперевірену кров у виняткових випадках. У даній справі ще невідомо, чи
був цей випадок таким винятковим. Але закон не захищає від кримінальної
відповідальності лікарів, котрі заразили людину, — каже Валерій Петрович.
— Я вважаю своїм обов’язком відновити справедливість, за допомогою закону
покарати людей, котрі погубили здорову людину, а також добитися відшкодування
морального й матеріального збитку цій сім’ї. Хочу показати, що існує відповідальність
для людей у білих халатах, котрі погубили людину».
Коментар юриста «Української Правничої Фундації» Лариси
Денисенко: «Стаття 108 Кримінального Кодексу України передбачає до п’яти
років позбавлення волі медичних працівників, котрі заразили пацієнта СНІДом,
а також штраф, розмір якого не обмежений. Швидше за все, новоархангельські
лікарі відбудуться мінімальним або умовним терміном — така вітчизняна судова
практика».
№214 07.11.98 «День»
При використанні наших публікацій посилання на газету
обов'язкове. © «День»
