Віктор Ющенко позавчора зробив ряд заяв з приводу політичної ситуації в країні та кризи парламентської більшості. «День» звернувся до депутатів більшості з проханням прокоментувати висловлювання прем’єра, зокрема про те, що нинішню кризову ситуацію в парламенті «детонують примітивні інтереси» певних осіб через впровадження контролю за грошовими потоками в державних сферах економіки, і відповісти, що можуть означати подібні різкі заяви прем’єр-міністра в контексті нинішньої ситуації.
Олександр ЗІНЧЕНКО, фракція СДПУ(о):
— Мені здається, що прем’єр досить переконливо зараз намагається відійти взагалі від політичного розв’язання будь-яких питань. Він сьогодні нав’язує свій образ в суспільстві наступним чином: «Є дії владних структур, а я находжусь поза владою». Прем’єр хоче виглядати месією, який намагається розірвати ланцюг протистояння. Тому що коли йдеться про накопичення протистояння в суспільстві, то формула протистояння здебільшого стосується питання існування влади, опозиції. І дуже не хочеться прем’єру під час цього протистояння бути в одному із цих протилежних таборів. Але мені здається, що більш політизованої інституції, ніж Кабінет Міністрів, важко собі уявити. Програма уряду називається «Реформи заради добробуту». При будь- яких здобутках, яких досягла Україна, дуже важко сказати, що вона досягла того рівня добробуту, який дозволяє в суспільстві сказати, що нам не потрібно йти на відкрите протистояння влади і опозиції. І мені здається, що соціальне розшарування населення, низький рівень життя може бути причиною, яка привела до сьогоднішнього протистояння. Тому прем’єр-міністр абсолютно штучно вивів себе з політичного поля. Мені здається, що Ющенко за будь- яких обставин, якщо він вже більше року працює на цій посаді, має взяти на себе сьогодні безпосередню відповідальність за той чи інший розвиток подій. Якщо він ввійде в зал засідань ВР 10 квітня людиною «з білим комірцем», яку не зачепили політичні події, то він повинен зрозуміти, що штучно вивівши себе з політичного поля, можна в нього вже не повернутися. Оцінки прем’єра щодо кризи в більшості нагадують мені спроби знайти дуже просту формулу виходу з надто складної ситуації. З складної ситуації вихід є складним. На сьогодні шукати потрібно системні параметри, поєднання яких дало сьогоднішній результат.
Дмитро ТАБАЧНИК, фракція «Трудова Україна»:
— Мені складно за чотири роки прогнозувати декларацію прем’єра в якості його наміру брати участь у президентській гонці 2004 року, оскільки я не вірю в можливість дострокових президентських виборів у нашій країні і вважаю, що на сьогоднішній день опозиційні політичні сили не мають достатнього запасу політичної міцності для того, щоб ініціювати і провести дострокові парламентські вибори. Тому я думаю, що останнім часом виступи прем’єр-міністра України В. Ющенка стали значно м’якішими, конструктивнішими і говорять про його бажання і намір залишитися на посаді прем’єра, а отже — йти на поступки і формувати квазікоаліційний уряд. Я не можу погодитися з численними висловлюваннями Віктора Пинзеника про те, що в нас не існує правової бази для формування коаліційного уряду. Не можна навчитися плавати, лежачи на піску. В нас так само не було правової бази і для формування парламентської більшості. Існує інститут політичних домовленостей, що при бажанні договірних сторін можуть бути оформлені в чіткі законодавчі норми. Важливе, у першу чергу, бажання зміцнити довіру до уряду й інтегрувати до його складу і професіоналів, і людей, що представляють впливові політичні сили. Нічого, крім цивілізованого підходу, я в цьому не вбачаю. І мені спочатку було дуже прикро через трохи істеричний тон коментарів прем’єр-міністра стосовно цієї проблеми. У нас навіть в законодавчому плані формально закріплений європейський вибір України як основний орієнтир розвитку громадянського суспільства і демократичних інститутів. Чому ж ми весь час живемо подвійними стандартами і залишаємося, з одного боку, «висівниками-хуторянами», а з іншого, декларуємо свою європейськість? На деклараціях не можна протриматися більше року. Я думаю, що Жорж Клемансо зробив для своєї улюбленої країни Франції більше, ніж, за всієї моєї поваги до нього, Віктор Ющенко або кожен з прем’єрів за роки незалежності України. Він входив до складу 17 чи 18 коаліційних урядів у Франції. Причому, приймаючи портфель прем’єра, він без хронологічної перерви в наступному уряді міг мати значно менший за обсягом портфель не тільки «військового» міністра, але і міністра праці, міністра соціальних робіт. Це приклад блискучого компромісу в служінні вищим фундаментальним цілям зміцнення своєї країни та її демократичних інститутів. Я розумію, що будь-яка аналогія страждає своєю приблизністю, проте говорити про формування демократичних інститутів Франції часів третьої республіки, коли їх відокремлювало від монархії усього 10—20 років, досить коректно, оскільки нас теж 10 років відокремлює від тоталітарного деспотичного режиму. І таких прикладів навіть у новітній історії європейських країн величезна кількість, коли вчорашній прем’єр входить до складу того чи іншого міністерства.
Закiнчення теми на сторінці "День України"
