Один із провідних українських телеканалів «Інтер» багато хто сприймає як старого знайомого, від якого не чекаєш несподіванок. Це й усталена програмна сітка (розважальні передачі і новини власного виробництва, російські програми, голлівудські блокбастери). Це і сталі командні традиції. Проте після того, як в гостях у «Дня» побував голова правління «Інтера» Влад РЯШИН, ми побачили в цьому добре відомому каналі щось несподіване. По-перше, йдеться про позиціонування «Інтера» як безумовно українського каналу. По-друге, про несподівані — для комерційного мовника — масштабні ініціативи: як, наприклад, цілодобове мовлення на Європу, Америку, Австралію. Та й сам Влад Ряшин не тільки в буквальному значенні на голову вищий за багатьох своїх колег-телевізійників. Він і завдання перед собою ставить «за ростом». Але водночас уміє рахувати — що для телевізійного менеджера також важливе. Так що, можливо, досить скиглити, що у нас немає особистостей? Там, де для особистостей створюють відповідні умови, де ставлять цілі дещо вищі за реальні можливості, особистості з’являються. Адже кожен може бути вищим за обставини. І, схоже, саме цим кредо керується Влад Ряшин. Саме у «Дні» керівник «Інтера» зробив серйозну заявку на те, що канал настирливо боротиметься за те, щоб і надалі залишатися «най-най-най». Що з цього вийде? Подивимося. Нові, несподівані проекти з’являться у програмній сітці «Інтера» вже з другої половини березня.
«ПРАЦЮЮЧИ НА ІМІДЖ КРАЇНИ, МИ ПРАЦЮЄМО НА СЕБЕ»
— Концептуальна проблема вітчизняної телеіндустрії (через що, власне, ми й порівнюємо себе постійно з росіянами, чехами, поляками та іншими) полягає в тому, що багато каналів впродовж років становлення не змогли виробити своє обличчя, ідентифікуватися як українські. Отже, «Інтер» — це український канал?
— Безумовно, «Інтер» — український канал. І ми демонструємо це на ділі. Ми спеціально не афішували, але з першого січня цього року «Інтер» офіційно випустив міжнародну версію каналу. Фактично це — іномовлення. Версія, безумовно, відрізняється від того «Інтера», який мовить на територію України. Вона враховує дещо інший телепогляд української діаспори, українських співробітників за кордоном, російськомовних людей, у тому числі вихідців із колишнього Радянського Союзу, яким цікаво, що відбувається в Україні сьогодні. Ми нещодавно затвердили план розвитку нашої міжнародної версії. Вона також матиме ефір 24 години на добу, як і телеканал «Інтер», і певну переорієнтацію за часовими поясами. Насамперед, її побачать у Європі, потім на американському континенті та в Австралії (там також велика діаспора). Саме це і підкреслює «українськість» «Інтера», оскільки цей дорогий проект не має комерційного характеру. Адже ми не отримуємо жодної копійки з бюджету і живемо виключно за рахунок рекламних надходжень. Це наша подяка країні за те, що ми маємо можливість займатися у ній своєю улюбленою справою, як не пишномовно це звучить. Уже є відгуки на нашому сайті, приходять факси, електронні листи. Як виявилося, інтерес до України за кордоном дуже високий. До вересня ми перейдемо у цьому проекті на новий етап.
— Це спроба змоделювати позитивний образ України? Чи ви такого завдання не ставили?
— Безумовно, від вигляду країни залежить її економічний стан. І, отже, ставлення до нас транснаціональних компаній, які займаються власною рекламою, компаній-інвесторів, а отже, і наша телевізійна індустрія. Тому, працюючи на імідж країни, ми працюємо і на власний. У цьому запорука успіху. Інакше у нас не буде стабільного бізнесу.
— Які програми входять до зарубіжної версії?
— Навряд чи є сенс показувати там голлівудські прем’єри. Безумовно, продукт буде більш український. Передусім це новини, публіцистика, документальне кіно. Може бути цікавим за кордоном і наш архів, зібраний за сім років. Ми почали переговори з регіональними компаніями, комерційними і некомерційними, продакшн-компаніями, телевізійними каналами, і пропонуємо взяти участь у нашій міжнародній версії в рамках проекту «Дивимося краще» (цей слоган ми висували до триріччя). Наприклад, у якоїсь регіональної компанії є цикл передач про край або про якісь культурні традиції, і це може бути цікавим для нашої діаспори.
