Минулої неділі Президент Віктор Ющенко, прем’єр Юлія Тимошенко та спікер Володимир Литвин на Чернечій горі в Каневі заявили про намір об’єднати зусилля очолюваних ними політичних сил — Народного союзу «Наша Україна», «Батьківщини» та Народної партії — на майбутніх парламентських виборах. За словами В. Ющенка, сьогодні «оригінально бути разом, неоригінально — іти нарізно на вибори 2006 року». Президент також закликав не ділити «той світогляд, із яким ми йшли та боролися», на «політичні комірки». І висловив упевненість у тому, що цим трьом політичним силам «справді належать» «помаранчева революція, цінності, з якими ми йшли на київський майдан».
До речі, цікаво, коли ці три політичні сили встигли приватизувати цінності помаранчевої революції? Особливо НСНУ, якого в дні революції ще навіть не існувало? Утім, Президент, певно, просто обмовився. Він, звісно ж, хотів сказати, що « помаранчева революція, цінності, з якими ми йшли на київський майдан», належать народу, тим людям, які протягом багатьох років не погоджувалися з лицемірством влади, а потім багато днів стояли на Майдані, щоб тепер Віктор Андрійович та співтовариші могли сидіти у владних кріслах...
Майбутні партнери Президента по передвиборній коаліції могли б його виправити (адже може голова уряду сперечатися з головою держави на нараді з російськими нафтотрейдерами!). Але чомусь цього не зробили. Очевидно, були занурені в якісь свої думки. Замість цього Юлія Тимошенко сказала, що в річницю перепоховання Шевченка «незручно думати про щось дріб’язкове, про якусь метушню, інтриги, які заважають працювати команді». (Судячи з усього, саме про це присутні на той час і думали.) Володимир Литвин у свою чергу додав, що треба «не лише присягатися у вірності Тарасу Шевченку, а й жити та любити Україну так, як її любив Тарас Григорович, а також консолідуватися в головному, принциповому»...
Історія, як заведено вважати, повторюється двічі. Уперше — у вигляді трагедії, удруге — у вигляді фарсу. Колеги-журналісти уже встигли охрестити гіпотетичний альянс Президента, прем’єра та спікера «канівською трійкою». Насправді в нинішнього «союзу трьох» зі створеною перед президентськими виборами 1999 року опозиційною «канівською четвіркою» спільний лише, так би мовити, географічний чинник. Щодо іншого, це ж абсолютно різні речі. «Канівська четвірка» була шансом змінити сценарій, який на тих виборах реалізовувала тогочасна влада. А коаліція НСНУ, «Батьківщини» та Народної партії — якщо вона буде створена, що також ще не факт, — не що інше як консолідація адмінресурсу для утримання влади. Тобто практично те саме, що робила колишня влада перед парламентськими виборами 2002 року. Тому теперішня коаліція набагато більше нагадує блок «За єдину Україну», — така собі «За єдУ»-2. Схожість посилює присутність у ній Володимира Литвина — «першого номера» виборчого списку «За єдУ» зразка 2002 року...
До речі, Володимир Михайлович — постать, яка не просто асоціюється з «учорашньою» владою, хоча й вчасно змінила політичну орієнтацію. На сьогодні, попри те, що сам пан Литвин усіляко заперечує свою причетність до «справи Гонгадзе», його роль у цій справі ще не до кінця прояснена. Проте Президент «запрошує» спікера до свого блоку. Чи означає це, що він бере на себе відповідальність за його гріхи, якщо такі були? Чи ж усе простіше: міркування політичної доцільності переважають над міркуваннями моралі?
Дещо бентежить і час, обраний владою для озвучення своїх передвиборних планів. І справа навіть не в тому, що до офіційного початку виборчої кампанії залишилося понад півроку. Справа в досить непростій ситуації в країні, яку, наприклад, партія «Трудова Україна» називає політичною кризою. «В Україні розгортається політична криза як наслідок економічної кризи, — йдеться в зверненні «трудовиків» до голови Верховної Ради з пропозицією скликати 24 травня позачергове засідання парламенту. — Ми попереджали, що виконання нового бюджету 2005 року зруйнує нашу економіку. Сьогодні інфляція вже досягла річної позначки, прихований дефіцит бюджету становить 16 мільярдів гривень...» Відповідей на ці й інші животрепетні запитання чекають не лише політичні опоненти, — їх чекають і виборці...
