Подробиць немає, у зв'язку з чим може з'явитися версія — рахунки вже є, а заява лідера КПУ — попереджувальна міра. Наш кореспондент звернувся за консультацією до голови парламентської комісії Григорія Омельченка, який, як відомо, предметно займається посадовими особами, які мають незаконно відкриті валютні рахунки:
— Якщо Петро Миколайович або члени його сім'ї не відкривали закордонних рахунків — йому немає чого побоюватися. Хто не їв часнику, той не буде пахнути «Шанелью №5». У нашої слідчої комісії немає матеріалів, які б підтверджували інформацію про наявність рахунків. Для їхнього відкриття необхідний дозвіл Нацбанку, і перевірка даних із 1993 року по нинішній показала: прізвища Симоненка немає.
Щодо «провокації» — не так просто іноземним громадянам відкрити валютний рахунок у чужій країні, це ціла процедура, тим більше, якщо вона ускладнюється бажанням відкрити рахунок на інше ім'я. Так що Петро Миколайович може спати спокійно.
Від редакції.
Однак, «спати спокійно» в рідній країні не може ніхто, включаючи Президента і його оточення. У розпал входить передвиборна гонка — в українському варіанті «гра без правил». Якщо навіть припустити, що запущена проти Петра Симоненка версія про валютні рахунки покликана просто попсувати нерви і зародити в душах відданого йому електорату сумнів, то все одно постає питання: кому це вигідно? Чи вигідно Банковій, яка щосили витягує лідера комуністів на головного суперника Кучми? Можливо. Для того, щоб «товаришував» міцніше і боровся за себе, але не проти Президента. Проте якщо тут переборщити, можна прорахуватися: на перші ролі вийдуть більш небезпечні для Банкової кандидати зліва.
Тоді виходить, що саме вони можуть бути зацікавлені в різкому ослабленні лідера КПУ. Але на старті це робити безглуздо, оскільки «ослаблюється» не особисто кандидат Симоненко, а загалом «червоний таран» КПУ, роль якого — мобілізувати маси проти влади, а зовсім не деморалізувати їх розчаруванням «усі вони такі».
Великі можливості в грі має особисто спікер Ткаченко (і «справа Волкова», яка ожила нині, є тому підтвердженням), до того ж Олександр Миколайович як ніхто зацікавлений, щоб Петро Миколайович зійшов із дистанції — з передачею партійних мас і електорату спікеру-кандидатовi. Але тут є своя небезпека: через передчасність запущеної інтриги з'явиться можливість устигнути в усьому розібратися, і тоді побиті між союзниками горщики позбавляють спікера не тільки надії спиратися на компартійні маси на президентських виборах, а й опори на них в кріслі спікера нині...
Не можуть бути зацікавлені в дискредитації Симоненка й праві кандидати — перерозподіл сил і рейтингів у лівому таборі нічого для них істотно не міняє.
Таким чином, виходить одне з двох: або Петро Симоненко, який забив на сполох, погарячкував, або в Банкової знову такі розрахунки, в логіку яких у зв'язку з її відсутністю вникнути неможливо.
