Найпопулярнішою в політичних колах залишається тема про структуровану більшість, яка канула в Лету. Її відспівали і поховали. Однак, мені здається, що траур недоречний. Як мовиться, хворий перед смертю потів, але кому від цього було добре? На зміну одній більшості прийшла інша, ситуативна. А це означає, що тепер новому урядові доведеться дуже щільно працювати з Верховною Радою. Провадити постійні консультації, налагоджувати механізми взаємодії, враховувати різні погляди під час прийняття рішень. Образливо, звичайно, що коли структурована більшість існувала, її використовували, але з нею не рахувалися. Зате нині Кабінетові іншого виходу просто не залишається, як створити і запровадити принципово нові методи роботи з нею. А найцікавіше полягає в тому, що це доведеться робити вже не тільки Кабінетові.
Відставка уряду засвідчила, що зі стратегічних і тактичних питань голосування, які ще недавно були абсолютною прерогативою глави держави, депутати можуть домовлятися і між собою, і з представниками промислово-фінансових структур, оминаючи кабінет Президента. При цьому такі переговори з розряду кулуарних посиденьок, поступово трансформуються в щось цивілізовано осмислене, яке відбувається за дипломатичними технологіями.
Принаймні тепер ситуація виглядає так, неначе Президентові вперше для розв’язання певної проблеми треба домовлятися не з конкретними товаришами, а із представниками різних політичних сил. При цьому домовлятися не на рівні торгу за портфель або крісло. Суттю переговорів стають права, повноваження, стратегія і тактика рішень, що формують подальші процеси у сфері економічних відносин.
Це дуже цікавий та важливий процес у становленні і розвитку законодавчої влади України. Адже зовсім недавно схема взаємодії виглядала зовсім інакше. Депутати, промисловці, фінансисти домагалися зустрічі, йшли до Президента, раділи будь-якій можливості поговорити і домовитися ні про що або про щось для когось. Політику визначав глава держави, і тільки він. Після відставки Кабінету Ющенка всім стало ясно, що політику визначатиме і Президент, і Верховна Рада. Принаймні ті її сили, які здатні сформулювати свої інтереси, аргументовано їх обгрунтувати і знайти розумний компроміс, щоб домовитися по суті.
Яка буде поведiнка в цій ситуації глави держави, передбачити складно. На словах він постійно закликав прем’єра до конструктивної співпраці з депутатами. Але чи зможе сам налагодити таку роботу, засвідчить час. Колишні механізми впливу та демонстрації владного потенціалу все ще працюють по-давньому, і до 8 травня Президент не проводив консультацій із політичними партіями та фракціями у Верховній Раді щодо формування нового Кабінету. Одні твердять, що це є показником продуманості, відповідальності та ретельності, з якими глава держави підходить до цієї проблеми. Однак не виключено, що така тривала пауза — це своєрідна владна технологія, яку застосовує Президент, щоб припинити розвиток нових тенденцій на політичному Олімпі.
Адже зміна в технології політичного впливу призвела до того, що промисловці, представники регіонів та середній бізнес, не діставши в розв’язанні своїх проблем реальної допомоги від глави держави, виступили активною силою, заявивши про свої інтереси, підтримавши відставку прем’єра і висунувши конкретні вимоги на адресу майбутнього уряду.
До речі, депутати не втрачають часу. Переговори між представниками різних фракцій уже розпочалися, і те, що суть цих переговорів визначатиме подальший розвиток держави, ні в кого не викликає сумнівів. Можна багато сперечатися про те, що стоїть за переділом сфер політичного впливу. Однак безперечним є те, що його розпочали задля досягнення компромісу, в якому нині мають потребу всі.
Суть проблеми полягає в тому, що енергетики зацікавлені у приватизації галузі, в реструктуризації боргів, що неминуче призводить до підвищення цін на енергоресурси. А промисловці та середній бізнес без зниження цін на них не можуть розвиватися. При цьому всі зацікавлені в зниженні податків та отриманні податкових пільг. Тому на перший погляд іде переділ крісел та портфелів, але, по суті, йдуть переговори про умови подальшого співіснування різних фінансово-промислових груп у межах внутрішнього ринку України.
А головне, всі суб’єкти політичного впливу усвідомили, що шлях до досягнення результату не один. Їх багато. І йти до мети можна не тільки через кабінет Президента або прем’єра. Політика із жанру театру одного актора плавно переходить на цивілізовані рейки консолідованих зусиль.
Багато хто вважає, що за всім цим стоїть примітивний, базарний міжсобійчик крутих світу цього, який на громадян ніяк не вплине. Але це не так. Інтереси народу — це і абстрактне, і конкретне поняття. Ним дуже легко маніпулювати в особистих, корисливих цілях. Для цього досить розповісти людям, що за їхні права треба боротися, а для цього слід не ухвалювати або ухвалювати той чи інший закон. Затвердити або відхилити ту чи іншу кандидатуру під час голосування. Використовуючи таку технологію, в Україні жила і процвітала політика прихованих інтересів, коли, з одного боку, депутати опікувалися вивезенням сміття та газифікацією районів. А із другого, ті ж депутати голосували за бюджет, який перетворював громадян на дійну корову і дозволяв Кабінетові Міністрів вкладати відняті у людей гроші у створення та якісну реконструкцію власності деяких напівдержавних структур, на приватизацію яких і на дивіденди з їхнього прибутку ці самі люди ніяких прав уже не мають. Таким чином, відбувалася підміна процесу політичного впливу в інтересах суспільства на політику прихованих фінансових правових інтересів локальних груп власників.
Така технологія зжила себе, стала неефективною, тому що реалізувати її можна, тільки повністю ігноруючи політичні інтереси більшості громадян країни. Її результатом стала абсолютна відірваність програм розвитку та реформування від реальних потреб суспільства, нерівноправна конкуренція, корупція та цинізм у законотворчому процесі. У результаті — система стала неспроможною взагалі реалізувати нічиї цілі та завдання, тому що нікому їх стало реалізовувати. Сьогодні протилежність інтересів громадян і держави стала основною проблемою інститутів влади.
Усі без винятку потреби народу можуть бути реалізовані тільки через систему економічних відносин, яка має законодавчо визначати правила вiдносин між групами власників, оскільки всі політичні інтереси базуються на власності. І загальнонародної, і приватної. Тому сили, що впливають на цю систему відносин, тією чи іншою мірою впливають на те, як можуть реалізовувати свої економічні права і свободи пересічні громадяни.
Коли правові та фінансові інтереси різних груп власників зрозумілі, прозорі, визначені, люди можуть підтримати їх, побачивши свою власну зацікавленість в їх реалізації, і знайти ту групу, яка, на їхній погляд, найповніше збігається з ними щодо завдань політичного впливу. Саме таким чином починається процес становлення і розвитку цивілізованого політичного ринку. Я не сумніваюся в тому, що впливати на політику держави мають власники. Чинити це відкрито, не криючись. Тоді держава з розряду тоталітарної, олігархічної зможе трансформуватися у правову.
Нині стає очевидним, що новий Кабінет буде результатом домовленості різних груп власників, а громадяни отримають можливість визначити, в чиїх інтересах він працюватиме. А процедура його формування засвідчить, чи спроможний Президент домовлятися з депутатами так, як повинен був домовлятися прем’єр.
