Міжнародні експерти оцінили минулорічні успіхи України. У рейтингу країн, який за так званим рівнем людського розвитку щорічно складає ООН, ми піднялися на п’ять позицій вгору — з 75-го на 70-е місце. Росія та Білорусь, правда, виявилися помітно успішнішими — 62-е та 57-е місця відповідно. А беззмінними лідерами за людським розвитком продовжують залишатися скандинавські країни. ООНівські експерти вважають, що найкраще живеться у Норвегії, де 98% дітей відвідують школу, і ВВП становить 36 тисяч 600 доларів на рік на людину. А також — у Швеції, Австралії, Канаді, Голландії. США, незважаючи на наймогутнішу в світі економіку, опинилися лише на восьмому місці, випередивши Японію всього на одну позицію.
Визначений ООН показник більш ніж глобальний. У доповідях, які почали з’являтися з 1990 року, постійно підкреслюється, що оцінка дається у рівній мірі політична й економічна. Оскільки визначається вона, виходячи з усіх параметрів якості життя — починаючи від рівня добробуту населення та закінчуючи освітою, якістю медичної допомоги, демографічними проблемами, екологією і навіть гендерним питанням. Не секрет, що Україні часом не подобалося визначене для неї місце серед 160 — 180 країн світу (кожного року в рейтингу бере участь різна кількість держав). Наприклад, у 2002 році МЗС публічно оспорював ООНівський «вирок». У своїй офіційній заяві цей факт мотивували тим, що показники істотно застаріли. Обробці підлягають дані щонайбільше річної давності, причому у країнах, що розвиваються вони постійно «стрибають». До того ж, як заявили у МЗС, відомості, що поступають у головний офіс ООН, далеко не завжди виходять із офіційних джерел.
Так чи інакше, але у нинішній доповіді Україні вдалося «піднятися». У порівнянні з 80-м місцем у 1996 році, 95-му — у 1997-му і 102 м — в 1998-му, без сумніву, прогрес очевидний. На думку доктора економічних наук, наукового консультанта Президента Елли Лібанової, причина тому — зростання ВВП, а відповідно, й добробуту українців. Хоч знову ж таки, аналізували б дані не 2002-го, а 2003-го року — і Україна виявилася б в очах експертів більш «приємнішою для життя». Наприклад, якщо у 2002 році бідними вважалися 27,2% населення, (а дуже бідними — ще 13%), і рівень погодинної зарплати був у 22 — 33 рази нижчий європейського, то вже на початку 2003-го якість життя українців помітно поліпшилася. За даними Міністерства економіки і з питань європейської інтеграції, реальна заробітна плата збільшилася на 21,2%, пенсія — на 12,1%, а «мінімуми» — на 40% і 20% відповідно. Сьогодні є більше мотивів для оптимізму. За перше півріччя 2004-го зростання ВВП виявилося просто рекордним — 12,7%, а рівень безробіття, принаймні за офіційними даними, — майже західноєвропейський. У січні 2004-го він становив 9,1 %, у той час як, скажімо, у Швеції (нагадаємо, що взяла «срібло» за рівнем людського розвитку) цей показник — 8,8%.
Проте економічне зростання — це, безумовно, чудово. Єдине, запевняють експерти, — його аж ніяк недостатньо для того, щоб розширити в Україні лави середнього класу. З упевненістю можна сказати: таких у нас поки що лише 20%, хоч саме за кількістю «середніх» і можна судити про добробут тієї чи іншої країни. Крім того, Україна, що споконвічно пишалася своєю освіченістю, починає у цьому плані здавати позиції. Якщо у нас за останні десять років кількість випускників вузів збільшилася на 30%, і вищу освіту здобувають 36% людей відповідного віку, у східноєвропейських країнах — 50%. Більш того, Україні довелося стикнутися з дисбалансом на ринку праці — 80% вимушені працювати не за спеціальністю. Частіше за все у пошуках роботи знаходяться юристи, економісти та бухгалтери, а попит на інженерів продовжує істотно перевищувати пропозицію. Це притому, що ще п’ять років тому поляки, які пережили великі реформи, попереджали: у перехідний період запитані насамперед фахівці у сферах технологій.
Хоча і ця проблема вирішується. Відрегулювати держзамовлення під потреби ринку праці значно простіше, ніж омолодити населення. Наприклад, вік 16,6% економічно активних українців перевалив за 50 років, а кожен 19-й працездатний уже досягнув пенсійного віку. Врятувати становище могли б молоді сім’ї, народивши як мінімум трьох дітей. Але, як розповідає кандидат економічних наук Володимир Кресін, навіть при середньому заробітку батьків, доход на одного члена багатодітної сім’ї становить 40% від прожиткового мінімуму. Притому, що лише на харчування така сім’я витрачає 70% наявних коштів. Тому цілком закономірно, що поставивши питання: навіщо плодити бідність, середньостатистична українська сім’я зупиняється на одній дитині. І на відміну від 1989 року, коли середня кількість народжених сім’ями дітей становила 2,1, сьогодні цей показник становить 1,1. При цьому, в Україні довго не живуть, а якщо точніше — то менше за всіх у Європі. Не доживши до пенсії, у нас помирає третина чоловіків, у той час як в Японії — 18%, а у США — 30%.
Лікарі запевняють, що у цьому вони не винні. За міжнародними стандартами якість медичних послуг лише на 30% впливає на кількість довгожителів. А причина, на їхню думку, у тому, що українці не вважають здоровий спосіб життя модним. Наприклад, сьогодні умовно здоровими можна назвати лише 50% населення. За останні роки істотно зросли показники захворюваності на злоякісні новоутворення, серцево-судинної та кровоносної системи. Як з’ясували соціологи, раціонально харчується лише 9,4% населення, майже стільки ж роблять ранкову зарядку, а оздоровчою фізкультурою (басейн, біг, тренажери) займається ще менше — 6,7%.
Можна, звичайно, подивитися на ситуацію і з другого боку. На лікування одного українця держава виділяє «аж» 100 гривень на рік, а третина «медичного» бюджету йде на заробітну плату лікарів. І міністр охорони здоров’я вже не соромиться говорити, що сьогодні 60% собівартості медичних послуг пацієнт оплачує з власної кишені. Частково з цієї ж причини 44% опитаних зізналися співробітникам Центру «Соціальний моніторинг», що не відчувають себе захищеними, коли потребують допомоги лікаря.
І нарешті, останнє, що, на жаль, «опускає» Україну за рівнем людського розвитку — це екологія та гендерне питання. У останньому випадку зарплати жінок продовжують бути на 30% нижче чоловічих, а серед службовців вищої державної ланки слабку стать представлено лише 14,7%. Цей факт сприймається міжнародною громадськістю як відсутність у країні паритетної демократії і вказує, на їхню думку, на те, що у країні «страждає» соціальна сфера. Що ж до екології, то найбільш красномовно характеризує все, що відбувається два пункти: у нас відсутні ріки та озера з чистою водою, а минулого року «на голову» кожному українцю підприємства викинули по 86 кілограм шкідливих речовин.
Словом, прогнозувати те, що наступного року Україна зможе побити всі рекорди в ООНівському рейтингу, — щонайменше необачно. Проте експерти вважають, що місце у шостому десятку точно забезпечено. І підштовхнуть до «стрибка» не тільки свіжі, більш оптимістичні дані, але й обіцянка України. Перед світової громадськості ми зобов’язалися до 2015 року досягнути так званих Цілей Тисячоліття. А вони і є тими параметрами, за якими щорічно визначають країни, в яких живеться найкраще.
