Коли надія перевищує страх, то вона породжує відвагу.
Георгій Кониський, український письменник, проповідник, церковний і культурний діяч

Якісна освіта: сучасні виміри

Василь КРЕМЕНЬ: Ми повинні готувати «інноваційну людину»
15 листопада, 2007 - 00:00

За якими критеріями визначати якість освіти? Які вимоги нашого часу і яким саме чином впливають на завдання освіти? Яких змін в ній вимагають? Яку людину мають готувати в школі? На ці та інші запитання відповідає президент Академії педагогічних наук, академік НАН України, доктор філософських наук Василь Григорович КРЕМЕНЬ.

— Василю Григоровичу, на ваш погляд, у чому нині полягають вимоги нашого часу до якісної освіти?

— Сьогодні суспільство, і не тільки українське, а й сучасна цивілізація в цілому, висувають до людини низку відносно нових вимог. І освіта як сфера, яка забезпечує, перш за все, розвиток людини, розвиток особистості, повинна сформувати людину, яка б адекватна була цим новим вимогам, аби ця людина була успішною, конкурентоспроможною у житті. Я назву декілька таких речей. По-перше, в зв'язку з тим, що людство все більше входить в етап інноваційного типу прогресу, сучасна освіта й суспільство в цілому, безумовно, повинні готувати інноваційну людину, тобто людину з інноваційним типом мислення, інноваційним типом культури та здатністю до інноваційного типу діяльності. Чому це необхідно? Та тому що сьогодні, як ніколи раніше, зміна знань, ідей, технологій відбувається скоріше, ніж змінюються покоління людей. Аби людина була здатна до інноваційної діяльності, вона повинна навчитись навчатись.

ЯК НАВЧИТИ НАВЧАТИСЬ?

— Що і як треба змінювати в нинішній школі?

— Перш за все, слід сповна використати перехід середньої освіти до 12-річного навчання для оновлення, приведення у відповідність із сучасним розвитком науки змісту шкільних предметів, підготовки дійсно сучасних підручників, комплексного забезпечення вчителя необхідними методичними розробками.

Слід наполегливо готуватися до введення профільної старшої школи. Тут дуже багато проблем — від підготовки відповідних підручників до практичного вирішення організації профільного навчання. Особливі труднощі виникнуть у сільській місцевості. Важливо здійснювати організаційне вдосконалення діяльності середніх навчальних закладів. Поки що у нас середня школа слабо диференційована на початкову, базову та старшу. Але ж відомо, що навчання і виховання в кожній із них повинно суттєво відрізнятись, враховуючи вік дитини. Коли дитина одинадцять років проводить в одному й тому приміщенні та колективі, вона звикає до незмінності умов. У дорослому житті у людини оточення весь час змінюється — і кожного разу треба утверджуватися в колективі знов і знов.

Слово «школа» до старшої школи, я певний, зовсім не повинно вживатись. Це мають бути ліцеї — спеціально створені навчальні заклади, де будуть потужні викладацькі колективи, які зорієнтовані на роботу за певними напрямками саме з певною категорією дітей.

Сьогодні є великі проблеми в реалізації класичної функції освіти — отримання знань. На превеликий жаль, наші програми перевантажені допоміжним матеріалом, і учні дуже часто зорієнтовані на те, щоб цей допоміжний матеріал запам'ятовувати. Програми слід розвантажити, і я думаю, що настав час (і це моя пропозиція) створити національні предметні комісії з кожної шкільної дисципліни, куди би входили представники Національної академії наук, Академії педагогічних наук, Міністерства освіти і науки, освітяни, працівники культури, аби відпрацювати з кожного предмету оптимальний зміст, де б передбачені були розкриття найновіших досягнень у тій чи іншій сфері. Ця програма має бути під силу учню відповідного віку, і разом з тим вона повинна максимально давати не тільки знання, а й навчати дитину оволодівати знаннями в майбутньому.

Світ рухається до «знаннєвого» суспільства. Коли це кажуть, то частіше мають на увазі існування все потужніших інформаційних потоків. Це, безумовно, складова знаннєвого суспільства, але, на мій погляд, воно лише тоді буде утворено, коли буде підготовлена людина, здатна жити і працювати на основі отриманих знань. Тобто знання — не поряд із людиною, знання не для іспиту, не для заліку, а знання як основа, методологія поведінки й діяльності — професійної й побутової. На превеликий жаль, ця сторона в нашій освіті надзвичайно слабо поки що реалізується. І без того, аби запровадити такий тип навчальної діяльності, ми не зможемо готувати людину конкурентоспроможну.