— «Розвідка» доповіла, що буквально днями народилася назва каналу.
— Рішення остаточно ще не прийняте, як варіант — «Інтер-Всесвіт». Почекаємо відгуків аудиторії, колег.
«РЕКЛАМОДАВЦІ ПРОПОНУЮТЬ БІЛЬШЕ ГРОШЕЙ, НІЖ ЗАКОН ДОЗВОЛЯЄ НАМ УЗЯТИ»
— В останньому своєму інтерв’ю «Дню» ви говорили про те, що необхідно терміново врегулювати законодавчі проблеми ринку телевізійної реклами. І якщо цього не станеться, і власне виробництво постраждає. Останнім часом на розгляд ВР внесено кілька законопроектів. Оптимальним багато телевізійників вважають проект Закону про рекламу Ю. Артеменка, М. Баграєва, О. Омельченка, який дозволив би переривати рекламою кінофільми. Яка ваша позиція?
— Сьогодні — рубіжна ситуація для українського телебачення, і цей закон справді визначальний. Від його прийняття чи неприйняття залежить, яким шляхом піде розвиток українського телебачення. Є кілька проектів Закону про рекламу. І проект Баграєва, Омельченка й Артеменка більш ліберальний ніж інші. На жаль, люди, які працювали над іншими законопроектами, не розібралися у специфіці і механізмах роботи телевізійного ринку.
У нашій країні тільки один канал фінансують із бюджету — Перший Національний НТКУ. Причому бюджетного фінансування цьому каналу, наскільки мені відомо, завжди не вистачає. Всі інші телеканали існують за рахунок рекламних надходжень.
Природно, глядачі не хочуть, щоб фільм переривали рекламою. Але якщо продовжити ланцюжок міркувань, то він такий: сьогодні у всьому світі (у т.ч. в Україні) продають не хвилини рекламного часу, а пункти рейтингу. Наприклад, клієнт або агентство купує у каналу 10 пунктів. Якщо реклама стоїть посередині художнього фільму і фільм набрав 10 пунктів рейтингу, то, відповідно, і рекламний блок — стільки ж. Адже глядач не перемикає канал через рекламу, бажаючи додивитися фільм. Таким чином, рекламний продукт набирає 10 пунктів за один раз. А нині реклама йде до або після фільму, і глядач у більшості випадків перемикає канал, ігноруючи рекламу, рейтинг падає, і рекламний блок набирає 2 пункти рейтингу. Що в результаті? Треба ще чотири рази поставити той самий рекламний блок для того, щоб відпрацювати гроші клієнта. Відповідно реклами стає в чотири рази більше. А гроші — ті самі.
— Чи пояснювали ви це тим, хто приймав відповідні законодавчі рішення?
— Автори інших редакцій закону (крім вищезазначеної) не спромоглися з нами поспілкуватися. Але ж ідеться про роботу індустрії...
— Напевно, нашим читачам і потенційним глядачам варто пояснити, чим обертається для комерційного каналу недоотримання рекламних грошей.
— Можна навести наступні факти. Орієнтовна інвестиція на телевізійну рекламу на одного росіянина минулого року — близько шести доларів. Аналогічна цифра в Україні — 1,8 долара. Або середній росіянин живе в чотири рази краще за середнього українця, або наш ринок не відпрацьовує свій потенціал через прогалини у законодавстві. Приклад із фільмами — один із багатьох. Інше вразливе місце української реклами — заборона на пряму рекламу алкоголю. Цікаво, що у переважній більшості країн Європи рекламу алкоголю не забороняють, а лише регламентують. Її час — після 22.00 — 23.00, коли біля екранів дорослі. У деяких країнах надходження від реклами алкоголю становлять 20-25% телевізійного ринку. Країна отримує (як податок на рекламу, ПДВ) надходження до бюджету, робочі місця, інвестиції у виробництво. А Україна ці гроші втрачає.
