Володимир ВОЙТЕНКО , професор, доктор медичних наук:
— До десятої річниці нашої держави ми підходимо з руїною. І найголовніше не те, що ми маємо, а те, який потенціал того, що ми маємо. Я не бачу абсолютно жодних позитивних змін ні в психологічному, ні в ідеологічному, ні в економічному існуванні нашої держави та суспільства.
Те, що люди навчилися виживати в цих складних умовах можна, звичайно, назвати елементом покращання. Якщо раніше сподівалися на державу, то тепер на неї вже ніхто не сподівається. Але ми намагаємося виживати всупереч її втручанню в наше життя. Тобто, держава окремо, а люди окремо. До влади приходять люди все менш і менш моральні. І наступний парламент, на мою думку, буде набагато гірший, ніж теперішній.
Михайло РАТУШНИЙ , народний депутат України, фракція Українського Народного Руху:
— Цілком очевидно, що очікувані позитивні зрушення в суспільстві були набагато вищими, ніж самі зрушення, і нам більше не вдалося зробити, ніж вдалося. Але до позитивів, на мій погляд, можна віднести те, що за 10 років чітко сформувалася ментальність українця як представника своєї держави, починаючи від пересічного громадянина й закінчуючи переважною більшістю наукової, політичної, промислової еліти. Тобто, ми, навіть оцінюючи негативно ситуацію в своїй країні, оцінюємо її все-таки як громадяни держави. Дивимося, як в інших, і думаємо, чому в нас не так. Це позитив на ментально-психологічному рівні.
Ще одна позитивна тенденція — попри дуже часто флюгерну політику багатовекторності, в зовнішній політиці Україні вдається виходити з певної ізоляції й інтегровуватися до європейських та світових систем міжнародної дипломатії, оборонної системи, брати участь у спільних економічних проектах. Я вважаю, що при загальному балансуванні зовнішньої політики все-таки почалося усвідомлення всіма й керівництвом держави в тому числі необхідності інтегрування в Європу й світове співтовариство.
А щодо негативного настрою населення, то в українців є здатність прибіднятися, жалітися, хоча б для того, щоб не «наврочили». Тому при оцінці даних соціологічних досліджень потрібно робити певну скидку на таку національну особливість.
Ірина БЕКЕШКІНА, кандидат соціологічних наук, старший науковий співробітник Інституту соціології НАНУ:
— Найпозитивнішим є те, що люди зрозуміли, що незалежність України — це не тимчасова обставина, а що це всерйоз і надовго.
Другий позитивний момент: соціологічний моніторинг громадської думки «Українське суспільство», який щорічно проводить Інститут соціології, щороку зауважував, що людям стає жити все гірше і гірше, при чому набагато. Але не може щороку ставати настільки погано. Це явище я визначила як наростання катастрофізму. Нинi люди також зазначають, що стає гірше, але вже не у таких гнітючих масштабах. Тобто, відчуття катастрофізму в людей стало слабшим.
Крім цього, вже викристалізувалася соціальна група, яка у цьому суспільстві вже пристосувалася і якось більш-менш нормально існує — працює, заробляє гроші, купує на вихідних продукти в супермаркетах. Можна сказати, що це вже почалося зародження середнього класу. В основному, це відбувається у великих містах і не в таких масштабах, як хотілося б, але тим не менше ці люди вже є.
Але існує й дуже погана тенденція — це все більший розрив між суспільством і владою. Коли влада живе окремо, сама по собі, а суспільство окремо. Звідси, до речі, і катастрофізм і все решта. Тому що в таких умовах навіть позитивні заходи, які будуть пропонуватися з боку влади, будуть iз недовірою сприйматися суспільством.
