Кілька днів тому, коли Львів, як і всю Україну, захопило різке похолодання і сильні снігопади, побачила на дереві неподалік свого будинку годівничку — простеньку, зроблену з картонки. Відразу ж згадала свої, вже далекі, шкільні роки, — уроки праці й походи в парк «Високий замок», де ми, учні 19-ї школи, не тільки розвішували годівнички, зроблені власноруч, а й впродовж зими з року в рік підгодовували птахів. І досі перед очима ніби жива картинка — сніг, майже прозоре від морозу небо, годівнички, що розгойдуються на вітрі, та метушня довкола них синичок та червоногрудих снігурів...
Розпитую свою сусідку — 11-річну Юлю, чи не вона зробила годівничку. У відповідь — знизування плечима і здивований погляд: «Яка годівничка?!»
Принагідно цікавлюся, яких птахів знає Юля? «Соловейків, горобців, ворон — на картинках бачила», — «А на вулиці розрізнила б?» І знову знизування плечима, а після паузи чітка відповідь: «Ні».
Ті ж самі запитання ставлю іншій своїй сусідці — 12-річній розумничці Олександрі, яка не тільки навчається на «відмінно», а ще у позашкільний час додатково займається англійською мовою і відвідує уроки малювання. Дівчинка відразу ж називає мені уроки, на яких вивчають природу: «Біологія і географія», але наголошує, що заняття — суто теоретичні, жодної практики, тобто безпосереднього спілкування з природою немає: «І раніше не було». Тварин, розповідає, бачила тільки на картинках.
Щоправда, корів, кіз і коней періодично спостерігає «наживо» (вулиця Стрийська, де ми мешкаємо, — околиця Львова, і мешканці прилеглих сіл випасають на наших великих газонах корів і кіз, а працівники іподрому час від часу вигулюють коней. — Т.К.). Прошу Сашу перерахувати тварин, яких вона знає: «Кішки, собаки, папуги. Читала про іволгу, а потім побачила її на дереві. А ще бачила ворону, сороку, грака, горобця, журавля, лебедя і синицю. Ото і все».
Опитала я і своє доросле оточення, котре має дітей шкільного віку. Про живе спілкування з природою в межах шкільної програми батьки майже нічого не знають. Більше говорять про сімейні, з шашликами, виїзди на пікніки та відпочинок в Єгипті і катання на верблюдах. Щоправда, одна з моїх знайомих згадала про приватну «Школу Марії Чумарної», де її дочка вчилася у початкових класах — там, каже, справді було живе спілкування з природою...
Напевно, зайве наголошувати, що саме початкова школа — найважливіший етап накопичення знань про довкілля, розвитку багатогранних відносин молодшого школяра і природного та соціального оточення. Видатний педагог Василь Олександрович Сухомлинський, розмірковуючи над тим, з чого починати знайомство школярів із довкіллям, дійшов висновку, що починати треба з виховання гуманності — відчуття тривоги за ненагодоване цуценя, за не полите дерево, бо «маленька людина повинна любити все живе, адже тільки доброта відкриває дитині і дитячому колективу радість взаєморозуміння».
Якісна екологічна освіта сьогодні вкрай важлива і з огляду на те, що українець, порівняно з європейцями, живе найкоротше життя — в середньому близько 66 років (для прикладу, у Швеції — 80 років, у Польщі — 74). І значною мірою це зумовлено забрудненням повітря, землі й води, що є наслідком тотальної багаторічної безвідповідальності та безгосподарності. Хіба маємо право дітям не говорити про це?
Звертаюся по коментар про якість екологічної освіти у Львові до начальника міського управління освіти Надії Оксенчук, і вона радить мені звернути увагу передовсім на «Школу Радості». Пропонує зателефонувати й до школи «Джерельце».
За словами вчительки 4-а класу школи «Джерельце» Богдани Костів, її навчальний заклад працює в рамках програми «Лицем до дитини». Нещодавно учні брали участь в екологічному проекті «Збережемо нашу планету». Серед акцій — «Сміття — загроза життю» та «Вдаримо екоторбою по пластикових пакетах». Дуже популярною у школі є тема «Листочок — дерево», сенс якої в тому, що кожна дитина має дерево-охоронця. Під час вивчення теми «Вода» діти проводять досліди з водою — фільтрують, спостерігають за випаровуванням. «Ми навчаємо дітей за принципом «Я не цар природи — я її маленька частинка», — говорить вчителька.
Як розповіла «Дню» заступник директора «Школи Радості» Ольга Васильків, їхні учні беруть участь в акції «Ми за чисте та зелене місто Лева». У програмі навчання — весняні та осінні екскурсії за межами Львова та участь в екологічному проекті «Перші проліски». «Багато уроків проводимо на вулиці, — розповідає О. Васильків. — Маємо там столи і кріселка. Діти спостерігають за природою, записують свої спостереження у зошити, а потім ми опрацьовуємо це у класі. Маємо гарну традицію прогулянок — після третього чи четвертого уроку. Практикуємо й ранішнє, перед навчанням, спілкування з природою — від пів дев’ятої до дев’ятої години. Спілкування з природою відбувається на балкончиках, котрі має кожен клас, або на вулиці. Багато уваги приділяємо дослідам — пророщуванню насіння, впливу світла, вологи і тепла. Маємо пришкільні дослідні ділянки, де діти вирощують квіти. Щороку з дітьми і батьками робимо годівнички, годуємо пташок. Також щороку беремо участь в акції «Збережемо життя ялинці» — й сьогодні веземо ялиночку, зроблену батьками і дітьми, до міської ради».
Є у Львові й еколого-натуралістичний центр. Було би бажання його відвідувати. Як розповів «Дню» його директор Ігор Антахович, щотижня установу відвідують близько 1100 дітей віком від чотирьох до вісімнадцяти років. Невдовзі планують внести до статуту зміни, аби мати можливість обслуговувати молодь віком до 21 року. «Дуже багато наших дітей обрали фах, дотичний до природи, — пояснює І. Антахович. — Тепер приходять до нас як волонтери».
У центрі — жодного гуртка, який би не мав відношення до природи. Зоологічний, орнітологічний, бджолярів, зоолого-тераріомістів, художників-анімалістів, фотонатуралістів, краєзнавців, основ здорового способу життя, ентомологів, вишивки та макраме, основ медсестринської справи, кімнатного квітництва, фітокосметики, кролівників, любителів свійських тварин, декоративних птахів тощо. «Козирем» центру є зоовиставка, де зібрано понад 100 видів тварин: «Діти можуть їх погладити, погодувати, сфотографуватися». Це робиться задля того, наголошує Антахович, щоби зняти з дітей стрес, бо «всі вони зараз у стресі».
Директор також повідомив, що центр має постійні контакти із дванадцятьма загальноосвітніми школами. Відтак, якщо говорити про знання з природничих дисциплін, «українські школярі значно краще підготовлені порівняно з поляками, голландцями, німцями, греками, хорватами».
— У нас катастрофа не з дітьми, а з дорослими, котрим від 25 до 45 років, — вважає І. Антахович. — Саме ці, «перебудовчі», люди зараз приймають управлінські рішення, працюють в економіці й політиці, керують бізнесом. Їх, на жаль, ми змінити вже не можемо...
І насамкінець ще одна теза Сухомлинського: «Що лежить на поверхні, зазвичай не помічається». Це він про те, що корені добра — родом із дитинства, а закладати у дитячі душі добро має не лише школа, а й батьки.
