Ніколь Деперн усміхнулася. Їй, яка написала дуже багато книжок про старість, про громадянські права людей похилого віку, відомі всі висловлювання, що з’явилися під місяцем філософії співіснування людей різного віку, — масштабу державного й часового. Експерт ООН з питань геріатрії, вона приїхала в Україну з метою дізнатися — куди ж ми рухаємося? Приїзд Ніколь Деперн до Львова збігся з міжрегіональним семінаром, що розглянув ступінь державного захисту й соцзабезпечення людей немолодого віку. Ніколь Деперн змогла на власні очі пересвідчитися, наскільки дієвою є чинна система: вона побувала у Львівському геріатричному пансіонаті й декількох центрах соціального обслуговування пенсіонерів. Таких установ на Львівщині 27, вони обслуговують як пенсіонерів зі старості, так і інші групи самотніх непрацюючих громадян. У складі центрів 52 відділення соціальної допомоги на дому, 21 — соціально-побутовий і 5 — медико-соціальної реабілітації, 5 відділень для тимчасового й постійного проживання, 24 відділення, що здійснюють грошову й натуральну адресну допомогу.
Але найбільше сподобався пані Деперн все-таки геріатричний пансіонат, де пенсіонери перебувають на повному забезпеченні. Те, як лікарі піклуються про самопочуття своїх пацієнтів, як заповнюють їхні «паспорти здоров’я», як намагаються упередити прогресуючу старість, організувати їхнє дозвілля — все це відзначила гостя.
— Звичайно, в пансіонаті проживає всього 350 осіб, а потребують подібної опіки, напевно, в 5-10 разів більше людей. Усе це зрозуміло для мене. Я не вперше в Україні. Бувала й за часів, коли за політичними дебатами суспільство зовсім забувало про категорії людей, які потребують елементарного, про те, що комусь не до партійних протистоянь. І мені сьогодні радісно бачити, що ви все-таки повернулися обличчям до соціального захисту населення, до турботи про старих і інвалідів.
— А ви знаєте, яка в нас у країні середня пенсія?
— Звичайно, щось близько 15 доларів. Але не про це мені хотілося б говорити. Вас, безумовно, не можна порівняти зі Швецією — країною соціальної демократії, де соціальна філософія спрямована на те, щоб люди старшого віку, інваліди могли жити якнайкраще, наближаючись до можливостей звичайних людей. Я сказала б так: у цій країні в реальності досягнута найбільша гармонія соціальних прав і свобод. Що цікаво, Норвегія, Швеція й Данія створили особливу інституцію, що об’єднує їхні пошуки на цій ниві, і такий союз наукових, соціально-економічних зусиль дає чудові результати. Досягнуто співвідношення відповідальності держави й сім’ї, в якій живе пенсіонер. Адже й держава не в змозі взяти на себе всю відповідальність, і сім’я зробити це сама не може. Питання в розумному співвідношенні обов’язків, підкреслюю, це дуже непросте питання. Його витоки можна знайти ще в Кодексі законів Наполеона, коли знедоленим сім’ям видавалася допомога на харчування. Франція, до речі, досі в пошуках і досі не змогла зробити повноцінний крок у бік визнання людини похилого віку залежною від інших людей і такою, що має повне право на їхню допомогу.
— Вибачте, про яку допомогу йдеться?
— Про глобальну, суть якої проста — ми повинні допомагати тим людям, які допомагають комусь іще. Тобто держава має підтримувати, зацікавлювати матеріально сім’ї, в яких живе інвалід, людина похилого віку. Я бачила сім’ї, які були дуже змучені доглядом за старою, хворою людиною. Вони, без сумніву, потребували особливої підтримки держави. Хоча Франція порівняно з іншими країнами, наприклад з Африкою — просто рай.
— Але повернімося до України.
— Тоді треба пригадати Америку, яка побудувала споживче суспільство, в якому все перетворилося на товар, навіть здоров’я. Все вимірюється крізь призму маркетингу. Мені здається, що вам вдалося зупинитися й піти в бік розсудливості й духовності. І суспільству загалом, і державі. Ви, звичайно, як журналіст можете навести купу критичних прикладів. Якби я поставила собі таку мету, теж би не дуже відстала. Але я веду мову про принциповий підхід — мені здається, ви на правильному шляху. Шляху складному, не моментальному й повному вибоїн.
— Назвіть, будь ласка, хоча б один.
— Наприклад, жінка-сендвіч.
-?..
— Це жінка приблизно 50-ти років, на якій з одного боку лежить відповідальність за дітей, що дорослішають (а часом і внуків), а з другого — вона повинна піклуватися про старих батьків. А ще й не можна забувати про чоловіка, який би також хотів, щоб йому приділяли належну увагу. Якщо врахувати, що така жінка дуже часто ще й працює, то можна уявити, який тягар лежить на її плечах. Тут треба мати плечі Атланта. Ось тому я й говорю, що треба піклуватися про тих, хто допомагає іншим.
— Якою, на вашу думку, є ідеальна старість?
— Прирівняною до хвороби щодо права бути доглянутою, не забутою й забезпеченою всім необхідним. Але водночас, щоб було якомога менше геріатричного — ти не випадаєш із життя, ти можеш користуватися його радощами, ти маєш право реалізувати себе в творчості, мати право вибору. Як це у Моруа? — Тобі ніколи старіти!
