За останні роки державою було прийнято кілька програм з вирішення питань соціальної адаптації та ресоціалізації тих, хто звільнився з місць позбавлення волі. Серед них — зі створення реабілітаційного центру в кожній області.
Проте, як показав досвід, проблем у тих, хто звільняється, не стало менше, а клієнтів держструктур та громадських організацій, які допомагають цій категорії населення, — не стало більше. У чому причина? Чи то програми не користуються попитом, чи то вони реалізовуються недостатньо якісно, чи то про ці програми засудженим невідомо. Щоб з’ясувати це, Херсонський міський центр молодіжних ініціатив «Тотем» разом з управлінням Державного департаменту України з питань виконання покарань у Херсонській області вирішили провести дослідження потреб засуджених та їхнього ставлення до діяльності найвідоміших державних та недержавних організацій. Цей моніторинг почався ще в червні, було опитано близько 500 засуджених, які в найближчий час повинні були вийти на свободу. Перша трійка організацій, до яких збираються звертатися засуджені одразу після звільнення — це райвідділ міліції, лікарня та центр зайнятості. Переважна більшість (82%) після того, як стануть на облік у райвідділі міліції, збираються скористатися допомогою міліції в питаннях отримання паспорта та реєстрації (80%). Те, що більшість планує після звільнення та реєстрації звернутися до лікарні, свідчить не тільки про те, що засуджені оцінюють стан свого здоров’я як поганий, але й про те, що для 28% лікарня — це можливість харчуватися, а для 26% — це ще й житло чи хоча б місце, де можна переночувати. У переліку найпопулярніших для майбутніх звільнених послуг Центру зайнятості опинилися можливість отримати список вакансій (41%) та можливість отримати нову професію (47%). 34% не збираються працювати після звільнення за фахом, який мали до того, як потрапити за грати. Найбільше зацікавлення викликали послуги отримання одноразової допомоги на розвиток власного бізнесу та список заброньованих для засуджених вакансій. Про ці послуги опитані мають найменше інформації й бажають її мати.
Більшість засуджених слабо розбирається в механізмах роботи державних і громадських організацій. Як правило, благодійні й інші програми — цільові. Та в анкетах засуджені, які не є потенційними клієнтами, впевнено пишуть, що обов’язково скористаються цією програмою. У результаті після виходу на волю вони прийдуть і не отримають очікуваного. А це — чергове розчарування та зневіра. Крім того, серед засуджених існує думка, що варто знайти потрібну людину — й вона вирішить усі проблеми, дістане, домовиться, принесе. Можливо, є сенс привчати тих, хто готується до звільнення, до думки та розуміння того, що вони мають бути готові самі робити практичні кроки для повернення до нормального життя, а задача соціальних служб — підказати, де, що та як. Це одна з головних проблем, тому що в місцях позбавлення волі будь- які питання вирішуються через конкретну людину — «начальника», й вирішуються дуже швидко. Засуджені звикають, що хтось про них піклується, хтось думає й усі проблеми вирішуються на місці. Там немає необхідності долати великі відстані, відсиджувати в чергах, записуватися заздалегідь на прийом, збирати всілякі документи й довідки. Можливо, саме тому більшість хоче звертатися в міліцію: там теж люди в погонах, і вони приймуть у будь-якому випадку.
До того ж, працівники міліції змушені дійсно вирішувати проблеми тих, хто щойно звільнився, тому що вони для них — потенційні правопорушники.
Коли вже аналізувалися результати дослідження, здійсненого в Херсоні за підтримки Швейцарського фонду співробітництва в Україні, 30 серпня Кабміном була затверджена Державна програма соціальної адаптації осіб, звільнених iз місць позбавлення волі на 2004—2006 роки. Цією програмою заплановано організувати дослідження проблеми соціальної адаптації цієї категорії населення й розвиток взаємодії різноманітних структур, які надають послуги тим, хто звільняється з місць позбавлення волі. Презентація результатів моніторингу та обговорення механізмів співпраці державних структур та громадських організацій відбулася нещодавно на засіданні медіа-клубу Херсонської міської асоціації журналістів «Південь». Перед цим в управлінні Державного департаменту України з питань виконання покарань у Херсонській області відбувся «круглий стіл», на якому представники усіх держструктур та НДО дійшли висновку, що найефективнішим у цій ситуації було б створення єдиного Центру соціальної адаптації та реабілітації, який би акумулював всю інформацію. Було б доречним, щоб у цього Центру був статус структури, яка б дуже швидко могла підготувати необхідні для людини на волі документи. Тобто в залежності від потреб звільненого готувалась папка з його документами, які б дозволили звертатись у ту чи іншу державну структуру за допомогою. Можливо, має сенс при Центрі зробити готель для тих, хто не має житла або тих, хто їде транзитом у інший регіон. До речі, державною програмою передбачена розробка та економічне обґрунтування створення в кожній області подібного центру (або будинків-інтернатів, притулків, будинків нічного або тимчасового перебування, зокрема для неповнолітніх) та розробити проекти типових положень про ці заклади. І все це покладається на «плечі» Мінпраці, Міністерства у справах сім’ї, дітей та молоді, місцеві органи виконавчої влади за участю органів місцевого самоврядування. Тож фінансування програми повинно бути з місцевого бюджету. Чи готовий він до цього? На прес-конференції в Херсоні, коли дійшло до цього запитання, серед журналістів пролунав лише невеселий сміх...