Зиновій КУЛИК, політолог:
— В даному випадку слід визнати, що уряд Сполучених Штатів дуже чітко працює зі своїми стратегічними партнерами за принципом: довіряй, але перевіряй. І якщо ми говоримо про певну відкритість і певне включення урядових чинників у політичну кризу, яка склалась в Україні, то сам факт надання притулку майору Мельниченку є опосередкованим визнанням причетності Сполучених Штатів до «касетного скандалу». І для цього є певні причини. Я хотів би частково захистити позицію Президента України. Я думаю, що йому дуже важко було всі попередні роки при багатовекторній українській політиці щось обіцяти одночасно США і Росії. Оскільки ці обіцянки по вектору не співпадали, то їх виконання спричинили б негативні наслідки. Через це тривалі обіцянки і їх тривале невиконання призвели до того, що більш сильний і могутній стратегічний партнер, яким на сьогоднішній день є США, вирішили стимулювати Президента, уряд і наш політичний бомонд до виконання своїх обіцянок. Зараз ми маємо дуже конкретний приклад розгортання чіткої інформаційної операції, спрямованої на стимулювання реформ в політичній, адміністративній, економічній, соціальній та інших сферах життя в Україні з боку США.
Наслідком опосередкованого визнання причетності США до кризи в Україні є наступний принциповий висновок: втратило всякий сенс організовувати і проводити переговори по лінії «Президент — опозиція». Вони були своєчасні в грудні минулого року, в січні-лютому цього року. Більше того, якби наслідком цих переговорів була певна домовленість щодо конкретного плану дій, то очевидно ми б не мали інформації щодо причетності наших стратегічних партнерів до «касетного скандалу». Було «втрачено темп», якщо перейти на термінологію шахової гри (а ця термінологія органічно властива розігруванню політичних комбінацій) і Президентом, і опозицією, і ці переговори стали недоцільними — немає про що домовлятися, тому що в цю гру вже втрутився набагато сильніший партнер, який зможе керувати певними процесами.
Такий хід подій має серйозний негативний наслідок для нашого Президента. Знову ж таки, за шаховою термінологією, він потрапив в ситуацію «цунгцвангу». Це позиція на шаховій дошці, коли той, хто обороняється, має вибір ходів, кожен з яких закінчується матом. І є лише один хід, який також веде до мату, але відтягує його. Тобто єдиним прийнятним варіантом в такій ситуації є відтягування кінцевого результату в надії на те, що супротивник помилиться і можна буде знайти вихід. У ситуації «цунгцвангу» дуже важко говорити про проведення якоїсь самостійної політики, тим більше при нашій багатовекторності. Зрозуміло, що всі «незалежності» європейських структур знаходяться під серйозним впливом євроатлантичних різкополітичних організацій. Через те наше питання в Раді Європи буде багато в чому залежати від позиції Сполучених Штатів. Дуже важко говорити про самостійну політику і з міжнародними фінансовими організаціями. Тому що МВФ та інші значною мірою будуть залежати також від позиції США. Більше того, ситуація «цунгцвангу» не дає нам можливості різко повернутися в бік іншого партнера — Росії. Тому що перед прийняттям якихось заходів на підтримку України Росія може мати більш серйозну проблему — так звану проблему «зоряних воєн». Тобто США отримали в цій ситуації серйозний важіль на обмеження підтримки Росією України. Відновлення гонки озброєнь призведе до економічного колапсу в Росії. Якщо Росії доведеться вибирати між підтримкою України і можливістю домовитися з цього принципового питання з США, то Росія вибере свої національні інтереси і домовиться зі США за рахунок інтересів третьої сторони, тобто України.
І останнє, що треба відзначити в цій ситуації — таким чином США демонструють нам можливості інформаційного суспільства. Хочемо ми чи не хочемо, але зосереджуючи свою увагу на критеріях організації індустріального суспільства, ми забуваємо, що наше міжнародне оточення вже давно цей етап розвитку суспільства і держави пройшло і демонструє нам свої можливості. Я думаю, що в цій ситуації визначальною буде інформаційна підтримка й інформаційне супроводження тиску на Україну з боку Сполучених Штатів, європейської спільноти і навіть частково Росії. А з найближчого оточення ми можемо розраховувати на реальну підтримку лише Польщі, але цей потенціал у нас теж вичерпується.
Щодо позитиву. В сучасному оточенні Президента США Буша-молодшого існувало дві стратегічні групи щодо оцінки ролі України. Одна вважала, що потрібно перестати на неї звертати увагу і контролювати через Росію як російського сателіта, а інша говорила про те, що за Україну варто поборотися спочатку як за буферну державу, а потім як за повноцінного члена європейської спільноти. Так от, на мою думку, здавалося б така приватна справа, як надання притулку майору Мельниченку, засвідчує опосередковано, що перемогла аргументація другої групи, яка вважає, що за Україну варто поборотися. Я думаю, що подальший розвиток подій змусить нас перейти від багатовекторності до пріоритетності окремих векторів, до певної політичної визначеності. Хоча в нинішній ситуації, при нинішніх економіко-політичних інтересах найближчого оточення Президента і значної частини фракцій Верховної Ради, зробити це дуже важко.
Василь СТОЯКІН, політолог (Дніпропетровськ):
— Коментуючи цю ситуацію для газети «День», я вже казав, що організаторами касетного скандалу є сили, що перебувають за межами України й, м’яко кажучи, мало зацікавлені в долі України. На мій погляд, інформація про надання політичного притулку Мельниченку й Мирославі Гонгадзе цілковито підтверджує такий погляд. Щоправда, спочатку створилося враження сліду російських спецслужб, тому що подібна ситуація явно вигідна Росії: таким чином Україна йде в російські «обійми». Нині ж стає більш-менш очевидно, що таким чином США намагаються впливати на Україну, щоб поставити при владі ті сили, які їх влаштовують, — це нинішній прем’єр-міністр Ющенко. Можлива й інша версія: якщо не вдасться «призначити» Ющенка на посаду президента, ситуація в Україні буде дестабілізована, й таким чином можна буде привести Україну в ситуацію, коли вона буде змушена тією чи іншою мірою приєднатися до російсько-білоруського союзу. Хоч як це дивно, але для нинішньої вашингтонської адміністрації такий варіант подій, можливо, навіть бажаніший, ніж прихід до влади проамериканського режиму. Нинішня американська адміністрація, судячи з усього, представляє інтереси військово-промислового комплексу, який дуже багато втратив після закінчення холодної війни. Якщо ж говорити про особистість Мельниченка, то я не думаю, що доцільно розмірковувати на тему того, хто заплатив Мельниченку, навіщо заплатив. Зрозуміло, що він робив це не за своїми переконаннями. Принаймні у версію про чесного Мельниченка, який викриває «змову Президента» проти Гонгадзе, я не вірив ні секунди.
