Аби згадати, коли національна збірна України востаннє очолювала турнірну таблицю відбіркового турніру, слід було всерйоз подумати і навіть звернутися до відповідної довідкової літератури. Виявилось, що на першому місці наші були аж у 1998 році на старті відбору до Євро-2000. Потім наші поступилися першістю, пропустивши вперед тодішніх чемпіонів світу французів. Наступного виходу в хоч які лідери довелося чекати довгих шість років.
НАВКОЛО «УКРАЇНИ»
Говорити про те, що матч національної збірної з футболу для Львова — подія, гадаю, зайве. Гарантовано повні трибуни стадіону «Україна», спів Гімну на тридцять тисяч голосів — все це вже було. Нинішній приїзд збірної відзначився певною готовністю львів’ян до цієї події. Якщо минулого разу за годину до гри перекривали рух на вулицях за квартал від стадіону, то тепер обмежились простим конвоєм череди «віп-автомобілів» крізь тісні провулки старого Львова. Квиткових кас як таких теж не було: яким чином народ дістався на стадіон, залишилося загадкою. А головне, що запам’яталося: абсолютна впевненість публіки у перемозі нашої команди. Всі йшли, аби відзначити перемогу, про інше і не мовилося.
Кілька слів про молодіжну збірну. Очолена тренером Михайличенком команда впевнено набирає очки. Якщо в київській грі з Грецією «подарований» арбітром одинадцятиметровий залишився єдиним переможним здобутком нашої команди, то у Червонограді до чергового суддівського «презенту» молоді українці додали ще п’ять м’ячів, забитих з гри. Вигравши 6:0 у молодіжної збірної Грузії, наша команда вийшла у лідери групи європейського відбору з дев’ятьма очками.
ГРУЗИНИ ТАК І НЕ «ОХОЛОЛИ»
Температура плюс п’ять разом із важким від вологи полем мала б охолодити войовничий запал грузинської команди. Все вийшло навпаки. Підготовлена французьким тренером Жіресом команда, складена з гравців, що виступають, в основному, за межами Грузії, з перших хвилин захопила ініціативу і почала атакувати ворота Шовковського.
Це було небезпечно, оскільки, на відміну від двох попередніх львівських матчів iз Вірменією, «веселим» футболом на полі не пахло. Джамараулi, Іашвілі, Арвеладзе, Асатіані та Кобіашвілі повністю захопили центр поля, залишивши українцям лише одну можливість: закидати м’яча уперед в розрахунку на Шевченка або Бєліка, який вдруге цього року вийшов у основному складі збірної.
Невідомо, як би все склалося, якби не кутовий, який арбітр несподівано визначив після удару Шевченка уздовж воріт. На подачу Вороніна вибіг Федоров. Підчеплений ним м’яч пролетів до дальньої стійки, де очікував Бєлік — 1:0! Йшла 12-та хвилина гри.
Стадіон очікував продовження атак і зливи забитих м’ячів. А побачив гру на зустрічних курсах, в якій краще виглядали гості. Міг забити Асатіані, який за допомогою «стінки» із партнером вийшов сам на сам із Шовковським. Наш воротар врятував становище. Були ще моменти біля наших воріт. Попереду ж Бєлік, Шевченко і Воронін безрезультатно намагалися організувати атаку. Захист грузинів вміло «відрізав» наших форвардів від партнерів.
Намагаючись щось змінити, Блохін забрав з поля Вороніна на останніх хвилинах першого тайму. Той дуже образився. Проте ніхто цього не помітив. Занадто гостро атакували грузини. Майже весь другий тайм технічні кавказці тримали м’яча і заплутували наш захист. Інколи наші створювали моменти самі. Так, Закарлюка, який вийшов на заміну, хвилин десять не міг подолати хвилювання і віддавав м’яча виключно суперникам.
Здивовані такою грою трибуни вже почали було кричати «вівці!», що у Львові означає негативну оцінку своєї команди, як тут нагодився другий гол. Несмачний закинув м’яча вперед, до воріт Девадзе, де знаряддя гри технічно зупинив Гусєв, зробивши передачу на Шевченка. Точний удар останнього зняв усі питання, давши публіці все, що вона хотіла: переможний рахунок 2:0 і гол у виконаннi самого (!) Шевченка.
А грузини продовжували атакувати, і лише після фінального свистка наш тренер Блохін зміг заспокоїтися.
ЯКЩО ЦЕ «СТАНОВЛЕННЯ», ТО ЩО БУДЕ ДАЛІ?
Після перемоги, яка вивела українців на чисте перше місце у групі, Блохін попросив журналістів не дуже критикувати гру команди. За його словами, команди ще немає, вона проходить етап становлення. Тренер збірної має рацію. Гри у команди України, на відміну від тої ж Грузії, поки немає. Зате є очки, набрані в основному за рахунок сили волі, характеру й удачі. Щодо побажання менше критикувати, то тут з Блохіним погодитися важко.
Чи треба нам зараз входити в раж від здобутого лідерства в групі? Чи треба оголошувати нашу команду сильною, гідною гри у фіналі Кубка світу? Адже це зовсім не так. Поки що у футболках національної команди ми бачимо групу футболістів, які дуже хочуть за неї грати. Хлопці стараються, віддають всі сили, як кажуть, «землю гризуть». Щодо гри у футбол, то вона у команди Блохіна проглядає лише фрагментарно. Ми традиційно добре вміємо руйнувати. Доти, доки не знайдеться суперник, який нас таки обіграє. Кілька комбінацій грузинської збірної, коли наші захисники залишалися сторонніми глядачами, а від голу рятували удача або Шовковський, показали, як це може бути.
Без осмисленої гри у центрі поля важко сподіватися на серйозні та стабільні результати. Можна ще кілька разів «вирвати» турнірні очки «на жилах», а потім? Судячи з усього, експеримент із «Дніпром», футболісти якого намагаються грати комбінаційно, у збірній закінчився. Замість дніпропетровських «художників» у збірну повернулись київські та донецькі «роботяги». З ними можна грати виключно на контратаках. Що буде робити команда, коли «швидкий гол» не вдасться забити, а воротар суперників не закине м’яча у свої ворота?
Всі ці питання має вирішити тренерський штаб Блохіна. Вже за місяць наступна гра із Туреччиною на виїзді — перша перевірка нашого довгоочікуваного лідерства.
