Звичайно, в інших країнах, де така модель уже давно реалізовується, до України ставляться, як до школяра. Наприклад, у вівторок у Києві відбувся семінар «Міжнародна практика та аналіз кредитних ризиків». Виступаючи на ньому, посол Канади в Україні Ендрю Робенсон заявив, що його країна (Канада, після США, є провідним донором технічної допомоги, що надається Україні) чекає від нового українського парламенту розробки законів, які сприяли б залученню інвестицій в Україну. Йдеться, мабуть, про багатостраждальний закон «Про інноваційну діяльність», повторно повернутий 7 березня Президентом Кучмою до Верховної Ради для допрацювання на основі своїх пропозицій. Можна передбачити, що у зв’язку з труднощами з наповненням бюджету Президент пропонує дещо урізати податкові й митні пільги, надані цим законом інноваційним підприємствам. Сьогодні важко сказати, коли парламент зможе повернутися до цього законопроекту, але є підозра, що, вкриваючись пилом, цей закон (навіть з недоліками) принесе набагато менше користі, ніж у робочому стані.
Наприкінці лютого в Києві відбулася міжнародна конференція з питань інвестування високотехнологічних галузей, спрямована на те, щоб ознайомити венчурних фінансистів з інвестиційним потенціалом українських високотехнологічних компаній. Як повідомлялося, на ній було визначено потреби українського ринку високих технологій у інвестиціях ($0,5 млрд.).
Чи можна сподіватися, що вони будуть задоволені? Вже через місяць після цієї конференції представниця одного з венчурних фондів — Western NIS Enterprise Fund (Фонд підтримки підприємств у нових незалежних державах) — заявила, що не вважає сектор високих технологій пріоритетним. «Це дуже ризикований сектор, і дуже мало таких проектів, що могли б бути прибутковими», — пояснила вона. В інвестиційному портфелі фонду 42% припадає на підприємства харчової промисловості, 14,7% — на промисловість будівельних матеріалів, 12,9% — на фінансові компанії і 11,5% — на сільськогосподарські підприємства.
Це означає не що інше, як небажання західних інвесторів вкладати в українські підприємства з високим ступенем переробки кінцевої продукції. А саме високотехнологічні галузі (в яких висока додаткова вартість і частка оплати праці в кінцевій продукції) є мотором якості життя.
Схоже, уряд України усвідомлює глибину проблем у інвестиційній і інноваційній діяльності, як і те, що помилки й нерозторопність у цій справі означають, що Україна програватиме іншим країнам у конкуренції за інвестиції. Свідченням цього можна вважати недавнє створення міжвідомчої групи з виконання Програми розвитку інвестиційної діяльності на 2002— 2010 роки на чолі з міністром економіки та з питань європейської інтеграції Олександром Шлапаком. (Цікаво, що їй наказано популяризувати через ЗМІ позитивний досвід роботи із залучення інвестицій у національну економіку.) Майже водночас видано указ Президента України про заходи з підвищення ефективності консультативної ради з питань іноземних інвестицій, покликаний поліпшити умови для роботи іноземних інвесторів.
Уряд намагається розширювати інвестиційний та інноваційний процеси за рахунок внутрішніх інвестицій. Прем’єр-міністр Анатолій Кінах нещодавно заявив, що внутрішні інвестиції є «основою економічного розвитку країни та зниження економічної й політичної залежності від зовнішньої кон’юнктури». Він підкреслив, що 2001 року обсяг внутрішніх інвестицій в українську економіку збільшився на 17% порівняно з 2000 роком. «Це на порядок вище, ніж ті транші МВФ, про які ми так довго говоримо», — сказав прем’єр і підкреслив, що доти, доки в Україні не почне ефективно працювати національний капітал, «в країну ніколи в масовій кількості не прийдуть іноземні інвестори».
Проте посилену увагу до внутрішніх інвестицій можна розглядати ще й як невпевненість уряду в тому, що йому вдасться залучити в країну іноземний капітал. Багато експертів стверджують, що нині для цього на міжнародному ринку несприятлива ситуація. В результаті поставлено під сумнів приватизацію «Укртелекому» й обленерго. Фонд держмайна навіть не називає її можливих термінів.
У цих умовах Україна робить спроби активізувати внутрішній інноваційний процес. Учора головою правління Української державної інноваційної компанії призначено Володимира Рижова, за спиною якого великий досвід роботи в Адміністрації Президента й УСПП. Колишній керівник компанії Віктор Ткачук збирається продовжити свою діяльність щодо переведення України на інноваційні рейки розвитку, але вже за допомогою приватного капіталу. Шоправда, в коментарі «Дню» він зазначив, що в Україні ще не створено умов для переходу до інноваційної моделі, хоча попит на неї, як у технологіях, так і в менеджменті інновацій, є й зростає. Але держава сьогодні абсолютно не має знань і досвіду реалізації інноваційної політики, вважає екс-керівник компанії, яку за останні чотири мiсяцi п’ять разів намагалися ліквідувати під тим чи іншим приводом. Те, що компанії вдалося встояти, на думку Ткачука, — заслуга колективу й тих людей в уряді та РНБО, які розуміють, що цей тонкий інструмент не можна знищувати, оскільки чергова ліквідація й реорганізація означала б втрату старих боргів державі. «Держіннофонд», правонаступником якого потім стала Держінноваційна компанія, гроші видавав практично без повернення й, за словами В. Ткачука, всі знали, що їх у фонді використовують не за призначенням. Про компанію цього вже не казали, стверджує Ткачук. У результаті країна, за його словами, «отримала в сфері інновацій інструмент iз репутацією», що дозволяє почати побудову нової моделі економіки, в якій головне — не проїдання, а інвестування у високі технології.
Тепер справа за малим — нарощувати довіру до держави. Це, мабуть, найбільш проблемний пункт будь-яких інвестуючих і інноваційних моделей в Україні.
