Радянський гриф «секретно» свого часу на довгі роки заховав багато таємниць. Проте — «все таємне стає явним». Герой однієї такої розсекреченої таємниці мешкає в Житомирі. Донедавна навіть близькі та друзі 43-річного житомирянина Юрія Кравця не здогадувалися, що у квітні 1985 року цей чоловік урятував від ядерної катастрофи Україну та Білорусь. У цій драматичній та героїчній історії й досі не поставлено крапку...
«Після закінчення Київського політехнічного інституту я потрапив у війська зв’язку, — розповідає Юрій Володимирович. — Служити довелося у Рівному. Брав участь у монтажі Кузнецовської АЕС. Досить часто нас — зв’язківців — залучали до супроводу військових ешелонів: від радянсько- польського кордону до атомної станції.»
Той квітневий день вісімдесят п’ятого року не віщував нічого надзвичайного. Звична рутинна робота — супроводження секретного військового потягу. Ешелон прибув зі Східної Німеччини та прямував через Білорусь аж до Красноярська. Солдати-зв’язківці сіли у Бресті до спеціального причіпного вагону. Серед них — і 23-річний сержант Юрій Кравець, якому вже за кілька годин доля приготувала справжнє випробування на мужність.
Вночі ешелон зупинився на маленькій станції Жабинка — неподалік Бреста. Юрій вийшов з вагону — перекурити, розім’ятися. В око кинувся бензовоз, що стояв поруч. За кілька хвилин почувся гуркіт потяга — на сусідню колію прибув пасажирський експрес. «Москва-Берлін» — прочитав солдат напис на вагоні.
Все, що сталося далі, нагадало страшний кошмар. Раптовий сильний нічний вітер обірвав дріт електропередач, який впав між двома потягами — прямо на бензовоз! Автомобіль тієї ж миті спалахнув.
«Часу на роздуми не було, — згадує пан Юрій. — Будь-якої миті бензовоз міг вибухнути. У пасажирському потязі вже почалася паніка — люди помітили вогонь та з криками стали вискакувати з вагонів. До бензовозу підбігли кілька моїх друзів-солдатів, ми спробували гасити вогонь підручними засобами, але це було марно».
І тоді Юрій Кравець скочив за кермо бензовоза та відігнав машину за кількадесят метрів від обох потягів. Біжучи назад, помітив на підніжці купейного вагону берлінського експреса маленьку дівчинку. Навколо стояв гамір, бігали перелякані пасажири, дитя плакало, а поруч нікого не було. Солдат схопив дитину та побіг у безпечний бік. Раптом пролунав сильний вибух — злетіли у повітря каністри з пальним на причіпці бензовозу. Удана хвиля збила Юрія з ніг. Падаючи, він накрив собою дівчинку...
...Лише через багато років відкрилася моторошна правда. Той секретний військовий ешелон перевозив відпрацьоване ядерне паливо з східнонімецької Грейфсвальдської атомної станції. А це — тисячі тонн ядерних відходів. Якби пожежа перекинулася на «ядерний потяг» — сталося б непоправне: величезні території Білорусі та України накрила б радіоактивна хмара, довелося б евакуйовувати сотні тисяч людей, а назва «Жабинка» стала б синонімом ядерної катастрофи — за рік до Чорнобиля...
Проте тієї пекельної ночі Юрій Кравець про це не думав, та й не міг цього знати. Він передав цілу та неушкоджену дівчинку її щасливим батькам — молодому німецькому подружжю. «Батьки спочатку налякалися, побачивши кров на тілі дитини, — згадує Юрій Володимирович. — Та я жестами пояснив їм, що це моя кров — мені посікло осколками руки.» Більше ніхто з пасажирів обох потягів не постраждав.
Вранці, коли пожежу загасили та паніка вщухла, батьки п’ятирічної Барбари та її рятівник обмінялися фотографіями — на пам’ять.
Невдовзі військове керівництво Юрія Кравця направило до Москви листа з клопотанням про нагороду. Чекати реакції довелося... кілька років. Коли пан Юрій вже працював інженером у Житомирі, з міністерства оборони СРСР надійшла шокуюча відповідь — ніякої аварії не було, тож не може бути й мови про якусь нагороду. Спрацював жорстокий закон радянської тотальної секретності — секретний потяг, секретна пожежа. Секретний подвиг...
Свою «хрещеницю» Юрій Кравець знову побачив лише через п’ятнадцять років. У 2000 році двадцятирічна Барбара Мачулла розшукала свого рятівника через газету «Голос України». Того ж року вони зустрілися в Києві. А незабаром у Німеччині вийшла книжка про квітневу драму на станції Жабинка. Авторка, журналістка Софі Рільке, дослідила секретні документи та встановила, що той злощасний потяг перевозив ядерне паливо. Саме тоді стали зрозумілими масштаби потенційної катастрофи, якої уникнув світ завдяки українському солдату.
...Сьогодні Юрій Кравець працює заступником начальника управління Пенсійного фонду в Житомирській області. Цей веселий, ще молодий чоловік не дуже любить згадувати той квітневий день двадцятирічної давнини. Пам’ять, яка назавжди з ним, — шрами від осколків на обох руках. Про героїчний вчинок Юрія Кравця знають та пам’ятають у Німеччині, Білорусі, Росії, навіть у Франції (у потязі «Москва — Берлін» того дня їхали й двадцятеро французів). Нещодавні клопотання білоруських та російських екологів про нагородження українського героя орденом «За мужність» потонули у бюрократичному паперовому океані. Нещодавно «засекречений» подвиг Кравця зрештою визнали й в Україні — він отримав відзнаки Міністерства з надзвичайних ситуацій та Держнаглядохоронпраці. Нині ряд вітчизняних громадських організацій направили клопотання Президенту Ющенку про присвоєння Юрію Кравцю звання «Герой України»...
