Сьогоднішня субота — знаменний день для студентів, викладачів, випускників минулих років й загалом для всіх шанувальників уславленої Могилянки. Унікальний навчальний заклад святкує чергову річницю від дня свого утворення.
Власне, унікальність тут передусім полягає в тому, що маємо не одну, а дві дати «народження». Нагадаймо, що утворено цей найзнаменитіший осередок освіти у Східній Європі 1632 року внаслідок об’єднання школи Києво-Печерської лаври з Київською братською школою. В 1633 році виникла Києво-Могилянська (або ж Києво-Братська) колегія, котра 1701 року указом Петра I — чому вирішальним чином посприяв гетьман Іван Мазепа — була перетворена на академію. І, нарешті, друге народження, вже у незалежній Україні — жовтень 1991 року.
Чи варто говорити, які славетні імена пов’язані з історією Могилянки, цього воістину «золотого мосту», що пов’язує в нашій культурі дві епохи, — XVII та XVIII століття та наші дні? Іннокентій Гізель, Стефан Яворський, Феофан Прокопович, Григорій Сковорода... До Могилянки, за традицією, приймали молодь усіх станів (!), зокрема, дітей козацької старшини, шляхти, духівництва, заможних міщан та селян. Характерно, що більшість слухачів (2/3) одержувала світську освіту. «Спудеї» Могилянки, долаючи мудрість наук, вивчали слов’яно-руську (українську) та церковнослов’янську мову, а також польську, латину, грецьку, староєврейську, німецьку, французьку, історію, географію, математику, астрономію, піїтику. Звичайно ж, богослов’я, риторику, діалектику...
Отож, рівень освітніх вимог був чималенький. Недарма митрополит Петро Могила, засновник закладу, керувався гаслом: «Нам потрібно вчитися, щоб Русь нашу не називали глупою», прагнучи до справді європейських стандартів знань. Відповідати цим стандартам (а то й перевершувати їх) — таке завдання ставлять перед собою керівники, викладачі та студенти НАУКМА, відродженої разом iз нашою державністю. Вони прекрасно розуміють, як нелегко бути гідними славних традицій Могилянки — закладу, який захистив національну культуру у найтрагічніші часи XVII—XVIII століть, та більше, забезпечив її розвиток.
Чим для Вас є «день народження» Могилянки? З таким запитанням кореспонденти «Дня» звернулися до українських інтелектуалів.
Ігор ПАСІЧНИК , ректор Національного університету «Острозька академія»:
— Києво-Могилянська академія особисто для мене є взірцем вищого навчального закладу не тільки для України сучасної, а й для майбутньої. Я говорю це абсолютно щиро, тому що, відновлюючи Острозьку академію, постійно звіряю шлях розвитку Могилянки і свої дії з діями президента НаУКМА В’ячеслава Брюховецького. З чим це пов’язано? Справа в тiм, що свого часу в XVI — XVII століттях біля витоків Києво- Могилянської академії стояли випускники Острозької академії. А потім історія повторилася, але навпаки. Біля витоків сучасної Острозької академії стояла Києво-Могилянська академія і безпосередньо її президент В. Брюховецький. Саме він із Миколою Жулинським умовили мене стати ректором Острозької академії. Я, щоправда, не знав, на що я погоджуюсь. Але магічний вплив цих двох людей створив таку ауру, що я погодився стати ректором. Тепер я вдячний долі, що так сталося. Отже, ми запозичили технологію навчального процесу в Могилянки, ми зустріли там надзвичайно доброзичливих людей, які допомагали нам навчальними планами, літературою тощо. На мою думку, ми — дуже хороші друзі. Знаєте, ми всі виховувалися на принципах, базованих на тому, що народ робить історію. І от, на прикладі В. Брюховецького можна констатувати, що він робить історію, тому що якби не було пана Брюховецького, гадаю, не було б і Могилянки. Це справжній освітянин і менеджер. Я впевнений, що коли напишуть книгу про Києво-Могилянку і про її першого президента, вона стане справжнім бестселером.
