Що, на вашу думку, може чекати Україну найближчим часом?
Зиновій КУЛИК, політолог:
— Усяка аналогія не завжди є коректною, але в даному випадку я би хотів почати саме з аналогії. Через те, що після політики найпополярнішим є футбол, то хочу нагадати одну футбольну сентенцію: кожна команда грає настільки гостро і настільки результативно, наскільки їй дозволяє супротивник. Відштовхуючись від цієї аналогії, хочу сказати, що влада в Україні сьогодні веде себе так, як їй дозволяє опозиція. Власне, маємо найбільше розчарування від дій опозиції. Згідно iз соціологічними опитуваннями, на початку «касетного скандалу» 36% громадян відповіли, що їх не дивують дії влади. Так от — у даному випадку дивує позиція, даруйте за тавтологію, опозиції, яка дозволяє собі лише один напрямок — руйнівний. Запитання «Україна без Кучми», а з ким?» — на сьогоднішній день залишається без відповіді. Більше того, очевидно, що опозиція не має конкретної програми дій боротьби з владою, незважаючи на декларації. А найголовніше — я тут абсолютно погоджуюся з думкою головного редактора «Дня», яку вона висловила під час дискусії на радіо «Свобода» про те, що час руйнування давно минув. Більше того, для того, щоб отримати масову підтримку, потрібна якась позитивна програма — ясна, зрозуміла, з гаслами, які могли би захопити загальну масу. А сама акція «Україна без Кучми» хвилює не більше 2%, судячи з даних соціологів.
З другого боку, влада робить усе для того, щоб опозиція жила і процвітала. Візьмемо хоча б останні дії щодо переміщення наметового містечка. Наметове містечко тихо помирало само собою. Кияни і гості столиці настільки до нього звикли, що вже майже не п омічали його. Якихось конкретних дій у ньому, окрім звичайної роздачі агітаційної літератури, не проводилось. І враховуючи погодну ситуацію, і, так би мовити, «дискомфорт» перебування в нам етах, слід було б очікувати, що це містечко буде згорнене його організаторами (тим більше, що вони заявили, що переносять акцент на регіони). А влада зробила все для того, щоб черговий раз привернути увагу до нього. І сьогодні, і завтра, і післязавтра — кадри знищення наметового містечка будуть постійно присутні на усіх телеканалах, на перших шпальтах газет. Тобто влада таким чином здійснила черговий крок до реанімації опозиційного руху. Оцінити це просто, як недолугі дії, — цього замало. Очевидно, тут треба подивитися глибше. Ми так довго говорили про третю силу — очевидно, що вона присутня, тому що іншим це виправдати неможливо. I ще одне пояснення — це лінивство думки президентського оточення. Воно настільки залякане, що на сьогоднiшній день, очевидно, не пропонує Президентові декілька віріантів дій з прогнозами щодо наслідків їх реалізації. Всі стоять навитяжку і чекають, яке рішення прийме Президент. У даному випадку саме реанімація уваги до опозиції і спроба — як не парадоксально — за рахунок дій влади консолідувати цю опозицію — це є відповідно оцінка дій президентського оточення. Отакі підстави для мого прогнозу.
Очевидно, якщо опозиція піде в регіони, у трудові колективи, то там зустрінеться з тим, що називається, громадянською байдужістю. Думаю, що розчарування настануть достатньо швидко. З другого боку, якщо будуть продовжуватись силові дії і буде відсутній нормальний діалог, поступово сформується — і для цього теж є ознаки — політична коаліція, яка захоче на протирiччях Президент—опозиція відіграти провідну роль і стати абсолютною владною силою у нашій державі.
Якщо повернутися до моїх прогнозів початку грудня («День» від 09.12.00) і говорити про три хвилі, то березень і перша половина квітня буде третьою хвилею цього «скандалу». Це вже буде достатньо серйозний тиск iз боку зарубіжних ЗМІ, які будуть впливати на думку і політиків. Я думаю, що ми дуже швидко відчуємо тиск iз боку країн Європи і США. Якщо при цьому хтось сподівається, що Росія нам допоможе у даному випадку, то він глибоко помиляється, тому що у Росії є свої проблеми: продеклароване Джорджем Бушем відновлення фінансування проекту «зоряних війн» — це є серйозний фактор тиску на Росію з боку США. Якщо Росії потрібно буде вибирати між тим, щоб договоритись з Америкою про невключення в гонку озброєння, який Росія об’єктивно не витримає і підтримкою України і владних структур в ній, то Росія вибере перше. Не тому, що там нас не люблять, чи тому, що вони нас не хочуть, а тому, що вони у цій конкретній політичній ситуації нас не зможуть проковтнути. І у данному випадку їм залишається залишити свого стратегічного партнера напризволяще — так це виглядає з точки зору Росії. З нашої точки зору, не напризволяще, а на оцінку, на диктат iз боку країн розвиненої демократії. І в цій ситуації очевидним виходом для влади буде переговорний процес з опозицією, який на сьогоднішій день вже, відверто кажучи, запізнюється. Якщо його затягнути, то може наступити той момент, коли при бажанні влади вести переговори з опозицією ні опозиція не захоче, ні Захід не буде стимулювати владу до цього.