Є й інше обмеження. Так, у Росії рекламна квота — 20% на годину, а у нас — 15%. І ми, не маючи можливості розміщувати рекламу всередині художніх фільмів і вимушені збільшувати її кількість у кілька разів, щоб відпрацювати ті замовлення, які потрібні ринку, тут обмежені. І часто клієнти, які бажають розпочати рекламну кампанію восени, чують у відповідь: приходьте, будь ласка, наприкінці січня. Вибачте, рекламний час продано. У результаті замовник не витрачає гроші, які мав намір вкласти у рекламу. А їх би витратили на розвиток технологій, на нові телевізійні системи, на оновлення програмного продукту, на виробництво серіалів, документальних фільмів тощо. За нашими оцінками, минулого року коштів на ринку було в 2,5 раза більше, ніж ринок зміг «перетравити».
— Ваш прогноз: як розвиватиметься ситуація?
— Редакцію згадуваного проекту закону (Артеменка, Омельченка, Баграєва) вже обговорювали на засіданні громадської організації «Індустріальний телевізійний комітет», куди входять найбільші канали, найбільші рекламні агентства та найбільші рекламодавці. («Індустріальний телевізійний комітет» було засновано в середині минулого року, і є підстави вважати, що цього року до його діяльності приєднається й «1+1»). До речі, на цьому засіданні були присутні пан Роднянський, пан Оселедчик («1+1»). Були члени Нацради: Мартиненко і Понеділко, були автори закону і керівник парламентського профільного комітету пан Томенко. Велася гостра розмова про всі нюанси цього законопроекту. Моя думка: законопроект жорсткий, і він, як і раніше, не настільки ліберальний, як європейське законодавство у цій сфері. Він не враховує всі європейські норми і є для українських каналів, скажімо, більш дискримінаційним, ніж російське законодавство по відношенню до російських каналів. Як і раніше, не вдасться взяти ті гроші, які пропонують рекламодавці. Проте цей варіант закону з усіх інших — найбільш прийнятний. У ньому є, безумовно, кілька норм, що дозволяють ринку зробити крок уперед. Тому сподіваюся, що ВР проголосує «за». Гаяння часу в цьому випадку смерті подібне. Пробуксовка стає все більш очевидною. Ми втрачаємо, а в цей час європейський, російський телеринки йдуть уперед. Відповідно, ми стаємо все більш залежними, не розвиваємо технології, втрачаємо фахівців.
«НІША СОЦІАЛЬНО АКТИВНОГО ТБ В УКРАЇНІ ПОРОЖНЯ»
— Зрозуміло, що конкурувати на ТБ-ринку може тільки якісний продукт. Сьогодні багато вітчизняних каналів ідуть шляхом найменшого опору, користуючись чужим продуктом. І потім ми говоримо, що у нас існує засилля російського телебачення. Що реально може запропонувати «Інтер»? З чим ви можете вийти на ринок, який власний продукт ставите на кін?
— Невелика ремарка. Телевізійники так чинять не з власної волі. Економіка примушує їх іти цим шляхом, і це — не шлях найменшого опору, а шлях логіки, шлях виживання. А що стосується суті запитання, то, безумовно, навіть у жорстких і надто нерівних умовах ми не маємо наміру і не хотіли б стати додатком російських каналів. Тому «Інтер» продовжує розвиватися, і ми робимо акцент на ті жанри, ті види телевізійного виробництва і телемовлення, які завжди були нашим коньком.
Це, насамперед, інформаційне мовлення. Ми — єдиний канал, який має широку кореспондентську мережу на території України і за кордоном. І, напевно, єдиний канал, який може говорити про те, що люди, які з’являються у кадрі, завоювали право й авторитет висловлюватися в ефірі. Вони були не тільки в студіях новин, але й у гарячих точках, у тому числі й у воєнних, реальних ситуаціях. Змогли отримати життєвий досвід і скласти свою думку не тільки зі стрічки новин агентства «Рейтерс». Насамперед ідеться про Олександра Колодія, Андрія Цаплієнка, Костянтина Стогнія, Ольгу Клюєву. Список можна продовжувати. Наш ведучий — не «говоряча голова», а аналітик, репортер. Це те, що відрізняє «Інтер». І тому наші новини вважаються за правом найбільш «смотрибельными» і популярними (судячи з рейтингів).