Схоже, Віктор Ющенко опинився в пастці власної кадрової політики. Негативні наслідки формування владної вертикалі за так званим квотним принципом уже позначаються. Це мало б стати для Президента основою до перегляду деяких механізмів прийняття рішень, у тому числі й щодо створення майбутньої виборчої коаліції. Проте нова влада, мабуть, розраховуючи виграти вибори-2006, вимушена ставити на старі адміністративні методи. До речі, ступінь «прозорості» «нової» владної політики як у краплі води відбився в ситуації з «витоком» інформації про нібито загрозу відставки Юлії Тимошенко. На наш погляд, у цьому піар- скандалі головне навіть не те, пропонував Президент прем’єру йти бити в барабани та дудіти в дудки разом з опозицією чи не пропонував. Головне, як кажуть, — деталі: хто насправді займається «владнанням» «бензинової кризи» і на яких умовах, з ким і навіщо зустрічався секретар РНБОУ тощо. Ці деталі красномовно свідчать: усупереч деклараціям про прозорість і відкритість, владна політика, як і раніше, здійснюється «під килимом».
Ніхто не сумнівається, що для Віктора Ющенка, як і для багатьох українців Тарасова гора — це святе місце. Є люди, які цього дня приходять туди впродовж 30 років. Але чи правильно поєднувати ці порухи душі з урядовими кортежами?..
«Важливіше за будь-які принципи»
Василь СТОЯКІН, директор Центру політичного маркетингу:
— Самі по собі заяви в Каневі були пов'язані з гострим конфліктом між Президентом і прем'єром, що виліз назовні. Тобто треба було показати, що ці протиріччя не мають глобального характеру — вони пов'язані з розв'язанням одного-єдиного господарського питання й у жодному разі не позначаться на цілісності провладної коаліції та перспективах цієї коаліції перед виборами 2006 року.
Щодо вибору місця, де були зроблені ці заяви, то мені здається, що воно все-таки було правильним. Хоч і існують асоціації, пов'язані з «канівською четвіркою», але вибір було зроблено в дусі чинного Президента — згадувати про справи билинні, древні, спиратися на силу старих авторитетів.
Що стосується перспектив цієї коаліції, то тут я хочу нагадати історичний факт — слова Йосифа Віссаріоновича Сталіна: «Бухаріна хочете? Не отримаєте ви крові Бухаріна!» Власне, слова Ющенка й будь- які декларації, які проголошує зараз Тимошенко й не робить Литвин, слід розглядати саме в цьому контексті. Тобто зараз вони великі друзі. А ближче до виборів — подивимося. Проте я схильний вірити, що до виборів 2006 року вони зможуть підійти у вигляді єдиного блоку, бо сам перебіг і результати виборчої кампанії 2004 року показали, що для них влада важливіша за будь-які моральні принципи й будь-які ідеологічні засади.
Хочу також зауважити, що за останній тиждень абсолютно чітко проявилася ідеологічна несумісність не Мороза з правим боком, про що раніше багато говорили (якраз позиція Мороза із самого початку була зрозуміла), а цілковита ідеологічна несумісність Ющенка й Тимошенко. Тимошенко виявилася більшим комуністом, ніж Мороз, а подеколи більшим, ніж сам Петро Симоненко. А Віктору Андрійовичу все це дуже неприємно. І я думаю, що конфлікти між лібералом-консерватором Ющенком і «комуністом» Тимошенко матимуть місце й надалі.
Щодо Литвина, то та ж криза у владі, що сталася останнього тижня, наочно показала, що нова «народна влада» без старих антинародних менеджерів обійтися не може. Це спосіб асимілювати частину старої управлінської номенклатури в новий режим і надати цьому режимові рис певної респектабельності. Але інша частина оточення Ющенка, — зокрема Юлія Тимошенко, — судячи з усього, не дуже цього хоче. Тимошенко із самого початку, наскільки я розумію, була прихильником повного знищення минулого владного режиму й, наскільки можливо, його носіїв. І їй, здається, не до вподоби перспектива бути в одному блоці з Литвином. Принаймні, я саме так розцінюю постійні натяки, що звучать з вуст Шкіля або Омельченка з приводу того, хто такий Литвин насправді ...
А у Литвина, що називається, становище гірше за губернаторське. Йти з новою владою — добре, але треба постійно бути готовим до того, що ним займеться Юлія Володимирівна. З другого боку, домовлятися з новою опозицією йому хочеться ще менше, тому що там накопичилося до нього чимало питань, на які він, скоріш за все, не зможе дати аргументованих відповідей. А йти на вибори самостійно в нього можливості є. Але в нього немає ні організаційної, ні технологічної бази, щоб зробити з Народної партії щось життєздатне. Поки вона живе за рахунок рейтингу самого Литвина. І живе, прямо скажемо, не дуже добре.
«Біля влади»
Соцпартія вітає наміри Президента, спікера та прем'єра створити єдиний виборчий блок. Таку позицію в інтерв'ю «Дню» висловила друга в СПУ людина, голова політради партії, народний депутат Йосип ВІНСЬКИЙ. Схоже, в популярність влади на перегонах 2006 року соціалісти не вірять.