Після цього єдиний діагноз — це політична летальність. Говорити про дострокові парламентські вибори просто недоцільно, тому що на сьогоднішній день для цього немає ні законодавчих, ні найголовніше — економічних передумов. Економічні — мається на увазі, інтереси основних політико-фінансових груп не зосереджені. Їм потрібний щонайменше рік для формування власного або підконтрольного уряду і акумуляції грошових коштів, медіа-потенцій, адміністративного ресурсу для перемоги на виборах в березнi 2002 року. Через те дострокові вибори були б прекрасним подарунком комуністам. А на такі речі наші політики правої і, скажімо так, прагматично-фінансової орієнтації, думаю, не підуть. Через те можна говорити про розвиток політичної ситуації навколо протистояння антипрезидентської опозиції і дій Президента. Я не поділяю думки, що вона затухає. Як на мене, вона буде розгортатися і створювати справжню політичну кризу, за якою йде економічне ускладнення ситуації, параліч щодо фінансової допомоги міжнародних інституцій, і всі ті негативні наслідки, які за усім цим йдуть.
Володимир ВОЙТЕНКО, професор, доктор медичних наук:
— Якщо просто проектувати нинішню ситуацію на найближче майбутнє, то ми можемо чекати таких речей: по-перше, політичного зближення з Росією і збільшення економічної залежності від неї через проникнення легальних або напівлегальних російських капіталів у нашу економіку. При цьому неминучою буде наша подальша ізоляція на світовій політичній арені. По-друге, зможемо чекати, що триватиме «в’ялопротікаюча шизофренія» у стосунках між «позицією» та «опозицією». Можемо чекати також приходу до влади нових політиків, обтяжених мораллю ще менше, ніж нинішні. І прогноз мій тому вельми песимістичний.
В’ячеслав КРЕДИСОВ, голова Правління Всеукраїнського об’єднання підприємців «Нова Формація»:
— В країні з не найзразковішою демократичною системою вибори народних депутатів різних рівнів — це завжди каскад вистав, шоу, видовищ. У березні майбутнього року в Україні пройдуть чергові вибори. Думаю, що в цьому році, особливо у другій половині, на виборців «посиплеться гречка», проведення газу у віддалені села, виступи артистів iз «безкоштовними» піснями. А ще — незчисленна кількість обіцянок iз боку кращих ораторів України.
При цьому великого політичного і економічного катаклізму я не прогнозую. Прогнозувати можна тільки безліч інформації (правдивої і відверто брехливої), яка буде литися на голови виборців, як з душу вода.
Якщо говорити про період часу більший чи довший, ніж рік, то, поки Україна не зробила свій однозначний вибір — не структурувалася всередині і не визначилася із зовнішніми партнерами, — точно прогнозувати наше майбутнє я не беруся.
Юрій САЄНКО, доктор економічних наук, завідуючий відділом соціальних експертиз Інституту соціології НАНУ:
— Україну найближчим часом, швидше усього, чекає «білоруський варіант». Я це говорю зі страшним болем і великим страхом за майбутнє кожного з нас. Про це, насамперед, свідчать заяви та поведінка Президента і його команди. Поки тут знаходилися американські сенатори — ми «грали» по-одному, коли вони поїхали — по-іншому.
Я поки не бачу, що могло б зупинити просування України цим шляхом. Демократична еволюція в країні настільки ослаблена, що її практично не видно, як і по-справжньому демократичних сил. Захід також поки що не бере видимої участі в долі України. Складається враження, що він чогось чекає, тому що не реагувати на останні події в Україні неможливо.
Валентина КИРИЛОВА, директор видавництва «Основи»:
— Я вважаю, що ситуація може розгортатися по різних сценаріях, хоча я не думаю, що вони будуть кардинальними. Що стосується політичної ситуації, мені чомусь здається, що вона залишиться тою ж. По суті, можна сказати, що опозиція є настільки сильною, щоб натиснути, а владі (я маю на увазі Президента, прем’єра) цей натиск не здається аж таким страшним, щоб вони поступилася в бік опозиції. Тобто що стосується політичного розмежування сил, мені здається, що воно залишиться на нинішньому рівні. Можливо, у відставку все-таки піде Генеральний прокурор — не стільки через те, що він злякався, а швидше через те, що він уже втомився. Що стосується економічної ситуації, звичайно, що вона погіршиться, бо сумнів у суспільстві (а він є) завжди підриває економічну ситуацію, і тим більше, становище України на міжнародному рівні.
Думаю, що нам після того, що відбулося, не розраховуючи на зміни у внутрішньому житті країни, все-таки доведеться дуже довго «відмиватися» перед цивілізованими країнами, тому що не всі, я впевнена, за кордоном знають ситуацію так, як ми її знаємо із середини (під «ми» я маю на увазі людей, які цікавляться тим, що відбувається і якось можуть розставити акценти і виробити якусь власну думку).
