Відтоді, як на Чорнобильський АЕС вибухнув 4-й реактор і радіоактивні ізотопи розлетілись по всіх азимутах, пройшло 24 роки. Десь їх осіло більше, десь — менше, але факт, що з тих пір слово «зона», яким почали визначати території з певним рівнем радіаційного забруднення, набуло ще одного зловісного значення (про тюремні зони в СРСР знали добре). Внаслідок природних причин активність цих елементів, а отже, небезпечність, знизилася. Реальну обстановку знають насамперед фахівці. Тому «День» вирішив звернутися до завідувача лабораторії радіаційної екології лісу Поліського філіалу Українського науково-дослідного інституту лісового господарства та агролісомеліорації імені Г.М.Висоцького, кандидата біологічних наук Олександра ОРЛОВА (очолює її 15 років). Він є автором близько 450 наукових праць, в співавторстві видав 22 монографії з різних проблем ботаніки та радіоекології лісів. Зараз працює над дисертацією для присвоєння докторського ступеню на тему «Міграція цезію в лісових екосистемах Східно-Європейської провінції Європейської лісової області».
— 24 роки пройшло з дня аварії на Чорнобильській АЕС, яка принесла багато горя і проблем не тільки Україні, а й усьому світу. Що зараз відбувається на наших територіях у радіаційному плані?
— Ми працюємо переважно на Правобережному Поліссі, тобто у Житомирській, Рівненській, Волинській області. Це надзвичайно важливі завдання, тому що лісові екосистеми забруднені на 20—30% більше у порівнянні з відкритими ландшафтами, господарськими землями, які є поруч. Тобто їхня роль в затримці радіоактивних аерозолів, а відтак захисті населених пунктів і полів від радіоактивного забруднення була значною. Але самі ліси при цьому накопичили величезні активності радіонуклідів, і ці радіонукліди з лісових екосистем не мігрують, міцно утримуючись в них.
— Якщо взяти практичний аспект, як вам доводиться працювати, як це виглядає в реальності?
— Без польових досліджень лісова радіоекологія взагалі не може розвиватися. Це відбір всіх елементів екосистем, грунту, зразків дерев, мохів, лишайників, трав, ягід, грибів. Потім йде дуже копітка робота великого колективу людей. Точність вимірів тим вища, чим вища радіоактивність. Наша організація підготувала Рекомендації з ведення лісового господарства в умовах радіаційного забруднення. Останній випуск видано минулого року. Це державний документ, який регламентує ведення лісового господарства у всій галузі країни, використання всієї продукції — від деревної і недеревної до мисливської. За його порушення може настати кримінальна відповідальність.
— Ви можете оцінити, коли було найбільше, чи, іншими словами, адекватніше, фінансування, коли краще підтримувалися ваші зусилля?
— Є певні тенденції. Причому вони не тільки українські, вони типові для всіх країн СНД, і як віддзеркалення їх — це ставлення базових країн-членів МАГАТЕ. Найкраще фінансування було за радянських часів — це було порядку мільярдів радянських карбованців. Тенденція абсолютно чітка — більш-менш увага до ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи приділялася до 1995 року, а після цього фактично йшло поступове зменшення рівня фінансування. А визначити радіоактивність одного зразка по двох радіонуклідах (цезію-137 і стронцію-90) — це достатньо дорого, приблизно 250 грн.
— Ви працюєте в цій сфері вже багато років, то яку динаміку зміни рівнів радіоактивного забруднення ви спостерігали, і чи можете назвати, яка картина на певних територіях Житомирщини?
— За межами проммайданчика ЧАЕС, а далі за межами 30-кілометрової зони ЧАЕС основними дозоутворюючими техногенними радіонуклідами є цезій-137 і стронцій-90. Період їхнього напіврозпаду близький до 30 років. Це той час, за який кількість даних елементів зменшується вдвічі. З роками ця частка поступово зменшується в тій же пропорції, а загальний період їх розпаду — 300 років.
Наш філіал має потужну мережу радіоекологічних стаціонарів, на яких біогеоценоцитичні дослідження проводяться систематично. І ми спостерігаємо, що в післячорнобильські роки в усіх компонентах лісових екосистем йде суттєве зменшення питомої активності нормованих радіонуклідів — і стронцію, і цезію. Це дає змогу спрогнозувати, коли певна лісова або інша територія, певний вид лісового господарства може бути використаний при певній щільності забруднення.
— Зараз йде велика полеміка навколо статусу територій, які за рівнем забруднення раніше були віднесені до певних зон, але тепер реально є значно чистішими у радіаційному плані. Суть — змінювати цей статус чи залишати, як є? А на ваш погляд?
