Мюнхенська конференція з питань політики безпеки ще довго хвилюватиме уми землян. Вона може повернути нашу планету до миру, а може і ще більше загострити ситуацію. Цікаво, що аналогічні наслідки вона може мати також і для українсько-російських відносин.
Виступаючи під час мюнхенської дискусії та відповідаючи на запитання її учасників, російський президент Володимир Путін дав зовні дуже схвальну характеристику діям Президента України Віктора Ющенка в ході російсько-української газової кризи 2005 року.
Цитуємо за офіційним сайтом російського президента: «Нагадаю вам, і тут навпроти мене сидить мій колега, Президент України, він це знає так само, як і я: до минулого року, доки ми з ним у складній дискусії не ухвалили відповідних рішень, поставки наших енергоносіїв, передусім газу в Європу протягом 15 років, залежали від того, чи домовляться Україна та Росія між собою щодо умов і цін на поставки нашого газу безпосередньо в Україну, а якщо не домовляться — всі європейські споживачі сиділи б без газу. Така ситуація вас влаштовує? Гадаю, ні. І незважаючи на всі скандали та інше, захист інтересів, боротьбу думок і так далі, ми змогли домовитися з Президентом Ющенком. Я вважаю, що він прийняв відповідальне, виключно правильне, абсолютне ринкове рішення: ми підписали контракти окремо на поставку в Україну нашого газу й окремо — на транзит до Європи на п'ять років уперед. Дякую варто сказати — і нам, і Україні за це рішення. І за ваше запитання спасибі, запитання — хороше».
З погляду європейця тут, можливо, все правильно. Європі, за великим рахунком, глибоко байдуже, чи відійде Україна, чи ні від нав'язаної їй свого часу керівником РАО «Газпром» Ремом Вяхірєвим формули, що колись здавалася грабіжницькою, а в нинішніх умовах здається рятівною для України. Якщо її дотримуватися, то виявиться, що ціна російського газу для нашої країни намертво зв'язана постійним співвідношенням із тарифом на прокачування російського газу, що експортується через українську територію в Європу. Зростає ціна й пропорційно зростає тариф, і навпаки. І ніхто нічого не втрачає. Залізний зв'язок цих показників не міг би бути порушений без згоди глав держави. І, здавалося б, Віктор Ющенко не повинен був вдаватися до цього кроку, адже він добре розумів, чим є для України дешевий газ. Але все ж таки, якщо вірити Путіну, зважився на цей крок. І це добре видно з тексту, який цитується тут.
Тож в Україні цей більш ніж осмислений абзац потребує ретельного глибокого аналізу. І не даремно в парламенті вже чути голоси на підтримку створення спеціальної слідчої комісії, яка має визначити, чи були та заради чого зрадили національні інтереси України в ході згаданої газової кризи. Які запитання потрібно при цьому порушити. По-перше, чи правду говорить Путін, тобто чи дійсно рішення про відділення ціни на газ від ціни транзиту приймалося Президентом України? Чи не намагається таким чином російський президент, який іде зі своєї посади, забрати з собою також і українського колегу? Адже така інформація, а точніше така похвала на його адресу — це безпосередній привід для грандіозного скандалу в Україні, де підвищення газових цін спричинило також і стрибки житлово-комунальних тарифів. Судячи з висловлювання Путіна, підставою для всього цього є «виключно правильне, абсолютне ринкове рішення».
Проте в Президента країни в цій ситуації може бути вагоме виправдання. Пам'ятається, в той період він справді багато говорив про те, що Україні потрібно жити за ринковими правилами, за ринковими цінами і тарифами. Можливо, він розраховував на те, що під час переговорного процесу все ж таки вдасться добитися також і ринкових тарифів на транзит газу українською територією? У цьому випадку список питань потрібно доповнити. Чому це не вдалося зробити? Які аргументи наводилися на користь того, що ціни потрібно робити ринковими, а тарифи можна залишити практично без змін, до того ж гарантувавши їхню незмінність (на відміну від ціни на газ) протягом п'яти років? Хто надав Президенту спотворену інформацію?
Ще одна версія може зводитися до того, що вся проблемність газової угоди з Росією для нашого Президента не була якимось секретом, і на цю хвалену Путіним угоду він погодився виключно для того, щоб не створювати проблем для залежного від російського газу Євросоюзу, а також сподіваючись на якісь обіцянки про те, що Україна буде от-от до нього прийнята... Тепер, коли сам Ющенко називає як оптимальну дату для вступу лише 2017 рік, виникає також і запитання: а чи варто було заради цього поступатися під час газового торгу та прирікати країну на важку і, схоже, нерозв'язну житлово-комунальну дискусію? Можливо, з дешевим газом вона пройшла б набагато спокійніше і не загрожувала б країні ні неплатежами, ні непередбачуваною самообороною імені екс-міліціонера Луценка?
