Минулого тижня Верховна Рада ухвалила закон про землеустрій, що встановлює правові й організаційні основи діяльності у цій сфері. Закон покликаний реалізувати політику держави щодо земельної реформи, вдосконалення земельних відносин, формування раціональної системи землеволодіння і землекористування. Закон, швидше за все, хороший. Інша річ, наскільки він виконуваний. Отримуючи землю у власність, український селянин добре розуміє, яка цінність переходить у його цілковите розпорядження — наші чорноземи не мають собі рівних у світі. Але цікаво, що лише порівняно невеликий відсоток селян зважується самостійно обробляти отриманий наділ. І причина цього цілком зрозуміла. Вручну землю не обробити, а на техніку, добрива, засоби захисту рослин грошей немає. Вихід один — знову до колгоспу. Але й тут перспективи не дуже обнадійливі. У першому кварталі цього року підприємства сільгоспмашинобудування надали аграріям усього 622 трактори. Смішно звучать дані про збільшення випуску зернозбиральних комбайнів: за три місяці їх випустили 22 штуки, що на 83% більше, ніж за той самий період 2002 року. Загалом за три місяці згідно з заявками аграріям надали техніки на суму 107,4 млн. грн. Але майже на таку саму суму (101,7 млн. грн.) на складах заводів залишилося нереалізованої техніки і запчастин до неї. Виходить, що земля i вiдповiдальнiсть за неї після «розкуркулення» і десятиліть державної політики відлучення від власності поки що не викликає у селян особливих радощів. Про це матеріал нашого кореспондента.
На майдані гримів духовий оркестр, самодіяльний хор душевно виводив українські народні пісні, а дует на клубній сцені із завзяттям виспівував «Край, мій рідний край, ти рідна матінко моя земля...» — такою була прелюдія до урочистого вручення у суботу державних актів на право приватної власності на землю жителям Повчина та Калинівки, двох сіл, що притулилися до самого кордону Житомирщини і Рівненщини. Роботи, пов’язані з виготовленням близько 650 актів, необхідних для їхніх мешканців, профінансовані Агентством з міжнародного розвитку США (АМР) в рамках проекту підтримки приватизації землі в Україні. Голова Житомирської облдержадміністрації Микола Рудченко, який виступив на початку зібрання (а чимала зала Повчинського клубу була заповнена вщент), підкреслив, що з цього дня власники зазначених документів можуть вважатися повноцінними господарями своїх наділів і розпоряджатися ними на власний розсуд. Водночас губернатор висловив сподівання, що, за його словами, від колективу (зараз головним користувачем тих площ виступає СТОВ «Повчино») ніхто не «відколеться», і мешканці цих сіл будуть продовжувати хазяйнувати спільно. Показовий, як на автора, підхід до поєднання приватної власності з колективізмом, що свідчить про живучість колгоспних стереотипів. Однак справа не тільки і не стільки в принципових установках керівників області. Ось що говорили «Дню» ті, хто тільки що отримав документи, які робили їх повноправними землевласниками, у відповідь на запитання, що вони збираються з ними робити. 74-річна Ольга Янчук: «Мої такі думки, щоб не розкидати колгосп (СТОВ «Повчино», себто. — Авт. ) і працювати спільно, не забирати свою землю. А держакт я взяла, — сміється — бо давали.» (До цього «давали» ми ще повернемось). 65-річний Петро Сокур проробив водієм в колгоспі 43 роки: «Щоб самому працювати? Ні, не буду. Треба разом, в колгоспі.» 33- річний Олександр Вишняк (робітник будівельної бригади): «Час покаже, що й до чого. Бо зараз ніхто не знає, як воно далі буде. Я ж поки залишусь у колгоспі, а там побачимо.» Ті, хто хотів виділитися, три чи чотири чоловіки, зробили це раніше, ще на початку реформування. Були й такі, що забрали свої паї і віддали в оренду сусідньому фермерському господарству, але те не розвивалось, і вони повернулися до СТОВ «Повчино». 82-річна Наталія Скорик теж усміхнулась: «А чорт його маму знає? Та у мене є діти, онуки, правнуки — комусь з них ця земля і залишиться.» 34-річний механізатор Олександр Павлюк: «Де моє поле в 2,2 гектара, я знаю, там непогана земля. Але я віддаю його в колгосп, бо сам не можу обробити, а щоб воно заросло колючками, не хочу.»
То ж, мабуть, недаремно директор місії АМР в Україні, Білорусі і Молдові Крістофер Кроулі ще до початку видачі актів говорив у своєму виступі, що найскладніше у їхніх власників попереду, оскільки тепер на них лягає тягар відповідальності за власну землю і вибору способів її використання. Всього в той день державний документ про право на власне поле безкоштовно та ще й з доставкою отримали близько 400 чоловік, і хоча прийшли не всі, це була найбільш масова видача їх iз початку розпаювання колгоспних земель на Житомирщині. Таким чином Повчино і Калинівка стали першими в області селами, де практично всі мешканці матимуть документально закріплені наділи. І, якщо говорити відверто, це стало можливим тільки за допомоги АМР і Проекту приватизації землі в Україні, якому кожен акт обійшовся в 35 гривень. Бо більшості тих, хто на Житомирщині оформлював держакти за власним бажанням і переважно за власні гроші, доводилось, принаймні донедавна, платити за них суми від 60 до 140 гривень та ще й вибігати і виїздити не один місяць по різних інстанціях. Але масова і безкоштовна роздача таких актів має свій зворотній бік — в тому ж Повчино було помітно (та й наведені розмови із селянами свідчать про теж саме), що їхні власники дещо розгублені від отриманого подарунка і не дуже відчувають його цінність.
«Взяли акти, тому що давали» — цю приказку як рефрен довелося чути не раз і не два. І ще. Земельні наділи в цих селах безпосередньо на ґрунті не розмежовані, тобто межові знаки там не стоять. Говорячи мовою дипломатів, кордони полів там делімітовані але не демарковані. А причина (згадаймо висловлювання губернатора й селян) проста і складна одночасно: «лінія демаркації» заважатиме спільній обробці землі у великих масивах. Власне саме названа причина довгий час залишалася чи не головним гальмом на шляху сільської приватизації в області, за темпами якої Житомирщина займає одне з останніх місць в Україні. А ще давалася взнаки відсутність грошей як у селян так і у держави. В цифрах це виглядає так — всього приватизації на Житомирщині підлягає 1 мільйон гектарів колгоспних угідь, станом на травень з 297 тисяч колишніх членів КСП, яким були видані документи на земельний пай, державні акти на право приватної власності на свої поля були видані близько 18 тисячам селян і ще 45 тисяч таких актів знаходились у роботі в спеціалізованих організаціях. Після того, як керівництво області почало співпрацю зi згаданими американськими організаціями, останні виділили $1,5 млн. на проведення необхідних заходів, що покриває більше 70% потреби в коштах на закінчення приватизації колгоспної землі. Підписавши у суботу в Повчині нову угоду, керівник Проекту підтримки приватизації землі в Україні Стефан Добрілович і губернатор Микола Рудченко висловили надію, що області вдасться наростити темпи видачі держактів, внаслідок чого за два роки їх отримають більше 200 тисяч селян. Плани хороші. Залишилося небагато — виконати їх.
