Сьогодні Юрієві Миколайовичу Щербакові — відомому публіцисту, дипломату, доктору медичних наук, нашому постійному автору, експерту і просто другу «Дня» — минає 77 років. Ми зателефонували панові Щербаку, щоб привітати його із днем народження і, звичайно, не могли оминути не дуже святкової, але вкрай актуальної теми — засудження Юлії Тимошенко.
— Юрію Миколайовичу, як ви оцінюєте ситуацію із вироком колишньому прем’єр-міністрові?
— Це один із найганебніших вироків сучасної України. Він увійде в літопис як символ політичної помсти і спроб творити абсолютно неправедну справу — покарати популярного лідера опозиції. Тому цей вирок приречений стати ганебним символом. Його обов’язково буде скасовано якщо не судом, то самою історією. Але я переконаний, що його перегляд буде набагато раніше. Вирок Тимошенко стане уроком для всіх можновладців, коли врешті-решт вони зрозуміють, що є речі (моральні святині, справедливість, закони правди), яких не можна переступати. Це є першим сигналом про перетворення України в авторитарну державу. Думаю, що на цьому історія боротьби з опозицією не завершилась. Звичайно, хочеться вірити, що такий процес змін не піде далі і створиться певний баланс між протиборчими сторонами, який нікому не дасть змоги брати гору, особливо такими незаконними методами, як ми бачили під час цього процесу.
Ситуація жахлива ще й тим, що саме в день винесення вироку один із важливих фігурантів — пан Ющенко — зробив заяву про зраду національних інтересів, забувши тільки сказати, яку роль він відігравав у цих газових оборудках. Те, що він заперечує свою роль, не означає, що колись історія не повернеться до розгляду його участі в цьому процесі. Йому, як колишньому соратнику Тимошенко, яка для нього зробила дуже багато, варто було би продемонструвати моральнішу поведінку. Принаймні висловити якусь солідарність, тому що ніхто не знає, що його чекає на складному шляху, який зараз нам доводиться проходити.
— Які можливі наслідки з міжнародної точки зору? Чи не означає це, що Україна наближається до російсько-білоруського простору?
— Цей простір, звичайно, певною мірою розширився, тому що ми стали на той же шлях, що й Росія у справі з Ходорковським, а Білорусь — у справі з багатьма опозиціонерами. Нам немає, чим пишатися, тому що це ганебний шлях авторитаризму й беззаконня. З другого боку, це не означає перемоги «Русского мира», оскільки в нашій країні ще існує великий потенціал опору всім цим процесам. Найважливіше, що панівний режим відчуває величезну небезпеку, яка йде сьогодні від Росії й особисто від Путіна. Тому навряд чи він зважиться на таку самовбивчу акцію, як повний розрив відносин з Європою. Це було би самогубством для нього. Щодо реакції Європи. Вона буде абсолютно негативною. Багато крапок над «і» буде розставлено, але це не означає, що Європа негайно віддасть Україну остракізму або ізолює, як це вона зробила з Білоруссю. Тому що нині якраз розгортається новий виток геополітичної боротьби за Україну у світі. До цієї боротьби долучаються Сполучені Штати і Євросоюз, який не хоче, щоб похмура тінь «Русского мира» чи Євразійського Союзу впала на його кордон. І щоб Україна з її величезним потенціалом була відштовхнута від європейського простору і стала провінцією нової відновлюваної Путіним євроазійсько-російської імперії.
— На що розраховує влада, адже наразі Україна веде важкі переговори з Євросоюзом щодо асоціації, вільної торгівлі, а з Росією — щодо перегляду цін на газ?
— Я думаю, що вона не має якоїсь осмисленої політики. Це просто дуже суб’єктивне, низьке бажання налякати політичних суперників, зламати опозицію й викинути Тимошенко на маргінес політичного життя. З другого боку, я не вірю, що вони такі невігласи, щоб не розуміти, на яку реакцію Євросоюзу вони наражають Україну. Навіть якщо ці угоди, про які мріє команда Януковича, буде підписано, це не означатиме, що країни ЄС, беручи до уваги процес над Тимошенко, Луценко, іншими політичними супротивниками режиму, будуть їх ратифікувати. Звичайно, позиції України в Європі погіршаться. Маленький пан Кірєєв, який, очевидно, не розуміє ролі, яку йому нав’язали, увійде в історію відносин України з ЄС як такий маленький Герострат, який хотів прославити своє ім’я якимись ганебними вчинками. Але думаю, що врешті-решт бажання режиму Януковича бути в економічній сфері Євросоюзу переважить. Не вірю, що там не знайдеться нормальних людей, які зрозуміють, що краще: йти на загострення відносин із ЄС чи знайти вихід із цього тупика.
— Чи означає вирок Тимошенко консервацію політичної ситуації, коли альтернатива нинішній владі не матиме шансу?
— Вони борються з будь-якою альтернативою. Після вироку вони вже розуміють, що єдиний шанс уникнути суду щодо самих себе, а така ситуації невблаганно настане, залишитися при владі — мати абсолютно безальтернативну ситуацію, коли ніякі виборці чи парламентські перегони не впливають і не можуть уплинути на ситуацію, коли буде легко і комфортно залишатися при владі стільки, скільки вони собі намалюють — 10, 20 чи 180 років. Це їм так мариться. Але насправді ситуація така мінлива й нестійка у світі, що їм не вдасться досягти стабілізації при такому «розбурханому» суспільстві, його розподілі на два табори, коли 60% уважають процес над Тимошенко абсолютно неправильним і незаконним, а 30% — законним. Думаю, що при ненависті й недовірі до влади суспільства довго пробути так званій стабільній ситуації не вдасться.
— Юрію Миколайовичу, відходячи від теми Тимошенко, поділіться з читачами своїми планами. Над чим зараз працюєте, чому присвячуєте себе?
— Ваш дзвінок застав мене якраз під час роботи. Я сиджу над рукописом своєї другої книжки — продовження «Часу смертохристів», яка вийшла цього року у видавництві «Ярославів Вал» і, сподіваюся, знайшла свій шлях до серця читачів. Я пишу другу книжку із цієї саги про Україну 2079 року. Тобто я зараз перебуваю у 2079 році...
— І яка Україна 2079 року?
— Україна після великого вибуху, великої темряви живе очікуванням повергнення світла й відновлення електронного енергоживлення. Тобто Україна, що починається з чистого аркуша, Україна, яка перебуває в зоні «зеро» — у нульовій зоні часу. На цю тему і фантазую.
