Що є основними рисами політичного «обличчя» уряду Віктора Ющенка?
— Дуже важко вести мову про політичне обличчя уряду, тому
що ми спостерігаємо його у викривленому дзеркалі української дійсності.
Враження про політичне обличчя Кабміну викривляється існуючими політичними
реаліями і тим, що немає консенсусу щодо парадигми розвитку України як
держави і суспільства. Виникає запитання: де справжній уряд? Що власне
є урядом № 1 — уряд Ющенка чи апарат Президента України? Я б назвав уряд
Ющенка другим, «побічним» урядом, а першим справжнім урядом — апарат Президента
України. З iншого боку, уряд формувався в умовах деградації парламентаризму.
Наступною основною рисою політичного обличчя уряду Ющенка
є його вимушена залежність від дефіциту інституцій, за допомогою яких можна
було б реалізовувати ті декларації і ті наміри, які ввійшли в урядову програму.
Я маю на увазі дефіцит, у першу чергу, державних інституцій — центральних
та місцевих. Сьогодні можна вести мову про певну демаркаційну лінію між
регіональними елітами та урядом Ющенка. Проводити реформи без підтримки
регіональних інституцій — це все одно що здійснювати політику без рук і
без ніг.
Потрібно також відзначити слабкість політичних ресурсів,
на які спирається уряд. Маються на увазі не політичні партії, які підтримували
б Кабмін, а, скоріше, певна воля суспільства, його готовність до здійснення
тих чи інших реформ. У цьому сенсі можна сказати, що уряд Ющенка діє в
певному суспільному вакуумі. Є сподівання, але немає підтримки. Немає тієї
підтримки, яка була в уряду Бальцеровича. Тобто уряд, попри деякі опитування,
певною мірою є суспільно нелегітимним. Більше за те, існує розрив між раціональним
ситуативним мисленням основних соціальних груп, які значною мірою пов’язані
з тим, щоб не було погіршення ситуації, та інструментами макроекономічної
політики, котрі намагається запроваджувати Ющенко в межах неоліберальних
концепцій. Іншими словами, суспільство очікує швидких змін на краще, а
зовсім не розраховує на середньотерміновий чи довготерміновий характер
макроекономічних змін.
Нарешті, інтереси олігархічних груп, які також значною
мірою визначають політичне обличчя уряду Ющенка. Українські олігархи зовсім
не намагаються зробити так, щоб уряд Ющенка створював правила гри для всіх.
У цьому контексті важко знайти власне обличчя уряду Ющенка, прийняття рішень
яким має бути не на шкоду олігархам. Вони цього просто не допустять. Тобто
співвідношення між загальними правилами та правилами індивідуальними, олігархічними,
які утворюють матрицю рішень, не на користь цьому урядові.
Загалом обличчя уряду Ющенка створюється певним контекстом
української дійсності. І я не можу уявити, що в Україні міг би бути інший
уряд, з виразнішим обличчям. Тенденції, які сформувалися в українській
системі, мають домінуючий характер. Тому неминучим наслідком цих тенденцій
і є вищезгадані характеристики, певні реакції уряду Ющенка на український
контекст. У цьому сенсі обличчя уряду Ющенка надзвичайно вразливе і може
виглядати привабливим тільки за рахунок іміджевої косметики, а не за рахунок
здорової діяльності. Тому ми можемо бачити і втому, і роздратування, і
перемінливість, і «несвіжість». Тож сьогодні всі вже розуміють, що повноцінне,
нормальне функціонування урядового організму в такому загальному контексті
просто неможливе.
