Кілька років тому преса жваво обговорювала можливості вступу України до НАТО, а тодішні українські міністри закордонних справ Удовенко та Тарасюк самого такого варіанту розвитку подій не заперечували. З часом дискусія втратила свою гостроту — між тим тема залишається цікавою хоча б з огляду на постійні посилання Києва та Брюсселя на «особливий характер» партнерства Україна—НАТО та декларації інтеграції України до євроатлантичного простору.
Анатолій ГРИЦЕНКО, президент Українського центру економічних і політичних досліджень ім. О.Разумкова:
Питання про вступ України до НАТО не стоїть на порядку денному і не постане принаймні впродовж наступних 15—20 років. Насамперед, 1995 року НАТО провів дослідження й чітко визначив критерії прийому нових членів. Україна ще дуже далека до виконання цих критеріїв. Йдеться про розвиток демократичних засад суспільства, ринкової економіки, владнання прикордонних спорів з сусідніми державами, ефективний цивільний контроль над збройними силами, і, зрештою, належний рівень самої армії.
Що стосується зовнішнього аспекту цієї проблеми, то принаймні до 2017 року, доки Чорноморський флот буде формально залишатися на території України, а я гадаю, що він залишиться в Криму і після 2017 року, питання про вступ України до НАТО стояти не буде.
Не готовий до прийому України й сам Альянс. НАТО ще не «проковтнув» першу хвилю вступників, накочується вже друга хвиля. До неї увійдуть Словаччина, Словенія, можливо, Румунія та одна з балтійських країн. НАТО буде дуже непросто владнати взаємини з Росією й підняти на належний рівень збройні сили нових членів.
Натомість варто максимально використовувати ті можливості, які НАТО надає Україні для поглиблення співпраці. Це насамперед максимальне використання в Україні досвіду Альянсу в проведенні військової реформи, досягнення оперативної сумісності спільних миротворчих підрозділів, навчання військових і цивільних фахівців у навчальних закладах країн-членів НАТО, активна співпраця в невоєнних сферах безпеки (надзвичайні ситуації, протидія сепаратизму, тероризму, організованій злочинності тощо). На мій погляд, зараз Україна використовує ці можливості на 50—70%. Плідна співпраця в цій галузі піде на користь і Україні, й НАТО, та не викличе особливого занепокоєння з боку Росії.
Євген КАМІНСЬКИЙ, доктор історичних наук, професор:
– Україна досі перебуває в стані стратегічної невизначеності ключових цілей своєї діяльності на міжнародній арені. Тому зараз нам потрібно думати не про членство в НАТО, а про те, щоб мати реальних союзників, які поки що для нашої країни відсутні. Таким союзником міг би стати Північноатлантичний Альянс, але для цього в Україні повинні зрозуміти, що таке «європейський вибір» реально.
Членство в НАТО Україні необхідне, але на сьогодні це ілюзія. Для вступу в Альянс потрібно відповідати його критеріям, чим Україна ще дуже не скоро зможе похвалитися. Співпраця з НАТО на фоні інших аспектів зовнішньополітичної діяльності України є майже зразковою. Якби ми мали такий же рівень співробітництва з ЄС, європейська перспектива України була б значно ближчою.
Коли ми говоримо про НАТО, повинні забути про принцип «проти», який сьогодні переважає в уявленні пересічного громадянина щодо співпраці й членства в Альянсі. Мовляв, якщо ми вступимо в НАТО, то будемо з НАТО «проти» когось. Однак світ сьогодні успішно розвивається лише там, де ключовим є поняття «за».
