Тема завтрашніх виборів президента Росії та їхнього впливу на російсько-українські відносини стала предметом обговорення на організованому Російським медіацентром «круглому столі». Учасники заходу намагалися знайти відповіді на запитання, зокрема, про те, як вплинуть березневі вибори в Росії на стосунки еліт обох країн, якими будуть ці еліти та їхні ставки, що стане наріжною стратегією Росії стосовно України. На думку радника-посланника Посольства РФ в Україні Всеволода Лоскутова, українсько-російські відносини після виборів лише поліпшуватимуться, а міжпарламентське співробітництво обох країн — міцнішатиме. Кореспондент «Дня» поцікавився, що думають з цього приводу українські експерти та політологи. Вони, схоже, були менш оптимістичними за російських гостей.
Дмитро ВИДРІН, директор Європейського інституту інтеграції та розвитку:
— На мою думку, у взаємовідносинах двох країн після російських виборів абсолютно нічого не зміниться. Україна й Росія нині перебувають у стадії завершення формування дуже специфічних, дуже своєрідних, дуже самодостатніх устроїв. Саме устроїв, а не політичних систем, політичних режимів або, тим більше, політичних курсів. Маю свою власну гіпотезу, які це устрої і які вони назви матимуть. Російський устрій я б назвав конспіративним капіталізмом, коли наявні всі елементи інфраструктури капіталізму, але усіма ними керують специфічні елементи силових спеціальних служб. І в цьому плані мені сподобалася блискуча фраза одного з моїх друзів — московських політологів, який назвав вибори в Росії «концертом художньої самодіяльності в зоні посиленого режиму». У той час як майбутні вибори в Україні будуть абсолютно іншими, які я б назвав, висловлюючись метафорично, «платним концертом на корпоративній вечірці». Спільного між цими виборами практично не буде. Напевно, після українських виборів наші взаємовідносини ще більше ускладняться, оскільки в Україні створиться в’язка система прийняття рішень, яка ускладнить переговорний процес, лобіювання питань, коли вже незрозуміло буде, кого підкуповувати і скільки кому давати. Але, оскільки існує об’єктивна необхідність одне в одному, напевно, і устрій, і система пристосуються до цих відносин. І вже майже через рік ми побачимо такий собі додатковий дизайн відносин за збереження існуючої базової парадигми.
Вадим КАРАСЬОВ , директор Інституту глобальних стратегій:
— Можна з цілковитою відповідальністю говорити про новий етап розвитку Росії, її справжній старт. Судячи з усього, Росія сьогодні вийшла з депресивного стану і вступила в активний розширюючий цикл своєї історії. Власне, тут дуже важливо проаналізувати, які виклики нова Росія надає Україні. Що стосується періодизації російсько-українських відносин, то з початку до середини 90-х років був романтичний етап їхнього розвитку, після нього був олігархічний етап, коли основні контакти здійснювалися на рівні ФПГ, а потім — етап прагматичний (який, мабуть, вже закінчується). Сьогодні ми маємо справу з Росією, яка вступає у стратегічний або проективний етап. Іншими словами, Росія переходить до активної стратегічної політики, першими плодами якої можна вважати, зокрема, ЄЕП. І тут для Росії важливим є не просто створення якогось єдиного простору на економічних засадах. Росія ставить перед собою амбіційнішу та істинно російську мету — стати важливим і потрібним центром Східної Європи, який змінить крихкий пострадянський простір, що існував у 90-ті роки.
Серед цих планів, звісно ж, — формування проміжного «поясу безпеки» між Росією та розширеною Європою з держав пострадянського простору, таких як, зокрема, Україна, Білорусія, Кавказькі республіки. Безумовно, у плані створення великої Європи важливу роль відіграє, звісно ж, Україна. Бо без України немає великої Росії, оскільки завдання полягає у відтворенні, принаймні економічно, «великої Росії». ЄЕП, по суті, і є проектом реінтеграції великої економічної Росії. Позиціонування РФ не як євразійської країни, а як Росії в Євразії, певне розширення її кордонів контролю, кордонів впливу, культурних, якщо хочете, кордонів, які не збігаються з адміністративними кордонами, несе в собі певний виклик для нових сусідніх держав. У зв’язку з цим для України постає, з одного боку, проблема її утримання Росією в пострадянському просторі в рамках великої Росії, а з іншого, — проблема утримання України з боку Європи. Україна потрапляє на перехрестя між двома великими стратегіями. Тобто боротьба за Україну триватиме і набуватиме нових форм.
У контексті України передвиборної та Росії післявиборної варто було б назвати кілька проблем, які виникають у російського керівництва, враховуючи українську дуже складну передвиборну динаміку та ті ставки, які робить на Україну нова Росія. Перша проблема — що робити з українською національною буржуазією, яка поки що не знає, в чому її виграш від співробітництва з російськими бізнес-групами, враховуючи, що капіталізм у Росії стає дедалі більше державним. Для Росії дуже важливим буде вирішити проблему амбіцій і автономності української національної буржуазії. Друга проблема — це, все ж таки, проблема ставок. Поки що невідомо, на кого ставити, і хто є прохідним кандидатом, який би влаштував Росію. У зв’язку з цим для російського керівництва виникає третя проблема — як забезпечити безпрограшне позиціонування і зберегти обличчя після українських виборів, з огляду на можливі результати української передвиборної кампанії. І остання проблема — проблема «ключів». Судячи з того, як розвивається ситуація в Україні, буде кілька центрів прийняття рішень, отже, і ключів від української влади буде кілька (скажімо, один буде у президента, інший — у прем’єра etc.). Тому для Росії дуже важливо визначитися, скільки буде ключів у зв’язці, — кілька чи один, за допомогою якого можна буде ефективніше та предметніше відкривати двері до української влади з тим, щоб реалізовувати свої проекти.
Олександр БУЛАВІН, директор Європейського Інституту політичної культури:
— Вплив виборів у Росії на президентські вибори в Україні та суспільну свідомість українців величезний. У зв’язку з цим пригадується кадр із кінохроніки: коли на виборчій дільниці у 1998 році якусь українську стареньку спитали, за кого вона голосуватиме, вона відповіла, що, мовляв, «як за кого, за Єльцина!». «Та в нас же Президент — Леонід Кучма!» «Га?! — перепитала бабуся. І абсолютно спокійно додала. — Ну тоді за Кучму». Тобто президентські вибори в Росії, безперечно, відчутно впливатимуть на соціальну поведінку українського електорату й на його очікування.
Я б не погодився з думкою про те, що старт Росії почався після виборів Путіна. Я сказав би, що старт Путіна почався задовго до президентських виборів, — тому ми побачили, настільки високий рейтинг Путіна і настільки безальтернативну кампанію. Хотілося б бачити таку грамотну виборчу кампанію і в нас, але її немає, і, мабуть, не буде.
Андрій ЄРМОЛАЄВ, директор Інституту соціальних досліджень «Софія»:
— Мабуть, вперше за останні роки вибори в Росії так слабко впливають на українське політичне життя. Вважаю, слід говорити, швидше, не про вплив виборів, а про вплив російської влади, яка залишається. По суті, українська політична еліта вже змирилася з тим, що вона має працювати з путінською політичною елітою в Росії. І головне питання полягає в тому, хто і як зможе це робити. На жаль, нинішній політменеджмент України продемонстрував, що він концептуально залежний від Росії. Судячи з усього, представлена в державній владі політична еліта не може впоратися з роллю рівноправного партнера. Вона постійно заграє, здається, грає в піддавки. Можливо, нею рухає бажання зберегти свої позиції за рахунок російського чинника. Але питання наших виборів — це питання формування української еліти, здатної говорити на рівних із Росією. Тому, вважаю, ключове завдання, яке можна було б поставити перед українською елітою в контексті переобрання Путіна й оновлення путінського оточення, полягає в тому, що Україна має винести до кінця 2004 року на 2005-й своє бачення стратегії взаємовідносин з Росією і на цьому баченні наполягати. До речі, Росія, в контексті вироблення поствиборного порядку співвідношень двох країн, обрала дуже зручну позицію: вона лише спостерігатиме, можливо, трошки інвестуючи в найвигіднішу сторону, після чого — вже домовлятиметься з переможцем.