Другий момент. Ми цього року вирішили зробити серйозний акцент на документалістику. На каналі було створено студію документальних фільмів і спецпроектів, сьогодні в роботі кілька циклів. Один із них виходить в ефір щоп’ятниці під рубрикою «Справжній детектив». Це і фільми, що стосуються нової і новітньої історії України. Готується продовження циклу Ігоря Чижова «Війна без переможців» — за хронікальними матеріалами, свідченнями бійців УПА, радянських партизан, які воювали на території Західної України. Наша мета — показати реальні факти і подивитися на це з позиції 2003 року, з позиції окремої незалежної країни під назвою Україна. Ще є патріотичний цикл, який готують до Дня Незалежності з робочою назвою «Український дороговказ». «Дороговказ» — табличка з назвою населеного пункту. Кожен із 12 фільмів буде присвячений історії краю. Цікавий не адміністративний розподіл країни за областями, а історія, культурні особливості, традиції, скажімо, Слобожанщини, Буковини, Полісся, Запоріжжя, Закарпаття, Криму тощо.
— Вельми корисна ініціатива. Потрібно «збирати країну» за такими проектами. Один із експертів проекту Синдикат, з яким «День» співпрацює, Ніна Хрущова вважає, що Україна — та країна, якій слід вигадати свою історію. І такої думки дотримуються чимало росіян. Саме тому протягом усіх шести років існування газети ми робили рубрики «Україна Incognita», «Історія та «Я». Причому в книзі «Україна Incognita» — тільки третя частина того, про що ми писали у газеті. Так склалося, що після книги Ореста Субтельного «Україна Incognita» — друге видання за останні роки, де зібране в компактному вигляді те, що українцям слід знати, від «А до Я». Вважатимемо, що це наш посильний внесок і до вашого проекту «Дороговказ».
— Із задоволенням скористаємося цією унікальною книгою.
— Щоб українці захотіли вдивитися у своє минуле, в тому числі і недавнє, потрібно показати його й уміло піднести...
— Безумовно, усвідомлення своєї історії, своїх традицій однозначно підтримую. І дати можливість глядачам усвідомити унікальність України — соціально важливе завдання телебачення. І не тільки ТБ, а взагалі засобів масової інформації, у тому числі преси. В жодному разі не можна зациклюватися тільки на бізнесі. Ми живемо в суспільстві, і кожен із нас своєю щоденною поведінкою його формує.
«МИ ХОЧЕМО ПОКАЗУВАТИ ЛЮДИНУ ВЧИНКУ»
— «Інтер» себе позиціонує як сімейний канал. Водночас ми спостерігаємо, що українське телебачення загалом пропагує ті рольові моделі, які не пов’язані з орієнтацією на сімейні цінності. Як цю нестиковку ви намагаєтеся вирішувати в рамках окремо взятого каналу?
— У нашому ефірі ніколи не буде програми на зразок «Вікон».
— Дякуємо вам за це.
— Не хочу оцінювати ні цей жанр, ні авторів цієї програми, хоч у них є свої шанувальники, свої противники. Але під час планування нових проектів ми орієнтуємося на позитивну енергетику і взагалі позитивні емоції у глядача, продовжуючи традицію «Інтера» як сімейного каналу. Навіть жанр розважального телебачення повинен змінюватися. Будь-яка передача повинна давати глядачу поштовх до дії. Без цього неможливий ні розвиток особистості, ні розвиток країни, ні розвиток соціуму. Один із таких нових проектів вийде в ефір 16 березня о 19.00 — екстремальне шоу під назвою «Команда «Еквітес». Але я закликаю подивитися ширше на даний проект. Це не просто шоу, де глядач спостерігає за подоланням складних перешкод. Учасники гри долають себе. Проект показує, як звичайні люди стають вищими за обставини. Їхні вчинки — приклад для будь-кого. «Немає нічого неможливого» — справжній девіз екстрим-шоу. «Команду «Еквітес» («еквітес» у перекладі з латини — «вершники») зроблено в розважальному жанрі — легкому, доступному, зрозумілому, хоч дуже технологічному і дорогому. Я розраховую на її успіх та на увагу глядачів. Кожна передача — одна з відбірних етапів пошуку тих людей, які потім можуть стати членами команди. Причому в кожному випуску учасники повинні виявляти себе різносторонньо: і в індивідуальній роботі, і в «відчутті ліктя», і в інтелектуальному змаганні, і в екстремальних випробуваннях. Наприклад, перебратися з даху на дах по тросу між 16 поверховими будинками. А учасники до цього не мали жодного відношення до альпінізму. Безумовно, є страховки, але, ви знаєте, все буває. Зрештою, може не витримати психіка. На відміну від усіляких екзотичних проектів, цей знімають у Києві. Глядач впізнає знайомі місця. Один із екстремальних конкурсів знімали в Гідропарку наприкінці лютого. Довжина протоки — сто метрів від берега до берега. Натягнуто трос прямо над водою, яка покрита тонким льодом. Дистанцію потрібно пройти всій команді, враховуючи дівчат. Люди, які пройшли, навіть які програли, виграли у самих себе. Їхні емоції — щирі. І те, що вони «зробили це!», безумовно, допоможе їм у житті. Отже, формати, що працюють на позитив, існують.
