Як мені здається, однією з драматичних бід вітчизняної журналістики є те, що ми до кінця ще не усвідомили (або не хочемо усвідомити), що професія журналіста — це політична професія. Як би нам цього не хотілося, як би це було «неправильно» за всіма канонами «правильної», «вільної», «незалежної» і под. преси. Тим більше — в пострадянських країнах, де не сформувалося не тільки громадянське суспільство, але й навіть стійкі, «відпрацьовані» зв’язки між різними структурами держави, групами політичного впливу, бізнесовими, тіньовими структурами тощо. Де немає «правил гри» — зокрема з інформацією, її використанням, її впливом тощо.
Так трапилося, що якраз наступного дня після зникнення пізнього суботнього вечора Георгія Гонгадзе, в неділю в «Итогах» (НТВ) Євген Кисельов прокоментував одну зі статей «Известий», де автор ставив запитання про те, чому саме медіа Гусинського «розкручують» деякий компромат на деякі структури. І Кисельов вагомо, красиво, ефектно запитував: чому, коли журналісти пишуть про корупцію, про конкретні недобрі справи чиновників, олігархів тощо — реагують частіше не на факти, що розкриваються, а на те, хто за цими викриттями стоїть?.. Можна, звичайно, залучитися до благородного пафосу найбільш «незалежного» московського телеведучого і московського телеканалу. Проте такий професіонал, як Євген Кисельов, може не знати, що в наші часи досить рідко серйозні, «дорослі» компрометуючі матеріали з’являються у ЗМІ просто з особистої ініціативи журналістів, просто в той момент, коли були виявлені деякі факти абощо. Частіше, на жаль, трапляється дещо інакше, і нерідко журналісти стають — волею-неволею — всього лише каналами скидання потрібної комусь інформації в потрібний час... Найзручнішим провідником «зливання» негативу є Інтернет, який за всієї уявної хаотичності інформаційного потоку, проте також, звісно, має своїх «регулювальників». Чи всім журналістам хочеться задумуватися про ту складну дилему, яку ставить перед нами професія? З одного боку, ми не маємо права мовчати, ми зобов’язані інформувати суспільство про всі факти явного порушення його, суспільства, інтересів. З іншого — хіба ми не повинні щоразу уявляти собі, як, у який спосіб і ким може бути використана, здобута або «підхоплена» нами інформація? Це запитання, на яке, звичайно ж, немає однозначної відповіді, і водночас це запитання гранично, навіть трагічно важливе, зокрема, виявляється, і тоді, коли йдеться про наші, журналістські долі й життя.
Учора в IREX-Promedia відбулася прес-конференція колег Георгія Гонгадзе , на якій було висловлено загальну стурбованість практикою нерозкриття злочинів, скоєних проти журналістів, або загадкових обставин їх загибелі. Понад вiсiмдесят київських журналістів поставили свої підписи під відкритим листом до Президента і Верховної Ради України, в якому ми зверталися з вимогою персональної відповідальності міністра внутрішніх справ і Генерального прокурора за розкриття обставин зникнення Георгія Гонгадзе та всіх злочинів проти працівників ЗМІ. Загальний тон листа — стурбованість станом свободи слова в Україні, практикою політичного тиску на журналістів.
У той же час на прес-конференції були вголос висловлені і ті версії, які до цього вже обговорювалися в журналістських кулуарах. Власне — одна версія: якщо говорити про можливе політичне підгрунтя того, що сталося з Георгієм, то потрібно шукати зацікавлених у цьому серед «ворогів» того самого олігарха, з яким буквально на останньому тижні в журналіста був конфлікт.
Продовження теми на стор. "День України"
