Під час щойно закінченої передвиборної кампанії одне стратегічне для всіх питання залишилося без уваги. Парламент продовжив мораторій на продаж землі, і з цим, виходячи з політичної кон’юнктури, погодилися обидва кандидати. Воно й зрозуміло: голоси лівих зараз у ціні. Залишається сподіватися на те, що після виборів новий президент продовжить корінну для життя суспільства — аграрну — реформу, замість того, щоб потурати одномоментним передвиборним попутникам і тіньовим «латифундистам». У передвиборній лихоманці було підмінено суть земельної проблеми: річ не у тому, щоб не дозволити «забрати землю у народу», а в тому, щоб створювати інфраструктуру земельного ринку і розказувати громадянам, особливо селянам, про їхні права.
Україна в цьому році зібрала небачений давно урожай зернових — 45 мільйонів тонн, — що майже вдвічі перевищує торішній. Але чи можна стверджувати, що країна розпорядиться ним найкращим чином і на українське село чекає підйом? Підсумки позаминулого року, коли також було зібрано багатий урожай, говорять не на користь цього.
Фермер між двома адвокатами — це те саме, що риба між двома кішками, стверджував колись відомий американець. Сьогодні у схожу ситуацію потрапив і український землероб. Його «адвокати» в парламенті днями продовжили до 2007 року мораторій на купівлю-продаж землі сільськогосподарського призначення, подолавши вето Президента («за» 310 голосів). Але, схоже, ті, хто хотів нашого селянина захистити від іншої хижої кішки, з цим справилися якщо і не з точністю до навпаки, то далеко не повністю. Тому що продаж землі також несе немало плюсів, а стримування його — стільки ж додаткових ризиків.
Нагадаємо, що на початку жовтня Верховна Рада ухвалила в новій редакції закон про внесення змін до Земельного кодексу України, продовживши мораторій на продаж земель сільськогосподарського призначення до 1 січня 2007 року. Документ передбачає, що громадяни та юридичні особи, що мають у власності земельні ділянки для господарювання сільського (фермерського) та іншого товарного сільськогосподарського виробництва, а також громадяни України — власники земельних часток (паїв) не мають права до 1 січня 2007 року продавати або іншим чином відчужувати земельні ділянки та земельні частки (паї), крім передачі їх у спадщину чи вилучення для потреб суспільства.
Характерно, що в протиборстві з Президентом із цього питання брали участь не тільки ліві сили, що традиційно та принципово виступають проти перетворення землі на товар, а й представники обох правоцентристських таборів, яким останнім часом стало все важче знаходити точки зіткнення на законодавчому полі. Цього разу їх «єднанню», безсумнівно, сприяла передвиборна кон’юнктура і чинник уже парламентських виборів 2006 року: земельне питання знову й дуже сильно підніметься в ціні на електоральному ринку. В селах живе понад третину активних виборців. Крім того, не можна забувати й про те, що в парламенті зібралися далеко не бідні люди, які чудово розуміють, що найкраще вкладення їхніх грошей — в українську землю, яка поки що, через відсутність ринку, недооцінена. Так що в цьому питанні не просто сперечатися з Президентом Кучмою, який має своє пояснення причинам, із яких парламент зумів подолати вето: «Схоже, дехто з тих, хто гальмує його (ринку землі. — Авт. ) прийняття, має потребу у часі для продовження беззаконня в цій сфері». Президент відзначив, що сьогодні окремі структури взяли в оренду вже десятки тисяч гектарів земельних паїв, а умови оренди «іноді нав’язуються цими структурами такі, що дають можливість прибрати до рук сільську землю на тривалий час без будь-якого викупу». Кучма підкреслив, що введення цивілізованого ринку землі дало б можливість «зупинити розбазарювання землі, підвищити її ціну до реальної ринкової вартості». На його думку, після включення землі в економічний обіг сільське господарство може перетворитися на найбільш капіталізований сектор економіки, з яким будуть рахуватися банки, інвестори, страхові та фінансові компанії.
Проте певною мірою парламентський мораторій збігається з думками громадян країни, все ще не готових до того, щоб повністю поширити ринкові відносини і на аграрну сферу. У цьому випадку, схоже, підтверджується відома марксистська теза про те, що буття визначає свідомість. Якби наш селянин, включаючи також і фермера, сьогодні знав, що він спроможний купити землю, то у нього було б зовсім інше ставлення до цього питання. Поки ж він побоюється того, що землю скуплять або більш спроможні городяни, або іноземці, а він із вільного хлібороба (саме цей випещений віками образ нерідко на ментальному рівні керує вчинками українця) перетвориться на найнятого працівника, батрака... При такому результаті майбутнє виглядає не дуже привабливим.
Чи є альтернатива у такого підходу?
На відміну від свого шефа — глави уряду і кандидата в президенти Віктора Януковича, який також проти того, щоб земля стала «предметом бізнесу», — очевидно, більш обізнаний на цій темі віце- прем’єр Іван Кириленко вважає, що продовження в Україні мораторію на купівлю-продаж землі сільгосппризначення перешкоджає вирішенню проблеми фінансування села. Він упевнений, що введення ринку землі сприяло б зростанню інвестицій у сільське господарство, що, в свою чергу, могло б поліпшити технічне забезпечення цієї галузі та налагодити соціальне обслуговування сельчан. Продовження мораторію, на думку Кириленка, «консервує розвиток сільськогосподарського виробництва стосовно отримання додаткових коштів, необхідних особливо для технічного переоснащення сільського господарства». І. Кириленко висловив жаль із приводу продовження мораторію, вважаючи, що це рішення було викликане «надмірною політизацією цього питання» і передбачив, що Верховна Рада може повернутися до нього тільки після парламентських виборів 2006 року.
Тверезі ринкові голоси можна знайти й у стані тих, хто вітає мораторій. Як відмічає Українська аграрна конфедерація, продаж землі можна організувати не раніше, ніж буде сформовано інфраструктуру ринку земель сільгосппризначення і створено системи законодавчих механізмів відповідальності за раціональне та ефективне їхнє використання. На думку УАК, для вільної торгівлі землею необхідно прийняти відповідні законодавчі акти та нормативно- правові документи, створити необхідні ринкові інститути, наприклад, Земельний іпотечний банк і товариство землеустрою, а також провести широку просвітницьку роботу серед сільського населення.
Як сказав «Дню» заступник начальника управління банківського розвитку Нацбанку України Андрій Шевченко, «розмови та пропозиції про створення Земельного банку ходили в парламенті після того, як було ліквідовано державний банк «Україна». Передбачається, що це буде ще один державний банк. Але це не знайшло підтримки ні в парламенті, ні в банківських колах, включаючи міжнародні фінансові організації, які не радили його створювати, оскільки користь від нього буде мала. І тим більше в ньому немає сенсу сьогодні, коли мораторій на продаж землі продовжено до 2007 року. Адже Земельний банк повинен був виконувати операції з кредитування під заставу землі». Пам’ятається, в школі нам розповідали, що земля кругла. Ось коло і замкнулося...
