Указ Президента України від 1999 року про реформування сільськогосподарського виробництва в Україні, за висновками іноземних експертів, підштовхнув справжню реструктуризацію земельної власності та надав нового стимулу державній програмі розмежування земель та видачі селянам свідоцтв про власність на землю. 40% мешканців села вже отримали державні права на землю. Значним проривом у процесі земельної реформи став новий Земельний кодекс, прийнятий у жовтні 2001 року. Він узаконив приватну власність на землю та в принципі дозволив її продаж. Щоправда, водночас було ухвалено рішення про п’ятирічний мораторій на продаж землі. І от 4 березня Верховна Рада прийняла в першому читанні Закон «Про внесення змін до Земельного кодексу України» щодо продовження заборони на продаж земель сільськогосподарського призначення до 2010 року. Коментар Президента України з цього приводу «Дню» передала прес-служба голови держави.
— Як ви ставитеся до ухваленого парламентом у першому читанні рішення щодо подовження заборони на продаж землі?
— Очевидно, що йдеться про радикальне згортання земельної реформи з усіма відповідними наслідками. Якщо земля стане об’єктом купівлі-продажу у 2005 році, то є всі підстави розраховувати, що село отримає додаткові кредити щонайменше на 8 мільярдів гривень на рік.
Це означатиме принциповий прорив не тільки в сільському господарстві, а й у розвитку банківської сфери, сільгоспмашинобудування та решти галузей. Економіка країни може в досить короткий термін якісно змінитися.
Пануюча нині на селі оренда землі — варварська форма господарювання, яка орієнтує орендарів на виснаження ґрунтів, скажімо, за рахунок невиправданого збільшення посівів соняшнику.
Відкладення земельної реформи ще на шість років може завдати непоправної шкоди українським чорноземам, країна реально може позбутися одного з найважливіших козирів у забезпеченні міжнародної конкурентоспроможності всієї економіки.
Необхідно пам’ятати, що йдеться про рішення історичного масштабу, яке визначить долю країни на десятиріччя . Зараз сумарна вартість української оранки оцінюється деякими західними фахівцями в 400 мільярдів гривень. Не відомо, якою буде оцінка через шість років продовження хижацької експлуатації українських земель.
Що ж до рішення парламенту, то нагадаю, що, починаючи з 1990 року, в Україні тричі встановлювалась така заборона. Та незважаючи на це, завжди існував тіньовий ринок землі, незаконні схеми її привласнення. І чим довше затягується запровадження ринку землі, тим більше процвітає «базар землі».
Кому це вигідно?
Проста заборона не вирішила проблеми захисту прав селян на землю, а навпаки — призводить до порушень законодавства, обманів, шахрайства та зловживань.
Залякування скупкою землі — безпідставне. У країнах з тривалою практикою продажу щорічно продається не більш як 1—2% сільськогосподарських земель. У 1998—2000 роках після видачі земельних сертифікатів в Україні правом їхнього продажу скористалося лише 0,2% власників. Зрозуміло, що насправді йдеться про намагання одержати голоси майбутніх виборців.
— Які економічні втрати від заборони продажу землі?
— Така заборона спотворює суть приватної власності на землю, не даючи змоги землевласникам сповна використати можливості своєї власності, особливо щодо залучення інвестицій та кредитів.
У інших країнах фермери лише на 40% кредитуються під заставу продукції, а на 60% — під заставу землі. Якби була дозволена застава землі, торік селяни могли б додатково одержати кредитів на 8—12 мільярдів гривень. Без ринку землі, без її застави вони цих кредитів не зможуть одержати. А це, як правило, довгострокові кредити, без яких неможливе технічне переозброєння села.
І тільки можливість застави та продажу земельних ділянок підвищить бажання інвестувати в економіку, запровадити механізми іпотеки.
Наголошу ще раз: це буде прорив не лише в сільському господарстві, а й у багатьох інших галузях. Економічне зростання отримає друге дихання. А це і є метою нашої політики.