— Які перспективи, на вашу думку, матиме владний блок, про наміри створити який щойно заявлено?
— Це абсолютно правильний підхід, який сприятиме політичному структуруванню суспільства. Адже буде чітко видно: це йде влада, це — опозиція, а це — Соціалістична партія, яка займає особливу позицію по відношенню як до одних, так і до інших.
— Але соціалісти також у владі. Яка ж може бути «особлива позиція?»
— Ми біля влади, а не у владі. Так, ми маємо кількох міністрів, які потрапили в уряд за те, що соціалісти підтримали Віктора Ющенка. Тож перед виборами все повинно стати на свої місця.
— Отже, Соцпартія і нова влада будуть конкурентами на парламентських перегонах?
— Так, безумовно, ми будемо конкурентами.
— У якому амплуа ви з ними збираєтеся конкурувати — як опозиціонери?
— Ми презентуватимемо суспільству власне бачення напрямків його розвитку. Наша позиція — безкоштовна медицина та освіта. Влада цього не декларує. Ми розходимося з нею в баченні статусу російської мови. Ми за Євросоюз, але проти НАТО, для влади ж НАТО стоїть у порядку денному навіть попереду Євросоюзу.
— З ким взагалі можливе блокування СПУ на найближчих парламентських виборах?
— Ми не будемо ні з ким блокуватися, а підемо самостійно. Це рішення політради — йти самим, вибудовуючи лівоцентристську течію в Україні.
— Альянс з КПУ можна також виключити?
— Це питання ми ще не розглядали. Але виборча кампанія нас із комуністами серйозно розділила — геополітично, стратегічно, та в розумінні того, хто є хто для України. Їхня фактична підтримка старої влади в особі Януковича для нас не зрозуміла.
— Раніше Соцпартія розраховувала на протестний електорат. А зараз?
— Думаєте, зараз немає протестного електорату? Є, і його кількість наростатиме. Тому що очікування людей великі. Але питання не тільки в протестному електораті. Так, зараз Кучми немає, тож вибудовувати кампанію як жорстко протестну ми не будемо. Натомість орієнтуватимемося на тих виборців, які розуміють різницю між добрим і ще кращим.
— Чи не зарано влада почала думати про вибори?
— Віктор Ющенко та його прихильники й не припиняли цього — закінчивши вибори 2004 року, вони приступили до виборів 2006-го. І це правильно. Тому що влада — це політична структура. І має розуміти: якщо вона хоче залишитися й надалі, повинна орієнтуватися на виборчі процедури. Не на адмінресурс, а саме на вибори.
— Ющенко вже не вперше заявив, що хоче бачити спікера в числі соратників по виборчому блокові на 2006 рік. І це — незважаючи на те, що до пана Литвина є запитання в контексті справи Гонгадзе. Вас не дивує ця ситуація?
— Про логіку Ющенка треба було б запитати в нього самого.
Попит на опозицію
Костянтин МАТВІЄНКО, корпорація «Гардарика»:
— Влада за цей час припустилася декількох системних помилок, показала виборцям, що в неї фактично немає стратегії розвитку країни, досягнення цілей, проголошених на Майдані. Українське суспільство після помаранчевої революції дуже чутливе до таких помилок влади, й влада, відповідно, чутлива до настроїв суспільства. Після скандалу за участю російських нафтотрейдерів між Президентом і прем'єр-міністром слід було терміново посилати якийсь позитивний сигнал суспільству. Знайшли 22 травня, знайшли місце — Тарасову гору — і заявили про свою єдність. Тобто підкреслили, що ідеали Майдану, його єдність, зберігаються.
До чого й тут Литвин — теж зрозуміло, бо якщо він йде саме із цією частиною влади, то він, з одного боку, відбирає голоси в Мороза й передає їх цій коаліції. І з другого боку, демонструє тій частині, що вагається, — тим, хто не зовсім поділяє «помаранчеві» погляди, — влада здатна на компроміси. З цього погляду такий крок був своєчасним. Але враховуючи те, що фактично влада не має стратегії й бачення розвитку суспільства, я думаю, що вони сильно підставляються під критику з боку опозиції. Не тієї декларативної опозиції, яка в нас є у вигляді Партії регіонів, СДПУ(О) або комуністів. А тієї, яка може з'явитися і яка стане опозицією не стільки Президенту та прем'єр-міністру, скільки їхньому оточенню. Зараз ми можемо говорити про появу суспільної необхідності такого альтернативного опозиційного проекту, який не виступатиме проти Ющенка й Тимошенко, але активно вимагатиме стратегії розвитку суспільства й активно виступатиме проти тих чи інших одіозних, скандальних особистостей в оточенні Президента й прем'єра.