— Якщо наша школа зможе готувати «знаннєву» людину, чи буде цього достатньо для формування сучасної особистості?

— Ми повинні готувати не тільки «знаннєву» людину, а й розвинуту, самодостатню особистість. Сучасний світ настільки комунікативно багатий, що людина все більше і частіше отримує дуже суперечливі впливи. Аби людина залишалась сама собою, а тим більше була ефективною, потрібно, щоб вона була більш самодостатня, ніж раніше, здатна виробляти свою свідому позицію, діяти усвідомлено. Ми повинні якомога скоріше покінчити з авторитарною, репресивною педагогікою, перейти до толерантної педагогіки. Якщо дитина виховується в авторитарному середовищі, вона й формується на основі відповідних чинників. Тобто вона не стає самодостатньою, вона буде діяти за принципом «Чего изволите?». І доки ми не зможемо демократизувати освіту, до тих пір в нас не буде дійсно стабільної, демократичної системи в суспільстві, не буде ефективного ринку, бо і перше, і друге вимагає людини, яка здатна діяти сама, а не бути сліпим знаряддям в тих чи інших руках.

ГЛОБАЛІСТСЬКА ЛЮДИНА І МОВНИЙ ПРОРИВ

— В якому ще ракурсі треба, на ваш погляд, перебудовувати освіту?

— Створення якісної освіти полягає в тому, що школа, освіта, суспільство повинні готувати глобалістську людину, тобто людину, здатну жити в глобальному просторі. Сьогодні це стає все більше й більше необхідним, і тут завдань дуже багато, починаючи зі світоглядної підготовки дитини, яка б розуміла, в якому світі вона живе — в глобальному світі, в глобальному середовищі, в глобальних контактах, — і закінчуючи мовною підготовкою дитини. Ми повинні в освіті здійснити мовний прорив, а слідом за цим здійснити мовний прорив у суспільстві. Ми повинні не змагатися, хто яку мову не хоче вивчати, ми повинні змагатися, хто знає більше мов.

Треба здійснити технологізацію навчання й готувати технологічну людину. Тобто людину, здатну користуватися ефективно сучасними технологіями — комп'ютерною технікою тощо. Але поряд із цим в технологічній складовій я хотів би зазначити, що необхідно відновити й традиційні технології, яких раніше нас навчали в школах. Я вважаю, що кожен випускник школи має бути підготовлений до водіння автомобіля і скласти відповідний екзамен. У школі людина мусить отримати потрібну для життя кваліфікацію.

— А щодо ціннісних орієнтацій школяра? Яка роль школи в цьому питанні?

— Сучасна освіта повинна готувати людину із сучасною системою цінностей. На превеликий жаль, в силу певних інерційних процесів поки що є непоодинокі випадки, коли в дитині утверджують систему цінностей, яка віджила свій час. А це стримує людину, не дає можливостей їй розкритись так, як би вона розкрилась, спираючись на цінності сучасні. Наприклад, сьогодні молоде покоління інакше, ніж, наприклад, моє, сприймає патріотичне виховання. Можна іноді почути, що в умовах глобалізації про патріотизм нема сенсу говорити, бо «всі люди — брати». Це не зовсім так, тому що глобалізація — це не тільки зближення народів, створення все більш єдиного економічного простору, інформаційного поля. Глобалізація — це загострення конкуренції, поширення її на всі сфери суспільного життя. І в цій конкуренції виграють ті держави, ті нації, які будуть найбільш згуртовані, найбільш усвідомлюватимуть свої національні інтереси. А це неможливо без відповідної роботи в школі, в системі освіти, без формування патріотичних почуттів, почуття національної єдності...

ТЕСТУВАННЯ ТА МЕДАЛІСТИ

— Якою ви бачите систему оцінки знань у школі?

— В освіті у нас все більше утверджується зовнішнє тестування. Але потрібно, щоб тестування не обмежувалось лише випускним класом, коли дитина вперше зустрічається з цим типом діяльності. Потрібно, щоб тестування була запроваджене впродовж всієї шкільної освіти не тільки за підсумками року, а й, скажімо, за підсумками декількох тем... До речі, Академія педагогічних наук за своєю ініціативою разом з Українським центром незалежного тестування і з рядом видавництв готує збірники тестів з кожного предмету. Такі збірки цього навчального року будуть видані.

