Зустріч Віктора Ющенка з представниками вітчизняної преси у середу під вечір минула в не настільки «вузькому колі», як це уявляв собі кожен із запрошених. Але ця обставина та спізнення на півтори години лідера «Нашої України», про що вже дзвонять на всіх перехрестях, не перешкодили мені, хоча я вперше «вживу» побачила Ющенка за час виборчої кампанії, отримати свою порцію вражень. Мені неодноразово доводилося читати про демократизм і доброзичливість, що супроводжують публічні заходи цієї команди. Легкість і майже домашність цієї зустрічі я відчула буквально з перших хвилин. Не шокувало м’яке прохання охорони показати документи та показати вміст сумочки. Можливо, тому, що необхідність у цьому реальна та обгрунтована. На відміну від надто суворого контролю під час візитів до держустанов. Швидше розчулення, ніж роздратування, викликали два безпосередні охоронці кандидата, які відвідали зал напередодні прес- конференції та дружньо попросили журналістів не бігати за спиною в Ющенка. Весь час очікування нитку зв’язку між кандидатом і журналістами тримала прес-секретар Ірина Геращенко, яка просила зачекати «ну, ще п’ять хвилин» й обіцяла, що він уже «чесно, йде». Ніхто особливо не нарікав. Звикли, напевно. Та й абсолютно очевидним є факт співчуття та підтримка лідера опозиції переважною більшістю журналістської спільноти.
Нарешті прибув головний герой зустрічі. З порога вибачився за спізнення та дбайливо поцікавився, чи нас хоч погодували? Розмову почали оперативно, без зайвих передмов. Спершу свої запитання поставили представники іноземних телеканалів, які зривали вже всі обумовлені терміни виходу їхніх сюжетів в ефір. Чотири запитання, які вони поставили Ющенку, стосувалися його хвороби, планів щодо консолідації розколеного виборами суспільства, відносин України з Євросоюзом і Росією та намірів тисяч прихильників Януковича одразу ж після голосування прибути до Києва. Спокійні, хай навіть трохи затягнуті відповіді (здавалося, він хоче краще донести свою думку), особисто мені імпонували набагато більше, ніж агресивність і жорсткість, які останнім часом демонструє опонент Ющенка.
ПРО ХВОРОБУ
Кажучи про свою хворобу, Віктор Ющенко попередив, що не хотів би, щоб цю тему зараз мусували та переплітали з 26 грудня. Оскільки, на його думку, тут як на етичному, так і на політичному рівні можуть виникати масові спекуляції. Утім, на запитання все-таки відповів. І головною тезою відповіді було твердження: «Я здоровий».
«Я дуже радий висновку, який найближчими днями офіційно видасть клініка «Рудольфінерхаус» стосовно мого стану. Висновку, в якому буде сказано, що я не маю проблем із жодним внутрішнім органом, що я фізично цілком здоровий, — сказав Ющенко. — А візуальні наслідки усуваються. Але, на жаль, не одразу і на деякий час із ними доведеться звикнутися». «Запитання про моє здоров’я порушують виключно з однією метою — дискредитувати мене як опонента. Мовляв, у мене не те обличчя, не те здоров’я. А поряд інша людина — 120 кілограмів, рожевого кольору. Але я переконаний, що люди вибирають сьогодні не за вагою та не за обличчям — сьогодні президента оцінюють за його мораллю, його світоглядом, його способом бачення, того, як зробити цю країну нормальною».
Лідер опозиції також ще раз підтвердив версію про отруєння: «Я сам себе не труїв. Мене отруїла українська влада. Сьогодні відкриваються багато обставин про день, коли це сталося, за якою вечерею могли підкинути цю отруту. Вся проблема в тому, що я не все доїв і не все допив із того, що мені давали. Це проблема тієї сторони — що я залишився живий. Того вечора в мене було дві вечері. Одна — в компанії близьких мені людей. Усі їли, як кажуть, з одного казана. Усі живі-здорові. Друга вечеря була діловою... Я не хочу виходити на персоналії. Генеральна прокуратура, що порушила кримінальну справу щодо мого отруєння, має перед собою легке завдання — як вийти на коло людей, які були причетні до замаху на моє життя».