Я думаю, що канівські заяви, безумовно, матимуть перспективи. Хоча в такому блоці буде дуже багато внутрішніх протиріч, які стосуватимуться місць у списку, якихось програмних речей. Але цей блок має хороші шанси дожити до виборів і отримати вагомий відсоток голосів виборців. Якщо ж тертя між оточенням Президента та прем'єр- міністром посилюватимуться, то тоді Тимошенко має всі моральні підстави й добрі шанси йти самостійно й також отримати достатню кількість голосів. Не менше, ніж блок, який створюватиметься навколо Народного Союзу «Наша Україна». Це розуміє Президент, який зацікавлений у контрольованій парламентській більшості. І він робитиме все можливе, щоб зберегти свій політичний союз з Тимошенко.
ДО РЕЧІ
Поки тривала багатотисячна піша хода канівського люду на чолі з Президентом від Успенського собору до Тарасової гори — місця поховання Т.Г.Шевченка, сюди ж, на Тарасову гору, поспішала, відпросившись з лікарні, ще одна людина — хранителька Тарасової світлиці, провідний науковий співробітник Шевченківського національного заповідника в Каневі, заслужений працівник культури України Зінаїда Тарахан-Береза. Вже кількадесят років вона відзначає день перепоховання Кобзаря і водночас свій день народження традиційно однаково: тут, на Тарасовій горі, за роботою. І навіть якби 22 травня на гостину до Тараса не завітав Президент, до речі, ще й з місією привітати особисто її з днем народження, вона б усе одно була тут. Не зважаючи на втому, заборони лікарів (запалення легень — не жарт), ані на жодні візити найвищих посадовців.
Вочевидь, на подібних людях, ентузіастах своєї справи, справжніх патріотах і тримається Кобзареве слово, Кобзарева пам'ять у провінції. Вочевидь, через брак таких людей у столиці, у чиновницьких кабінетах ми й маємо на сьогодні прикрий факт: масштабні роботи з реставрації та реконструкції Шевченківського національного заповідника у Каневі (ШНЗК) станом на січень 2005 року були зупинені. Як повідомив для «Дня» генеральний директор ШНЗК Ігор Ліховий, у держбюджеті нинішнього року не передбачено жодної гривні на капітальні видатки по заповіднику, окрім 9,5 млн. грн. на реставраційні роботи лише в приміщенні музею. І то — на другу половину цього року. У держбюджеті майже не враховано потреби Заповідника у фінансуванні видатків на утримання та охорону пам'яток, об'єктів і території, на наукові розробки, видавничу справу та оплату комунальних послуг, що паралізує повноцінну роботу персоналу з реалізації урядової програми реконструкції Шевченківського національного заповідника та прийому відвідувачів на належному рівні.
— Як миритися з фактом, що в нашому заповіднику протягом місяця був відімкнутий міжміський телефонний зв'язок? — риторично запитує І. Ліховий. — Що можна говорити про системну організацію роботи, підтримання вже існуючих та налагодження нових контактів з профільними закладами, спілкування з Міністерством культури, митцями, колекціонерами, просто з людьми, які цікавляться Шевченковим словом і линуть до Тарасової гори — національної святині України? Тим, хто приїздить до нас, ми пропонуємо мінімум послуг — екскурсію територією, огляд експозиції плюс трохи сувенірів. Все. Ані проживання, ані харчування, ані туристичних послуг іншого плану сьогодні ми надати не можемо. А Тарасову гору, між іншим, щороку відвідує понад сто тисяч гостей — як із України, так і з близького та далекого зарубіжжя. Аби проілюструвати ставлення держави до загальнонаціональної святині, яке ми мали при попередньому керівництві, наведу лишень одну деталь: ще кілька років тому на утримання Шевченківсього національного заповідника виділялося стільки ж, скільки на звичайну середню школу, — у межах 500 тисяч гривень на рік. Слава Богу, що завдяки таким людям, як Зінаїда Тарахан-Береза та її колеги нам вдається вести на належному рівні бодай наукову роботу.
Сподівання української культурної громадськості на участь Президента у швидшому вирішенні наболілих проблем Шевченківсього національного заповідника опираються на стабільний інтерес та увагу до цього святого місця з боку Віктора Ющенка. Візити до Канева як голови Нацбанку, прем'єр-міністра, а тепер і Президента дають надію, що всі ключові питання як із реконструкції ШНЗ, так і з перетворення Тарасової гори й Канева в цілому в загальноукраїнську мекку з повним комплексом інфраструктури як культурного та туристичного центру будуть розв'язані системно та оперативно.
