Чи розділяє Збруч через десять років після «живого ланцюга», країну на дві частини? Посилилося чи ослабло протистояння між її Заходом і Сходом? З таким запитанням кореспондент «Дня» Олександр МІХЕЛЬСОН звернувся до доктора філософських наук, завідувача кафедри соціології Києво- Могилянської Академії Валерія ХМЕЛЬКА:
— Я пропоную говорити не про «протистояння», а швидше про деякі розбіжності у політичних поглядах. Його вияви бачимо в різних аспектах, але найважливішим для всієї країни є ставлення до державності. Сім західних областей відрізнялися від Сходу в 1991 році, коли Україна завоювала незалежність, але зараз ця відмінність дещо поменшала. Якщо ставлення до незалежності в західних областях взяти за 100, то Схід тоді дав би показник 63, а зараз — 64. Здавалося б, прогрес дуже незначний, але це показує тенденцію. Хоч, звичайно, маємо ще пройти великий шлях.
Такий розподіл настроїв, зрозуміло, має ряд негативних наслідків. Були і є спроби грати на радикальних почуттях мас. Щоправда, ультраправі хоч би виступають за державність, а ультраліві, фактично її заперечуючи, грають лише на невдоволенні населення умовами життя. Зміцненню державницьких настроїв в Україні, до речі, сприяє внутрішня політика Росії. При кожній черговій війні в Росії рівень національної самоідентифікації українців зростав. Так відбувається і нині, при черговій війні в Чечні.
Деякий оптимізм щодо перспективи вселяє те, що неоднорідність поглядів, про яку ми говоримо, не є різкою. Зміна настроїв зі Сходу на Захід країни відбувається, як кажуть математики, по градієнту. Такої відмінності, як 9 років тому, вже немає.
І знов таки велику роль відіграють умови життя населення. Якщо навіть при поліпшенні соціально-економічних реалій прихильників державності і не стане більше, то супротивників точно стане менше.