Микола ЖУЛИНСЬКИЙ , академік, народний депутат України:
— Я дякую долі, що мені судилося бути причетним до відродження Києво- Могилянської академії. А це було тоді, коли я був на посаді віце-прем’єр-міністра в уряді Леоніда Кучми. В ті часи Кабміну було дано право приймати декрети. Цей дозвіл дала Верховна Рада України. Тобто можна було приймати закони. Ці декрети приймалися передусім для активнішого проведення економічних реформ. Але водночас одним із декретів було створення Києво-Могилянської академії і закріплення за нею необхідних площ на Подолі. Цей вищий навчальний заклад був свого часу першим у Східній Європі. Передусім академія була створена задля підвищення нашого освітнього і культурно-інтелектуального рівня, створення своєї національної еліти. І це вже дає свої результати. Крім усього іншого, я є співголовою наглядової ради Могилянки, тому я надзвичайно переймаюся долею цього навчального закладу, який, на мою думку, сьогодні пропонує нові підходи до вищої освіти. Могилянка для мене — є центром незалежної думки, де формується особистість, яка є незаангажованою нічим і ніким. Могилянка має свій внутрішній світ, і це для мене є надзвичайно важливим. Я колись казав, що випускники Києво-Могилянської академії — це та нацiональна еліта, яка гарантує блискуче майбутнє нашої держави. Саме вони будуть основними рушіями нашого динамічного розвитку і входження України у світовий простір не як аутсайдера, а як одного з тих, хто веде вперед і посяде чільне місце у світовому цивілізаційному процесі.
Юрій ШАПОВАЛ , доктор історичних наук, професор:
— Для мене Могилянка — це символ відродження українського наукового і навчального центру. Мене приваблює в цьому закладі спроба його викладачів і студентів відродити ті традиції, які були перервані в силу відомих обставин. Мене приваблює в цьому закладі демократизм, який тут панує. Ті, хто приходять туди, не можуть його не відчути. Я вбачаю в цьому факті європеізацію учбових закладів, яких зараз в Україні існує надзвичайно багато. Але не всі з них відповідають тим вимогам, які мали б виставлятися до навчальних закладів такого роду. Мене приваблює спроба Могилянки бути частиною світової науки. Сюди запрошуються провідні вчені світового рівня, а відтак, студенти мають унікальну можливість відчувати себе частиною цілого світу. Це дуже важлива тенденція, і мені здається, що її варто плекати. Для мене особисто, оскільки я не є викладачем і буваю в Могилянці переважно як гість на різного роду імпрезах, презентаціях, конференціях, це місце, де я почуваюсь абсолютно гармонійно з незнайомими мені людьми. Мене приваблює ота атмосфера розкутості і можливість дискусії. Я гадаю, що цей заклад має величезні перспективи. Слід тільки зуміти зберегти ці цінності, спираючись на давню спадщину.
Андрій КОКОТЮХА , письменник:
— Я вважаю, що для України Києво-Могилянська академія — це, перш за все, пам’ятка історії. Зараз НаУКМА має більше ваги як історико-культурна цінність, ніж як освітянська. Цей навчальний заклад мало чим відрізняється як у гірший, так і у кращий бік від інших відомих університетів України. У мене склалося враження, що студенти Могилянки більш вільні в поведінці, у висловленні своїх думок і в виборі творчого методу (якщо говорити про студентів гуманітарних факультетів). Можливо, це пов’язано саме зі стійкими традиціями закладу? Принаймні Могилянка більш відкрита для спілкування. Оскільки я дуже часто проводжу презентації книжок чи творчі зустрічі в Могилянці, то я це відчуваю. Якщо потрібно задіяти студентів у різних культурних заходах, то студенти Могилянки — на першому місці. Може, звичайно, всередині навчального процесу в НаУКМА присутній якийсь консерватизм, але цей заклад точно відкритий для спілкування із зовнішнім світом, соціумом. З іншого боку, мені здається, що оцими позитивними якостями, які я перерахував, спудеї аж надто перейнялися і аж надто усвідомили свою вибрану, так би мовити, позицію. Іноді, під час спілкування, виявляється мотив, за яким ми, мовляв, найрозумніші, а всі інші — так собі... Серед студентства це називається словом «понти».
Вадим СКУРАТІВСЬКИЙ , культуролог, філософ, письменник:
— Для мене, передусім, ця академія, а, власне, її поновлення, є знаком певної переконливої модернізації України. Я говорю компліменти НаУКМА не тому, що я є доцентом її кафедри історії, а тому, що цей інститут дуже переконливо засвідчив, що Україна здатна до саме такої модернізації. З одного боку, це поновлення того старовинного арістотелівського і — в доброму значенні цього слова — схоластичного духу. А з другого боку, — це поєднання отієї давньої традиції з якимись модерними маршрутами української цивілізації. Поки що це виходить, і це — найголовніше. Варто сказати, що студенти Могилянки відрізняються від інших українських студентів. Річ у тім, що я здебільшого маю справу з магістрами, і їхнiй рівень, будемо говорити відверто, вищий, ніж у студентів інших ВНЗ. От, скажімо, коли я зустрічаю студента, який вивчив обидва варіанти норвезької мови, або зустрічаю іншого, який уже бере участь в Конгресі майаністів, — це говорить само за себе. Але, з іншого боку, я не знаю, що буде з цими студентами після закінчення навчання. Чи зможуть вони знайти собі адекватну їхньому рівневі роботу?