ПРО СХІДНИЙ ДЕСАНТ
Напередодні Віктор Янукович повідомив, що до Києва 26 грудня приїдуть тисячі його прихильників, щоб «не допустити в країні перевороту». Його опонент прокоментував це так: «Я не маю сумнівів у великій перемозі 26 грудня. І в нас немає потреби силовими методами що-небудь доводити. Народне слово на виборах — це головний аргумент, який прибере підстави для будь-яких полемік і дебатів із боку опонента. І ні десятки тисяч, ні сотні тисяч людей нічого не зможуть сказати проти законного слова виборів. Я не бачу перспектив такого сценарію. І раджу політикам, які планують такі заходи, переглянути свої плани. Я розумію, що в Януковича залишається один шлях — сісти на дуже гарячу, дуже конфліктну в Україні тему та підтримувати її температуру. Але я б Віктору Федоровичу цього не рекомендував. Думаю, йому треба зберегти гідність. Адже це не кінець життя та діяльності. Він має підтримку мільйонів людей. І її треба цінувати й не розсипати, як бісер, на речі, які не служать суспільству та державі. Рано чи пізно всі це зрозуміють. І теми сепаратизму, подвійного громадянства, статусу російської мови призведуть до того, що більшість людей, які є прихильниками мого опонента, побачать, що король — голий. Побачать, що це не ті ідеї, які реально допоможуть вирішити важливі проблеми нашої країни. Моя ж політика полягатиме в тому, щоб провести загальнонаціональний «круглий стіл» з участю політичної, ділової, журналістської, духовної еліти. Я переконаний, що разом ми вибудуємо чесну прозору національну політику та стратегію».
ПРО ПРИНЦИПИ ФОРМУВАННЯ УРЯДУ
«Усе, що відбувається до 26 грудня з погляду кадрових призначень у системі влади, — це не є кадрова політика блоку «Сила народу» та наших партнерів. Ми виходитимемо з того, що формування Кабміну — це хороша нагода додатково зцементувати парламентську більшість — більшість нового типу. Я не заперечуватиму, якщо, крім переможців, до цього уряду прийдуть наші партнери — по тих позиціях, які збігаються зі стратегією та логікою нашої політики.
Я не виключаю того, що в нашій команді можуть виникнути певні розходження щодо складу тієї чи іншої частини уряду. Я проведу безліч переговорів, щоб зняти це напруження. Що стосується посади прем’єра, тобто кількох кандидатур, які в нашому колі обговорюються. Я жодній із цих позицій поки що не дав ходу, бо переконаний, що ще не час займатися цими питаннями. Щойно ми досягнемо своєї пріоритетної мети 26 грудня, я запрошу своїх партнерів за «круглий стіл» і висловлю свою думку щодо цієї кандидатури».
Ющенко також відзначив, що новий уряд на нинішній коаліційній основі може бути сформований в кінці січня — на початку лютого 2005 року.
ПРО ІНАВГУРАЦІЮ
«Виборча комісія щонайбільше оголосить результати 31 грудня. З огляду на те, що наближаються різдвяні свята, які продовжаться до 14 січня, я вважаю, що інавгурацію слід би відкласти до кінця свят. Ця важлива подія, яка має вінчати «оранжеву революцію» і ту політику, яку ми — «Наша Україна» та наші партнери — відстоювали з березня 2002 року. Це велике свято, і хотілося б, щоб його проводили не похапцем, а вільно, осмислено, на державному рівні».
ПРО БЮДЖЕТ
«До бюджету, який буде представлений у грудні, ми не маємо жодного стосунку — з погляду його цілей, структури, дефектів. Це робота команди Януковича. Але ми розуміємо, що бажано, щоб до 21 грудня бюджет було прийнято, хоч би в частині міжбюджетних відносин, щоб не стався параліч роботи фінансової системи від центру та до сільради. Після перемоги ми, звичайно ж, внесемо зміни до цього бюджету, спробуємо зробити його соціальним і гуманним. І перше, що ми зробимо, — передвиборні надбавки пенсіонерам переведемо в пенсії. Про жоден відкат назад, про жодні зміни цього показника не може і йтися. Але ми засуджуємо таку форму роботи з пенсіонерами, бо вона здійснена для маніпуляції думкою цих людей. Хоча розуміємо, що цю проблему слід вирішити на рівні нових офіційних перерахунків».
ЯК ОБ’ЄДНАТИ КРАЇНУ?
«Чому це запитання не ставили Кучмі, коли його підтримали 14 областей на виборах? Чому тоді не ставили питання про розділення України? Мене підтримали в другому турі 17 областей України та місто-герой Київ. 26 грудня ми чекаємо перемоги в 19 — 21 області України. Саме по собі питання про розділення України не існує. Немає протиріч між різними регіонами України щодо бачення перспектив розвитку держави. Але є бажання політичних аутсайдерів, які програли вибори та які не мають перспектив залишитися в українській політиці на чесних підставах, чіплятися за ностальгію, культивувати та розпалювати її з однією лише метою — створити собі політичне поле для діяльності в певних регіонах України. Я вважаю, що ні ідеї сепаратизму, ні федералізації країни не підтримають ні в політичних колах, ні насамперед у народі. Це поганий сюжет для поганих політиків».
