Наталя ЛІГАЧОВА, шеф-редактор інтернет-видання «Телекритика»:
— Цього разу загальнонаціональні українські канали (я маю на увазі ICTV, «1+1» та «Інтер») спрацювали набагато оперативніше, нiж 11 вересня. Проте, безумовно, затримки порівняно з російськими каналами та каналами інших країн (наприклад «Deutsсhe Welle») були значними. Скажімо, о 20.00 НТВ мовило в рівному режимі, давало коментарі Парфьонова, включення з місця подій або коментарі CNN. У нас це все відбулося пізніше. Однак, не можна не згадати, що іще о 20.00 про те, що відбулося, в принципі, вже повідомив «Епіцентр» В’ячеслава Піховшека. Потім, коли вже було «розгорнуто» інформаційні служби всіх цих трьох каналів, я віддавала перевагу каналу «1+1» — суто через виваженість (із погляду відмінності підходів до того, що відбувається в Афганістані) коментарів: ці коментарі не давали однозначної оцінки того, що відбувається, «1+1» не ставав однозначно на бік тих, хто проводять воєнну операцію. ICTV займало більш однозначну позицію, — я думаю, навіть менш виважену позицію щодо офіційної реакції України — з урахуванням того ж кримського чинника. А на «Інтері» був присутнiй уже менше — коментаторський і більше — інформаційний підхід, — тим більше, що лише вiд «Інтеру» кореспонденти знаходилися безпосередньо на місці подій — в Афганістані й Пакистані, що із цього погляду надавало їм просто величезну перевагу. І коли кореспондентка Ольга Клюєва просто візуально потрапила в репортаж CNN, відчуття гордості за власне ТБ також у мене було.
Не вистачало, звичайно, технічних можливостей, власних кореспондентів. Знову виникла та ж проблема, яку вперше висвітили події 11 вересня, — на українських телеканалах фактично немає міжнародних оглядачів (не кореспондентів, а саме оглядачів), які спроможні адекватно проаналізувати події. Але найголовніше, що висвітлила ця ситуація, — фактично було показано, що в країні немає системи державного інформаційного мовлення (те, що видало УТ-1, було «нижче за плінтус»).
Сергій ДАЦЮК, експерт із питань ЗМІ й PR:
— Запитання поставлено таким чином, що передбачає вибір якогось одного із телеканалів. Але загалом ситуація була така. На відміну від 11 вересня, коли в прямий ефір вийшло усього два канали (наскільки я пам’ятаю, це були «Інтер» та ICTV), тепер таких телеканалів було вже три (додався ще «1+1»). Усі інші канали діяли так, ніби нічого й не сталося. І це після того, як уже майже місяць провадилася інформаційна пропаганда (як завгодно її називайте), яка, взагалі-то, порушувала питання, що це — фактично світова війна. Світова війна не в тому сенсі, що коаліція одних держав воює з коаліцією інших держав, а в тому, що в цьому випадку воюють також і дві принципово різні культури.
Другий докір, який можна було б висунути всім телеканалам, котрі висвітлювали цю подію, полягає в тому, що вони дуже легко «велися» на ті значення і зміст, які їм запропонували ЗМІ Америки та Європи. А саме: ось заявив Буш про те, що це не війна проти ісламу або ісламської культури. Але це він сказав. Це його погляд, його позиція — як людини, яка бере участь в інформаційній війні. А навіщо ж нам це повторювати?
Треба віддати належне: цього разу багато які телеканали були набагато об’єктивніші. Але! По-перше, як і в ситуації з нью-йоркськими терактами, в нас досі не прийнято, щоб політики першої величини з’являлися на телеканалах із коментарем офіційної позиції. Як завжди, ми в цьому плані запізнюємося. По-друге, з того, що слово надавали людям, які працюють у журналах, філософам, громадським діячам, депутатам, стало зрозуміло, що ми нібито повторюємо банальні речі, тобто ми не рухаємося згідно з логікою ситуації, ми її не аналізуємо. Можна ж було цю ситуацію проаналізувати абсолютно прозоро. Тобто якщо таліби рухаються в бік Узбекистану, то фактично це означає вступ у війну Росії. А якщо у війну вступає Росія, то єдиним головним питанням має бути питання про те, що має робити Україна як країна, що опинилася в зоні конфлікту. Оця червона нитка змісту розмови («ми — країна, яка перебуває в зоні конфлікту») ніяк не була представлена ні на одному з каналів. Уже в цій ситуації проявилася позиція телеканалів.