— Василю Григоровичу, у своїх виступах ви завжди говорите про дитиноцентризм в освіті. Поясніть, будь ласка, докладніше, що це означає.

— Дитиноцентризм в освіті — це коли виховання і навчання кожної дитини здійснюється на основі розвитку її природних здібностей. Академія педагогічних наук, аби допомогти утвердити дитиноцентризм в освіті і перебудувати освіту на основі здібностей дитини, сьогодні працює над створенням Інституту обдарованої дитини. Вже певний час учені обговорювали питання про створення інфраструктури, яка б цілісно досліджувала обдарованість дитини та дитину взагалі, бо в Україні не було такої структури. Тому Академія педагогічних наук звернулась щодо створення такої структури до уряду. В результаті 8 серпня постановою Кабінету Міністрів у складі Академії педагогічних наук утворено Інститут обдарованої дитини.

Важко уявити дитину, щоб вона була в усіх напрямках однаково талановита чи зовсім була безталанна. Такого не буває. Виходячи з цього, я хотів би запросити до дискусії щодо триваючої й досі практики вручення золотих медалей. Я щиро шаную медалістів, я сам був золотим медалістом, донька в мене медалістка. Але чи доцільна медаль, тим більше в сучасних умовах? Про те, що хлопець чи дівчина буде медалістом, як правило, відомо за два роки чи за рік до закінчення школи. І всі в класі бачили, що цим поки що віртуальним медалістам, як правило, гарним дітям, учителі іноді підвищували оцінки. Іншим — нерідко занижували. Так формувалась подвійна мораль і створювалась несправедливість. Зараз, коли впроваджується тестування (а воно буде обов'язковим), скажіть, будь ласка, хіба може медаліст мати гірший результат тестування, аніж «немедаліст»? Логіка підказує, що треба тепер формувати медалістів за результатами тестування, яке відбувається в останні тижні навчання в школі. Я знаю, що навіть виготовити медалі й відповідним чином здійснити видачу неможливо за такий короткий час. Але головне — не в цьому.

Намагання дитини, а особливо батьків, щоб дитина будь- якою ціною була медалістом, шкодить дитині, тому що вона вимушена приділяти максимальну увагу всім предметам, а особливо тим, які їй важко даються: потрібно отримати високу оцінку. Внаслідок цього не приділяється достатньої уваги тим предметам, де дитина найбільше талановита, бо основні сили витрачаються на її нелюбимі предмети. Ось чому такий підхід заважає розвивати дитину на основі її власних талантів. Я вважаю, що тут потрібно нам здійснити зміни й більшою мірою цінувати не загальне оцінювання з усіх предметів, а високі показники з окремих предметів. Недаремно ж колись у нас була практика, коли більшу вагу мали оцінки з профільного іспиту, певну вагу мали почесні грамоти саме з профільних дисциплін. Тому я як моральне заохочення ввів би (чи зберіг би) схему пошанування випускників школи за результатами тестування — визначав би місця вже за результатами тестування. Хай це було б хоча б у рамках школи.

ПРО ЗАЙВІ ЗНАННЯ

— Тобто ви пропонуєте інші, ніж існують зараз, критерії визначення значущості успіхів випускників шкіл?

— Існують країни, де з кожному предмету своя система оцінювання — різний максимальний бал, сама шкала оцінювання інша. І це корисно, тому що дитина повинна навчитись діяти в різних системах координат. Треба утворити в Україні спільні комісії, скажімо, міністерства, Академії педнаук, Національної академії з кожного предмету з тим, щоб подивитися дуже уважно на зміст навчання, на співвідношення цього змісту із сучасним розвитком науки, на те, як тут виділені базові знання, чи не обтяжена програма інформаційним супроводженням, яке не обов'язкове для запам'ятовування. У нас учні зараз перевантажені через те, що ми даємо зайві, непотрібні знання, які не носять базового характеру. Я вже не кажу, що, безумовно, нам потрібно не просто вчити дітей використовувати на практиці знання, але й учити таким чином, щоб діти зразу бачили практичну значимість нових знань уже в процесі самого вивчення їх. Зрозуміло, що людині важливі не знання як такі, а знання як основа діяльності й життя. Я впевнений, що мета освіти — зробити людину реалізованою, а значить — щасливою.

Підготувала Людмила РЯБОКОНЬ
Газета: