Як ви гадаєте, чи існують певні особливості суспільної самосвідомості українського народу, які варто було б «залишити у столітті, що минає»?
Олександр ЯРЕМЕНКО, директор Українського інституту соціальних досліджень, кандидат економічних наук:
— По-перше, не буває взагалі нездатних до побудови державності народів. Існують просто певні причини, які тимчасово не дозволяють це зробити. Народ тому і народ, що має якісь спільні риси, які сприяють його об'єднанню. Здатність до побудови держави у нас однозначно є (приклади тому — Запорізька Січ, УНР, сучасна незалежна Україна, нарешті, коріння державності Київської Русі). Крім того, я б сказав, що у нас самих є щось, що дозволяє виживати за найскладніших умов. Водночас держава, внаслідок різних причин, малоефективно справляється зі своїми обов'язками, адже люди народжуються, виживають, працюють, пишуть вірші... Ще один момент — наші люди історично мають схильність до приватного бізнесу. Українцеві притаманно мати свій хутірець і вирощувати, скажімо, свиней. Та держава часто цього не розуміє. Якщо тільки створити для реалізації цієї ініціативи відповідні умови, буде і нормальна держава.
Проілюструю це як економіст. У нас уже всіма визнані величезні масштаби тіньової економіки. З одного боку, це різко негативне явище, з іншою — чинник, що дозволяє виживати пересічним громадянам. Це ще раз вказує на потенційні здібності народу. Ми здатні створити державу і жити у ній, необхідні просто нормальні правила гри.
Павло ЗАГРЕБЕЛЬНИЙ, письменник:
— Відповім одним словом: словоблуддя. Ідею якоїсь неповноцінності українців експлуатують тільки зі спекулятивними цілями. Наш народ такий самий, як і будь-який інший. Він також творив і може творити, як і інші народи світу.
Юрій САЄНКО, доктор економічних наук:
— Мені важко уявити, що у принципі можна якісь особливості десь залишити. Я б сказав, що хотілося б це зробити. Перша і основна така особливість — слабка воля народу до державності. Адже історично у нас були і видатні політики, і полководці. Те ж стосується і мистецтва. Однак ці люди дуже швидко переходили на бік держави, що домінувала над українцями у їх власній країні. Я не сказав би, що це були манкурти. Вони не продавали свого таланту — вони просто віддавали його туди, де, як їм здавалося, було більше можливостей для самореалізації. Думаю, що це набута, прищеплена нам протягом нашої історії якість. І навіть якщо така воля до єднання з'являлася у народі, вона дуже швидко дробилася і сходила нанівець (недавній приклад — доля Народного Руху у першій половині 90-х). Проте така воля є рушійною силою будь-якого суспільства. Я чекаю на вияв її у XXI столітті від нинішнього молодого покоління. Для цього має пройти якийсь час становлення незалежності.
