Можливості реалізувати себе в цьому житті, щось створити і бути корисним прагнуть, певно, усі без винятку. Власне незадоволення цієї потреби призводить до численних комплексів і трагедій. Побутує думка, що люди з фізичними вадами мають в переважній більшості значний продуктивний потенціал і можуть реалізовувати його нарівні з іншими. Однак на сьогодні чисельність зайнятих трудовою діяльністю інвалідів не перевищує 13% зареєстрованих працездатних людей. На початок 2002-го року чисельність дорослих інвалідів, зайнятих трудовою діяльністю в усіх сферах виробництва, становила 323, 7 тис. осіб. При цьому простежується негативна тенденція, яка полягає в тому, що чисельність зайнятих трудовою діяльністю інвалідів збільшується повільніше, ніж їхня загальна кількість (за даними статистики, якщо в 1993 році, інвалідів налічувалось майже 2 млн. осіб, то у 2002-ому — вже 2 млн. 700 осіб.) Бентежить і те, що серед незайнятих трудовою діяльністю людей з особливими потребами значний відсоток складає молодь. Згідно з опитуваннями, проведеними Держаним інститутом проблем сім’ї та молоді, більше 70% молодих людей з фізичними вадами виявляють бажання працювати, але тільки 20% з них це вдається. Спостерігається також і невтішна тенденція залучення людей з інвалідністю до фізичної праці (55%,) та низько кваліфікованих робіт (35%). І лише 24% з опитуваних інвалідів зізнались, що здійснюють високоінтелектуальну працю.
Серед проблем, з якими постійно стикаються люди з фізичними обмеженнями — це пропозиції роботодавців 14-годинного робочого дня, скороченої відпустки, нелегальної праці без оформлення трудової книжки. Існує також практика використання фізично неповноцінних людей у тіньовому секторі економіки, що в основному стосується підлітків 16—18 років. Пояснюється це обмеженістю можливостей їхньої освіти, а також тим, що роботодавці дозволяють собі платити дітям менше, ніж дорослим.
На презентації книги «Зайнятість молоді з функціональними обмеженнями», що проводилась вчора Державним інститутом проблем сім’ї та молоді, координатор Національної асамблеї інвалідів України Андрій Шевцов, наголосив на тому, що в останні п’ять років спостерігаються позитивні зрушення у роботі з інвалідами. Проте науково-методологічного забезпечення ще не вистачає. До того ж, як зазначає А. Шевцов, раніше людей з інвалідністю розглядали лише в медичній моделі, що обмежувало їхню зайнятість і концентрувало увагу лише на соціальному забезпеченні. Сьогодні ж треба впроваджувати соціальну модель. Це означає, що така категорія людей повинна мати можливість соціалізовуватись, тобто середовище має їхнього прийняти, а не створювати бар’єри. Наприклад, в Швеції було побудовано пральню, на якій працювало 5 молодих людей з вадами психічного розвитку. Один раз на тиждень до них приходив соціальний працівник і спілкувався з ними.
На думку директора Державного центру соціальних служб для молоді Світлани Толстоухової, задля допомоги в соціалізації дітей з фізичними вадами повинні надаватись пільги при здобутті ними освіти та при працевлаштуванні. А також, на її думку, необхідно створювати спеціальні підприємства для інвалідів. Виходом iз ситуації, що склалась, може бути, за словами експерта, домашнє дистанційне навчання та певні комп’ютерні програми, а крім цього, створення системи громадських організації, які б фінансувались державою.