— Та обставини, в яких існують українські газетні і телепроекти... Як «Інтеру» вдається уникати програм, які «погано пахнуть»?
— Ми їх просто не створюємо. Безумовно, ми живемо у тому соціумі, в якому живемо. Країна вчиться, суспільство, лідери і люди удосконалюються, зростають і телевізійники. Не скажу, що обходимося без помилок, перегинів. Усе буває, як і у всіх...
— Можливо, якимсь винятком із позитива є і «Всесвітня історія в «Гусаках». Грубуваті жарти, особливо стосовно жінок. Хто визначає, чи може та або інша передача потрапити на екран, чи є на каналі щось на зразок худради? Адже часом одна передача може зіпсувати враження від роботи цілого каналу.
— Програма «Всесвітня історія в «Гусаках» «доживає» останні випуски. Вона більше не виходитиме, здебільшого — саме через ці причини.
Кажучи про зміни у нашому розважальному мовленні, я якраз і мав на увазі, що у нас з’являтимуться, швидше, проекти на кшталт «Команди «Еквітес». Це не означає, що ми відмовимося від гумору. Ні, звичайно. Гумор дивляться, він цікавий, популярний. Цей жанр залишиться, безумовно, але, можливо, в меншому обсязі й більш високої якості. Це точно можу сказати.
Стосовно худради. Є продюсерська рада на каналі, до якої входять усі продюсери напрямiв — топ- менеджери каналу, які мають за плечима чималий досвід роботи, певну кількість успіхів і невдач. Відповідно кожен новий проект проходить обкатку в надрах цього органу.
— Чому немає програм, подібних до «Команди «Еквітес», побудованих за принципом «я зробив це», про лікарів, про вчителів? Тобто програм суспільно значущих, які могли б бути рейтинговими і водночас вписувалися б у концепцію каналу?
— Відповіддю буде розповідь про ще один новий проект, який з’явиться в ефірі вже наприкінці березня, — токінг «Дійові особи». Назву затверджено, ведучий — Олександр Колодій. Ми розраховуємо, що передача виходитиме спочатку раз на тиждень, потім — двічі, тричі на тиждень, може, взагалі стане «лінієчкою». Ми почнемо її випускати поки о 17 годині, в будні, потім, можливо, час зміниться. «Дійові особи» — це портрет людини вчинку. Неважливо, чи вона є автором законопроекту, чи провела унікальну операцію, чи виступила в прем’єрній виставі. Кожен із нас може стати «дійовою особою». Девіз цієї передачі — не комплексувати! Аж до звернення до глядачів: якщо ви зробили щось — не соромтеся бути почутими. Кожен із нас так чи інакше є дійовою особою.
— А ближче до виборів у цій передачі з’являться політики?
— У жодному разі, це не політичний проект. Це не програма, задумана під вибори. Поява політика там можлива, але це повинно бути пов'язане з нестандартною подією.
СМІШНИЙ МІКС ЧИ ГАРМОНІЙНЕ ПОЄДНАННЯ
— Багатьом хочеться, щоб «Інтер» був українським каналом iз україномовним мовленням. Інші вважають, що внаслідок реальної ситуації, що склалася в ефірі, повинна бути й російська мова. Мовна проблема потребує точного осмислення і більш зрозумілого піднесення. У вас є якась мовна політика? Адже це дивно, коли новини російською мовою змінюють новини спорту українською. Виходить в смішний мікс.
— Колись «Інтер» був традиційно більш російськомовним каналом. Кажу «був», тому що саме в останній, 2002 рік, сталися серйозні трансформації в ефірі «Інтера». З дев’яти виходів новин на день вісім ідуть українською мовою. Всі зарубіжні фільми ми намагаємося сьогодні дублювати українською мовою. І відсоток україномовного продукту на нашому каналі безумовно зростає, особливо по відношенню до минулих років. Зрештою, є вимоги ліцензії, де це чітко прописане. Ліцензія нам дозволяє мовити в тому числі й російською мовою, але є певні пропорції, і ми їх повинні дотримуватися.
