Перед тим, як іти на квартиру до 98-річного сумчанина Йосипа Степановича Токаренка, кореспондент «Дня» телефоном обережно поцікавився у його рідні самопочуттям ровесника ХХ століття.
«Дідусь почуває себе нівроку», — запевнили на тому кінці дроту, в чому, власне, ми з фотокором, переступивши поріг домівки довгожителя, змогли переконатися на власні очі. Він уважно придивлявся до гостей, з’ясував для себе мету їхнього візиту, а потім ще й позував перед об’єктивом. Давалося це йому нелегко, а тому, аби не тривожити стару людину, яку вже підводить слух, основні свої запитання ми адресували невістці Йосипа Степановича Раїсі Яківні.
Вона нам сказала, що дідусь народився в бідній білоруській родині, де крім нього було ще 12 дітей. Аби не померти з голоду, йому доводилося й у попа служити, і в Польщу на заробітки ходити. Потім була служба в армії, після закінчення якої у віці 27 років він і перебрався до Сум. Тут Йосип Степанович одружився, влаштувався газозварником на Червонозоряний рафінадний завод, з яким, власне, і пов’язана вся його трудова біографія. Після виходу на пенсію Й. Токаренко ще трохи попрацював кочегаром у школі, а тоді віддав себе домашнім турботам у власноруч збудованому будинку.
— Дуже багато зробила свого часу ця людина для своєї династії, яка налічує трьох синів, стількох же онуків і чотири правнуки.
Звичайно, ми не могли не поцікавитися у Раїси Яківни таємницею довголіття дідуся. Однак жінка нас розчарувала, запевнивши, що чогось особливого в цьому питанні вона не пригадує. У роду Йосипа Степановича довгожителів не було. Що ж до способу життя, який вів цей чоловік, то він нібито й не мав сприяти довголіттю: робота, участь у війні, знову робота... Не відмовлявся її тесть перехилити й чарчину, а от щодо паління, то вона його з цигаркою ніколи й не бачила.
Хто зна, скільки ще років відпустить Бог Йосипові Степановичу, однак вже те, що він, попри всі повороти долі, продовжує тримати час за панібрата, заслуговує на повагу до його старості. Проте, як з прикрістю відзначали рідні Й. Токаренка, ця категорія людей у Сумах щодо соціального захисту перебуває на задньому плані, і живе він, як і тисячі інших пенсіонерів, перебиваючись на свої 78 гривень пенсії з хліба на воду.
У тих же Сумах, як вдалося дізнатися автору цих рядків, ровесників Йосипа Степановича налічується трохи більше десятка...
№252 30.12.98 «День»
При використанні наших публікацій посилання на газету обов'язкове. © «День»
Перед тим, як іти на квартиру до 98-річного сумчанина Йосипа Степановича Токаренка, кореспондент «Дня» телефоном обережно поцікавився у його рідні самопочуттям ровесника ХХ століття.
«Дідусь почуває себе нівроку», — запевнили на тому кінці дроту, в чому, власне, ми з фотокором, переступивши поріг домівки довгожителя, змогли переконатися на власні очі. Він уважно придивлявся до гостей, з’ясував для себе мету їхнього візиту, а потім ще й позував перед об’єктивом. Давалося це йому нелегко, а тому, аби не тривожити стару людину, яку вже підводить слух, основні свої запитання ми адресували невістці Йосипа Степановича Раїсі Яківні.
Вона нам сказала, що дідусь народився в бідній білоруській родині, де крім нього було ще 12 дітей. Аби не померти з голоду, йому доводилося й у попа служити, і в Польщу на заробітки ходити. Потім була служба в армії, після закінчення якої у віці 27 років він і перебрався до Сум. Тут Йосип Степанович одружився, влаштувався газозварником на Червонозоряний рафінадний завод, з яким, власне, і пов’язана вся його трудова біографія. Після виходу на пенсію Й. Токаренко ще трохи попрацював кочегаром у школі, а тоді віддав себе домашнім турботам у власноруч збудованому будинку.
— Дуже багато зробила свого часу ця людина для своєї династії, яка налічує трьох синів, стількох же онуків і чотири правнуки.
Звичайно, ми не могли не поцікавитися у Раїси Яківни таємницею довголіття дідуся. Однак жінка нас розчарувала, запевнивши, що чогось особливого в цьому питанні вона не пригадує. У роду Йосипа Степановича довгожителів не було. Що ж до способу життя, який вів цей чоловік, то він нібито й не мав сприяти довголіттю: робота, участь у війні, знову робота... Не відмовлявся її тесть перехилити й чарчину, а от щодо паління, то вона його з цигаркою ніколи й не бачила.
Хто зна, скільки ще років відпустить Бог Йосипові Степановичу, однак вже те, що він, попри всі повороти долі, продовжує тримати час за панібрата, заслуговує на повагу до його старості. Проте, як з прикрістю відзначали рідні Й. Токаренка, ця категорія людей у Сумах щодо соціального захисту перебуває на задньому плані, і живе він, як і тисячі інших пенсіонерів, перебиваючись на свої 78 гривень пенсії з хліба на воду.
У тих же Сумах, як вдалося дізнатися автору цих рядків, ровесників Йосипа Степановича налічується трохи більше десятка...
№252 30.12.98 «День»
При використанні наших публікацій посилання на газету обов'язкове. © «День»
