Днями БЮТ виступив з обвинуваченнями на адресу телеканала «Інтер» в упередженості й необ’єктивності його інформаційної політики щодо уряду.
«Те, що робить сьогодні «Інтер», може називатися однозначно — інформаційною диверсією проти Української держави, тому що він сповнений ненависті до всього, що пов’язане з урядом незалежної України. Фактично сьогодні канал став рупором антиурядових сил, що несе загрозу національним інтересам України», — йдеться в заяві. Фракція «звертається до всіх громадян України з проханням не вірити «Інтеру», не вірити Фірташу». «Цей телевізійний канал контролюється кланами й ретранслює виключно їхні інтереси», — сказано у заяві.
У Тимошенко також заявили, що відтепер прем’єр даватиме інтерв’ю і коментарі «Інтеру» лише в режимі прямого ефіру, коли матиме гарантії, що її висловлювання й оцінки не будуть спотворені, сфальсифіковані та вирвані з контексту.На заяву БЮТ відразу ж відреагували Регіони: Блок Юлії Тимошенко та його лідер намагаються «взяти під контроль ті засоби масової інформації (аж до застосування рейдерських атак), які не є ручними для Тимошенко». У зв’язку з цим Партія регіонів пропонує впровадити мораторій на втручання влади в політику медіа, щонайменше, на період виборчої кампанії.
Випади прем’єр-міністра України пані Юлії Тимошенко проти телеканала «Інтер» багато в чому є справедливими.
Її слова про те, що «Інтер» часто працює на шкоду Україні, цілком розділяю й підтримую. І вислів, що перш ніж займатися настільки соціально важливою справою, як журналістика, потрібно вибрати собі країну, насамперед стосується саме «Інтеру». З моменту створення телеканала він відрізнявся якоюсь відстороненістю від України, якимось об’єктивізмом, що переходить у холодну байдужність до лих і проблем нашої держави. Це особливо виявляється в тому, як «Інтер» висвітлює проблематику українсько-російських відносин, культурно-мовну політику, сюжети української історії. Але чи це хвилює Юлію Володимирівну? Чи не обтяжена вона комплексом одного французького монарха, який заявляв: «Держава — це я.»? І тоді її заяви про «антидержавність» редакційної політики «Інтеру» набувають зовсім іншого змісту. До речі, діяльністю «Інтеру» пані прем’єр-міністр чомусь почала перейматися лише тоді, коли телеканал піддав особисто її нищівній критиці. І, між іншим, саме в цій критиці жодного присмаку «антидержавності» не відчувається, швидше навпаки, можна з приємністю відзначити занепокоєність «інтерівців» (не знаю, наскільки щиру) долею України, можливим фінансовим і енергетичним крахом країни, елементами адміністративної безшабашності й схильності до пригод у діяльності уряду. Дивно, що жодних претензій Ю. Тимошенко не пред’явила ТРК «Україна», хоча щодо нього можна було б висловитися ще різкіше, ніж про «Інтер».
Звичайно, можна прекрасно зрозуміти становище прем’єра, адже Юлія Володимирівна розуміє, що її власний медіа-ресурс напередодні президентських виборів досить ослаб, те, що їй перепадає від щедрот Віктора Пінчука на каналі «ICTV», ніяк не може компенсувати відсутність власного телеканала, який можна порівняти за охопленням території, аудиторії та за якістю «картинки» з «Інтером». Однак хто ж винен у тому, що за багато років своєї бурхливої політичної діяльності пані Тимошенко упустила цей надзвичайно важливий аспект боротьби за владу в реальних умовах України? Отут Ю.В. припустилася дуже великої помилки, що може мати для неї вкрай сумні політичні наслідки. Але ні «Інтер», ані Фірташ, ані Хорошковський, ані Ахметов, ані навіть Президент у цій помилці Юлії Володимирівни жодним чином не винні. Її вона повинна цілком узяти на себе. Та й ніхто не заважав прем’єр-міністру Тимошенко під час кожного з двох її пришесть у владу фундаментально займатися проблемами інформаційної безпеки України. Але, на жаль і ах, жодних намірів у цьому напрямі замічено не було. А тепер, коли «Інтер» «наїхав» особисто на пані прем’єра, настало негайне прозріння щодо небажаних, суспільно небезпечних тенденцій у його діяльності. Знову, вже вкотре, доводиться казати, що політична еліта України здатна реагувати лише на те, що якимсь чином зачіпає її представників особисто. Такі абстракції, як: національні інтереси, гідність нації, безпека України, її майбутнє — залишають панів керівників зовсім байдужими, абсолютно глухими і безпристрасними.
Поки не наступлять особисто на мій улюблений мозоль, можна ні на що не реагувати і нічим не цікавитися. Це свідчить про крайню міру інтелектуальної та моральної примітивності.
Чи досить шляхетний «Інтер» стосовно тих, хто є об’єктом його критики (особливо в передачі «Свобода на Інтері»)? Дефіцит шляхетності зовсім очевидний. А хіба його більше в «Шустер-LIVE», у «Свободі» на «ICTV», та й у «Я так думаю» на «5 каналі» (хоча Ганна Безулик старанно пом’якшує спільні для всіх таких шоу негативні тенденції)? Не вистачає об’єктивності та збалансованості? Звичайно! Але поки в реаліях українського медіа-простору необ’єктивність одних компенсується протилежною необ’єктивністю інших. Зрештою, плюралізм у суспільстві забезпечується не його присутністю в одній голові (що, до речі вже є шизофренію), а тим, що безліч різних голів думають по-різному, безліч різних ЗМІ, даючи кожний свою картину світу, забезпечують у такий спосіб загальну інформаційну мозаїку.
Хочу підказати Ю.В. майже геніальний хід: прийти на «Інтер» зі своєю командою і дати політичний та моральний бій усім опонентам.
І ми тоді подивимося, як «Інтер» посміє їй відмовити в ефірі. Але для такого ходу потрібно бути впевненим у своїй правоті, не боятися того, що вилізуть якісь неприємні, неафішовані обставини, не мати «рильця в пушку». Тим, хто, за словами Шевченка, «не має зерна неправди за собою», — боятися нічого.
КОМЕНТАР
Ігор ЛУБЧЕНКО, голова Національної спілки журналістів України:
— Кожен канал, що працює в інформаційному просторі України, має дотримуватися українського законодавства. Якщо «Інтер» порушує закони України, то Блок Юлії Тимошенко повинен зібрати відповідні матеріали, взяти їх під пахву й віднести в суд, а не робити гучні заяви. Лише суд має право вирішувати правомірність дій будь-якого каналу, а те, що певні дії «Інтеру» не подобається Юлії Володимирівні або комусь іншому — це їх особисті справи. Такі питання взагалі не повинні залежати від посад — ні Президент, ні прем’єр-міністр, ні міністр юстиції, ніхто не має права втручатися в діяльність засобів масової інформації.
Ситуація, що склалася навколо «Інтера», пов’язана з майбутніми президентськими виборами. У нас взагалі чим ближче президентські, парламентські, або будь-які інші вибори, тим більше «наїздів», спроб налякати, прикрити і т. д. Європейське право вже неодноразово засвідчувало — не може політик втручатися в діяльність ЗМІ. Більше того, якщо людина стала політиком, вона повинна бути готовою до того, що її будуть тримати під контролем більше ніж будь-якого іншого пересічного громадянина. У нас навпаки, як тільки хтось сідає в крісло, одразу стає розумнішим і вважає, що має право впливати на ЗМІ. Це все пережитки старого — навіть не соціалізму чи комунізму, а якогось феодалізму.