Майже всі змогли втриматися на рівні об’єктивності — хтось більше, хтось менше. Але загалом, якщо розглядати інформаційний потік, котрий ішов щодо цієї ситуації, можна зробити кілька істотних висновків. У нас немає незалежних джерел інформування про ситуацію. Навіть ті кореспонденти, які є в інших країнах, або працюють погано, або, знову ж таки, користуються інформацією, що «знімається» з інших ЗМІ. Або ми не отримуємо необхідної інформації. Як завжди, в цій ситуації НТВ випереджає. Нам же доводиться враховувати той чинник, що в Україні є в кабельних мережах російські канали. Тобто фактично ми сьогодні вже з ними конкуруємо. І якщо я сьогодні вранці по НТВ дізнаюся більше інформації, аніж я дізнаюся по «Інтеру», то це означає, що в конкурентній ситуації українські телеканали програють. У цьому сенсі, на пряме запитання про те, які телеканали краще висвітлювали ці події, я можу дати просту відповідь: російські телеканали. Українські значно, як завжди, поступалися.
І нарешті, ще одне зауваження або, скоріше, побажання щодо телеканалів, яке можна було б сформулювати таким чином: ми є країна, жителям якої цікаве не лише те, що відбувається зараз, а й цікаво думати про перспективи, про роль нашої країни в цьому конфлікті, про те, що ми можемо робити у відповідь на якісь дії, якою є наша політична позиція. І політики повинні самі приїжджати на телеканали, самі пропонувати свої послуги. Інакше можна зробити висновок: або ж телеканали не відчиняють свої двері для цих політиків, або ж політики не вважають за потрібне і належне приходити на телеканали — навіть у ситуації, коли передвиборна кампанія фактично вже розпочалася. Ось у цьому сенсі доводиться висловлювати жаль із приводу недостатньо авторитетної ролі телеканалів, які є в Україні. Загалом же, порівнювати українські телеканали не настільки цікаво, як порівнювати їх же з російськими телеканалами й телеканалами зарубіжних телекомпаній.
Юрій ЛУКАНОВ , журналіст і телепродюсер:
— На мій погляд, критеріями визначення найкращих в цій ситуації мали б бути: по-перше, оперативність і адекватна реакція на події, що відбуваються; по- друге, глибокий і широкий бекграунд; по-третє, цікаві експерти. За цими критеріями жоден із наших каналів, які висвітлювали ці події, мене не задовольнив. Хоча якби їх синтезувати, то, можливо, була б одна ідеальна передача. Найоперативніше спрацював телеканал «1+1», який першим повідомив про ці події в програмі «Епіцентр» (хоча потім вони відключилися, що було дуже дивно з огляду на те, що відбувалося — на мій погляд, треба б було «Епіцентр» продовжувати). Найбільш адекватно, як на мене, реагував «Інтер» — за рахунок того, що у нього на місці подій було два кореспонденти — чудовий репортер Андрій Цаплієнко (в Афганістані) і Ольга Клюєва (у Пакістані). «Бекрграунд», як мені здається, був кращим на ICTV (заздалегідь підготовані репортажі у них були найповнішими, найширшими, найкращими). Що стосується експертів, то їх явно бракувало. Було навіть таке, що один експерт (а саме Михайло Погребинський) подорожував з УТ-1 на «1+1».
СТБ і «Новий канал», на мій погляд, потенційно мають можливості робити такі передачі. Тому я не розумію, чому вони взагалі не відреагували. Таке враження, що там було відсутні люди, які можуть прийняти рішення. Що стосується УТ-1, вони знову намагалися перевершити себе, але все ж таки 11 вересня вони були сильнішими (не знаю, з чим це пов’язано). Якщо ж казати про персоналії, то дуже сподобався Олесь Терещенко, який ледь не синхронно перекладав Буша з Блером і дуже чітко висловлювався загалом. І були дві крайнощі. З одного боку — Дмитро Кисельов, який просто тоном прокурора розмовляв з тими гостями, які були в студії: якщо хтось з них висловлюв точку зору, з якою він був незгоден, то він реагував на це не як журналіст, який ставить незручні запитання, а саме як прокурор. З іншого боку — В’ячеслав Піховшек: якщо він ставив якесь незручне запитання, то сто разів вибачався. Це було дуже багатослівно. Журналіст так не повинен поводитися.
P.S. «День» пропонує своїм читачам та експертам висловити власну думку з обговорюваної теми. Чекаємо на ваші відгуки за телефоном (044) 414-91-26 (відділ ЗМІ та громадської думки) або електронною поштою: e-mail: [email protected]