Наведу один приклад. Компанії «GFK» (опитування 10 — 12 тисяч сімей по всій Україні) замовили дослідження телевізійного ринку. У тому числі — чинники перегляду телепрограм, тобто що дратує або впливає на поведінку глядача біля телевізора: примушує його раніше вимикати передачу, відвертатися, посміхатися... Найсильніші чинники, які впливають на поведінку людини, такі: наявність у сім’ї людини похилого віку, дитини до чотирьох років, кількість телевізорів у сім’ї тощо. І найнижчим чинником впливу на сприйняття глядачем інформації і взагалі телевізійного продукту виявилася мова. Толерантна політика стосовно російської мови в Україні дала позитивний результат. На Сході країни нікого не дратує, що фільм або новини йдуть українською мовою, і там також їх дивляться і розуміють, про що йдеться. А отже, ця мова вже а) не дратує і б) відома, знайома. І, за великим рахунком, люди через ТБ вивчають мову.
ЧЕКАЮЧИ НА НОВІ ЗІРКИ
— Неодноразово зазначалося, що на українському телебаченні не вистачає актуального ток-шоу, в якому б обговорювали щоденні проблеми країни. Чи маєте ви намір зайняти цю нішу? Якщо ні, то чому?
— Така потреба соціуму існує, ми відчуваємо це. І справді хотіли б мати подібний проект у нашому ефірі. «Хочу», на жаль, не завжди тотожне «можу». На телеканалі «Інтер», як у будь- якій структурі, що розвивається, існує кадрова проблема. І те, про що ви говорите, — вищий пілотаж, це найскладніший рівень телебачення. А фон уже готовий — ми можемо зробити студію, навчилися створювати хороші декорації, їх висвічувати, знімати хорошими камерами, є вмілі оператори.
— Ви згадали про кадрову проблему. Невже Україна бідна на телевізійні таланти? Нам на це нещодавно скаржився і пан Роднянський, а тепер...
— Я читав це інтерв’ю. І певною мірою погоджуюся: є особистісна проблема. Є дві риси української журналістики, українського телебачення сьогодні — це невелика, небагата традиціями історія українського телебачення з погляду виробництва. І друга, як логічне продовження першої, — це справді слабкий притік професіоналів у телебачення і, можливо, слабке зростання тих, хто на ньому працює. Ця проблема існує.
Адже коли хтось із молодих журналістів попрацює в команді, наприклад, Познера, то це — незамінний досвід. Це ланцюжок обміну досвідом, постійного навчання протягом життя.
— Як приклад швидкого професійного зростання можна згадати і вашу стрімку кар’єру: від ведучого програми до керівника каналу.
— Проте на каналі я з самого початку, сьомий рік. А взагалі на телебаченні — дванадцятий.
— Який принцип кадрової політики сьогодні?
— Результат, амбіції, конструктив, і знову результат. Якщо людина багато говорить і начебто до дiла, але при цьому тільки говорить, вона корисна виключно як учасник мозкових штурмів. Є люди, які менше говорять, добре вбирають, уміють слухати й уміють чути. І які потім реально беруть і роблять, адже це — найскладніше.
— Чи означає це, наприклад, що якщо до вас потрапить талановитий юнак звідкись із провінції, не за рекомендацією, ви будете з ним співпрацювати?
— Без сумніву. Взагалі це неважливо — провінція чи не провінція. Я сам родом із Запоріжжя. На нашому каналі немає кастовості, тому що є ідеї, прагнення. Абсолютно точно.
— На кадри впливає і рівень постановки завдань. А для того, щоб виразно читати Інтерфакс у кадрі, не треба бути оглядачем, досить диктора... Адже в Україні вже визріли деякі явища, які сміливо можна назвати піонерськими, більш високого якісного рівня.
— Погоджуюся. І, повертаючись до спадкоємності, традицій: безумовно, в жодному разі не слід посипати голову попелом і нарiкати, що все пропало. І, оскільки немає традицій, говорити: давайте нічого не будемо робити. Ні, це не так. Є певний продукт нашого виробництва, який оцінено в тій самій Росії, є певне ноу-хау. Багато російських колег, знайомлячись із технологією виробництва наших новин, були вражені рівнем комп’ютеризації. Центральні російські канали таких систем не мають і працюють як у минулому. Отже, нам є чим хвалитися.