— Тут грає роль не стільки радіаційна екологія, скільки радіаційна гігієна. По Житомирській області в південних і південно-західних районах щільність забруднення була в межах доаварійних значень, таких, як за цезім-137 в межах 0,12 Кюрі на 1 кв. км. А найбільші були зареєстровані в Народицькому районі на межі з Київською областю — там були ділянки із забрудненням до 150 Кюрі на 1 кв. км. Тобто різниця майже в 10 000 разів. Зараз, коли пройшло 24 роки, ці показники зменшились майже наполовину. І якщо раніше певні зони були віднесені до зони безумовного відселення, бо там щільність забруднення перевищувала 15 Кюрі на 1 кв. км, то зараз на частині територій вона може бути меншою. Загалом, за нашими оцінками, близько чверті зони безумовного відселення вже такою не є, і ця частина потребує реабілітації. За останні роки це питання тричі знімалося з обговорення у Верховній Раді. Зараз в радіаційній гігієні застосовується, на мій погляд, більш правильний підхід ніж щільність радіаційного забруднення, а саме — за накопиченою дозою в організмах людей. Треба перейти від зонування за щільністю до зонування за дозовим навантаженням. Але треба мати на увазі, що в тих районах може відбутися соціальний вибух, якого треба уникнути. Необхідно на законодавчому рівні ліквідувати 3-ю зону в її теперішньому вигляді, суттєво скоротити кількість населених пунктів у 2-й зоні. А вивільнені кошти спрямувати на вирішення проблем 1-ї та 2-ї зон.
— Існують гіпотези і навіть твердження науковців про ймовірність істотних генетичних мутацій — як у людей, так тварин і рослин, — що їх спричинить опромінення радіоактивними ізотопами, що утворилися після Чорнобильської аварії. Чи доводилось вам спостерігати подібне, в рослинах, наприклад?
— Чорнобильська катастрофа, безумовно, має мутагенний ефект на величезних територіях. Але він залежить від щільності радіаційного забруднення, яка була і є різною в різних районах, і чим далі від АЕС він зменшується. В принципі, мутації живих організмів — це природне явище, проте частота таких проявів до катастрофи була дещо менша. В радіусі 10 кілометрів від ЧАЕС, на могильниках, куди вивозили все, що було забруднено радіоактивними елементами, молоді дерева сосни, наприклад, мають багато верхівок, тобто пригнічується розвиток центрального пагону. Стовбури дерев, яким було 20 років на момент аварії, і вони потрапили на значні рівні іонізуючого опромінення, закручувались як свердло. І зараз в сильно забруднених районах існує вплив на геном. Але мусимо сказати, що природа так сама себе будує, що, наприклад, пилок сосни, який несе хромосомні порушення, на певних стадіях не розвивається і гине. Майже весь пилок, який утворюється в тій зоні — генетично нормальний, але його мало. В органах дещо більше порушень, а в тканинах — ще більше. На клітинному рівні — це стосується і рослин, і тварин, і людей — порушень ще більше. Тобто з підвищенням рівня організації клітин, зменшуються прояви генетичних порушень.
— Можна якось оцінити ризики і небезпеки таких мутацій для людей?
— Існують післячорнобильські дослідження знаних українських науковців, зокрема, монографія академіка Дмитра Гродзинського, в якій виділені три головних наслідки Чорнобильської катастрофи для біологічних об’єктів. Це індукція нестабільності геному, яка означає, що вірогідність проявів мутацій вища ніж до Чорнобильської катастрофи. І ця нестабільність означає природне пристосування видів до дії радіації. Зі 100 випадків мутацій приблизно 60% є нейтральними, 30—35% і до 40% — летальними (ведуть до смерті) і якихось 1—2% — позитивними, заради яких природа власне індукує мутаційний процес. Існує також ефект свідка — тобто не обов’язково повинен бути опромінений весь організм, достатньо якоїсь частини або тканини, і тоді сусідні тканини поводять себе так, ніби опромінений весь організм. І ще є підвищення рівня вільнорадикальних реакцій. Це дуже негативний вплив, але цей рівень досить вдало можна коригувати певною дієтою. Червоне вино, антиоксиданти, поліненасичені жирні кислоти, які має, наприклад, льняна олія.
— В радіаційно забруднених районах багато людей живуть з того, що збирають ягоди і гриби і продають їх, маючи досить непоганий заробіток. Як знизити ризик потрапляння до чистих районів такої продукції?
— Тут є кілька моментів. Білоруси купують у нас гриби-лисички — і за дуже високу ціну (1—1,5 долара США за 1 кг). В середньому дитина збирає їх за день цілий мішок. При продажу це досить великі гроші. З Білорусі ці гриби продають полякам, ті — німцям, останні — американцям. А в США роблять з них антирадіаційний препарат. І всім вигідно. Якщо гриби висушити, радіоактивна забрудненість їх збільшиться, адже маса зменшиться, може бути і на рівні радіоактивних відходів. Це їсти не можна. Але в Білорусі законодавча база інша, і в них є спеціальні грибоварні пункти, де на виході отримують радіоактивно прийнятний продукт. А в Україні законодавство передбачає, що при перевищенні допустимих норм, продукт має бути знищеним, і розбавлення не допускається. Забруднені ягоди можна, наприклад, переробляти на сік, бо радіація залишиться в жмиху. Якщо цільні ягоди йдуть, наприклад, з Народичів, я можу відразу стверджувати, що вони забруднені вище норми. З території північніше Коростеня лісова продукція теж буде забруднена. Негативні наслідки для здоров’я людей, як правило, дуже повільно накопичуються, і їх негативний вплив може проявитися через багато років.
ДОВIДКА «Дня»
Згідно зі статтею 2 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», 1-а — це зона відчуження, 2-а — це зона безумовного (обов’язкового) відселення, 3-я — це зона гарантованого добровільного відселення.