— Коли окреслився, не те щоб спад, а якась нова хвиля депресії на багатьох каналах, — скажімо, відтіснили аналітичні програми або заповнили ефір російським продуктом, — «Інтер» не піддався загальному настрою. До того ж, у каналу є професіонали, які заслуговують найвищої характеристики.
— Спасибі на доброму слові.
— Проте в певному сегменті журналістського середовища сьогодні обговорюють інші проблеми: ту саму свободу слова. Журналісти «Інтера» не вимагають більше свободи?
— Я також чую про якісь скандали, розмови, і хочу похвалитися (в хорошому значенні цього слова). З цього погляду на телеканалі «Інтер» є проблеми, але проблеми виключно у взаємовідносинах «керівник — підлеглий». Це проблема результату, співвідношення ціни та якості. І це існує на будь-якому підприємстві, чи то телеканал «Інтер», чи який-небудь інший. Я би не став цю проблему пов’язувати з політичною ситуацією, свободою слова й тому подібним.
Хтось ішов і повертався, хтось ішов і не повертався. Але у нас справді не було скандалів, привселюдних грюкань дверима. Це показник, тому що йдеться про людей, які вже вільні від зобов’язань і можуть сказати все, що думають. І незважаючи на певну плинність кадрів, я не знаю жодного
факту, коли сказали б якийсь бруд про телеканал «Інтер».
СУЧАСНІ ТБ-МЮЗИКЛИ — УКРАЇНСЬКЕ НОУ-ХАУ
— Справді, у нас багато мінусів. Але є й плюси. Якщо говорити про останній гучний проект «Попелюшка», то, якщо чесно, у мене багато претензій до нього. Але при цьому «Попелюшка» виявилася єдиним фільмом, який за рейтингами виграв у двох «Блакитних вогниках». У Росії музична казка йшла на ГРТ одночасно з «Блакитним вогником» РТР, а в Україні на каналі «Інтер» «навпроти» «Блакитного вогника» на каналі «1+1».
— Жоден великий канал нині не обходиться без власного виробництва серіалів. Вдається конкурувати з росіянами?
— Ми займаємося також кіно-, телевиробництвом. До речі, ми створили нашу компанію, яка і займається, і займатиметься сьогодні цим видом роботи, тобто киновиробництвом, називається вона «Фільм.ua».
— Гарна назва. Відразу зрозуміло, про що йдеться і хто цим займається.
— Кілька наших проектів зачіпають частину новітньої історії і навіть події, які нещодавно відбулися. Затверджений до роботи проект під назвою «Європейський конвой», Андрій Олександрович Бенкендорф дав згоду бути режисером. Він якраз повернувся, закінчивши роботу над четвертим циклом «Бандитського Петербурга». Серіал побудовано на реальних подіях. Якщо ви пам’ятаєте, рік тому вся країна стежила за захопленням заручників у німецькому банку та переслідуванням через територію Польщі і Рівненщини. Міністерство внутрішніх справ сприяє і готове нам допомагати у реалізації цього проекту. Можливо, проект навіть буде міжнародним, спільно з польською стороною.
Можна пригадати ще про один фільм, прем’єра якого відбулася першого січня, — «Снігове кохання, або Сон зимової ночі» (режисер Оксана Байрак, у головних ролях Валентин Гафт, Любов Поліщук, Лідія Вележева). Цей фільм чудово пройшов у нашому ефірі. Його продали спочатку на російську мережу «Ren TV». Це нечасто зустрічається в Росії, тому що зазвичай національні канали «1 канал» (ГРТ), РТР по-снобістськи не люблять показувати фільми «другим екраном». Проте нещодавно телеканал РТР придбав право показу цього фільму на території Росії. Таким чином, ми маємо вже цілу низку успішних прикладів не тільки за рейтинговою віддачею або креативною ідеєю, що запам’ятовується, а й з погляду бізнесу проектів. Що, безумовно, дає нам оптимізм, віру у власні сили і можливість працювати далі. Зрештою, ми створюємо себе, ми створюємо цю країну, ми створюємо цей світ.
