З іншого — інтеграційні заяви спікера в Москві, цілком однозначно розцінені не лише як його президентський старт, а також як нехтування думкою потенційних союзників. Мабуть, тому, як, утім, і передбачалося, з’їзд СПУ виглядав чисто організаційним заходом, мета якого, за словами одного з лідерів партії Станіслава Ніколаєнка «згідно зі статутом переобрати керівництво й увійти в 1999 рік як легітимна партія». Аби остаточно додати соціалістичному форуму вигляд звітно-виборного заходу, перед початком з’їзду О.Мороз вручив партквитки молодим соціалістам (продемонструвавши водночас омолоджування партійних лав).
Тема збільшення чисельності Соцпартії на 5,5 тис. членів, створення 67 нових парторганізацій у регіонах домінувала й у звіті лідера СПУ. Тож і комуністи, котрі чекали від з’їзду доленосних рішень, та й самі соціалісти, котрі напередодні з’їзду прогнозували більш радикальний поворот подій, були дещо розгублені. Ясна річ, питання «лівого блоку народної опозиції» і президентських виборів на з’їзді прозвучали, але вони не домінували, як передбачали деякі члени політвиконкому СПУ, а радше «прозирали».
Зате О.Мороз зробив кілька заяв, які слід вважати не так сенсаційними, як такими, що дозволяють визначити «з ким і як далі буде Соцпартія» (С.Ніколаєнко). По-перше, Олександр Олександрович двічі акцентував увагу на тому, що «референдум може стати єдиним способом усунення від влади режиму бандократії». За словами О.Мороза, «якщо політики з Банкової й далі йтимуть на пряме порушення Конституції та чинного законодавства, не виключено, що ВР ініціюватиме референдум, аби припинити ці безчинства». У такому випадку підготовча робота зі збирання підписів, яку проводять сьогодні в регіонах з ініціативи Соцпартії, може виявитися вельми доречною. Правда, дехто з представників місцевих організацій вважає, що таку роботу «потрібно проводити або активніше й публічно, або не проводити взагалi».
Наміри О.Мороза «підстрахувати себе за допомогою референдуму» оцінили потенційні союзники, зокрема селяни, як невпевненість у власних силах перед президентськими виборами-99. Певною мірою цю позицію підтверджують і слова лідера СПУ про те, що «він готовий піти на компроміс, аж до того, щоб підтримати не соціаліста, а претендента, спроможного змінити нинішній антинародний курс». Лідер селян С.Довгань, приміром, однозначно розцінює цю заяву як факт того, що «Мороз таким чином сам собі готує шляхи до відступу...». На його думку, саме помилкові попередні кроки голови Соцпартії — провалені «референдумні ініціативи», спроби диктувати свої умови союзникам за «блоком народної опозиції», не маючи при цьому сильної партійної та фінансової підтримки — сьогодні змушують О.Мороза відступати. Про це свідчать, вважають селяни, і заяви Мороза про широкий політичний блок (замість оголошеного раніше чисто лівого блоку) без обмежень вступу в нього різних політичних сил, а також пропозиції лідера СПУ не поділяти політиків на лівих і правих.
Показово, що комуністів, котрих вважають основними потенційними союзниками СПУ, на з’їзді було представлено невиразними третіми особами. Варто відзначити, що напередодні з’їзду представники КПУ прогнозували висування О.Мороза кандидатом у президенти. Авжеж, такий поворот подій для Компартії був би вельми бажаний, дозволивши без ідеологічного каяття відступити від запропонованої О.Морозом позиції — «будь-хто з нас — тільки не Кучма». Слабке комуністичне представництво на з’їзді свідчило саме про те, що КПУ досі дотримується «переговорно-консультативної лінії» на базі взаємних домовленостей. Це підтвердив з трибуни з’їзду й гість від Компартії. Проте певне внутрішнє напруження серед комуністів усе-таки відчувалося. По-перше, всупереч їхнім очікуванням у доповіді О.Мороза не було жодного слова про лівий блок «народної опозиції». Лідер СПУ дуже жорстко закрив цю тему, заявивши, що «це питання вже вирішено на VI з’їзді партії». Комуністи заметушились і поквапились оголосити це «величезною помилкою». Їх можна зрозуміти. Після знаменитих московських одкровень спікера П.Симоненка, за визнанням членів делегації, був, мабуть, шокований найбільше від усіх: на тлі спікера-інтегратора лідер КПУ, котрий так відчайдушно боровся за об’єднувальні рішення парламенту, виглядав просто зайвим. Інтеграціоністський прапор було вирвано з його рук, плоди домовленостей із Думою пожав О.Ткаченко, нічого не залишивши Петру Миколайовичу. Тут мимоволі пригадаєш про лівий блок, де лідеру КПУ хоча б пропонували роль повноправного партнера. А в союзі з Ткаченком, уже зрозуміло, з головою КПУ і його найбільшою партією не церемонитимуться — московський візит якнайкраще показав це. Можна припустити, що тепер комуністи з більшим бажанням підуть на угоду з соціалістами, а це на даному етапі СПУ просто необхідно. Адже наявність П.Симоненка дозволить і далі говорити про єдиний блок народно-патріотичних сил, який дає змогу істотно розширити електоральну базу. З іншого боку, ідея міцних домовленостей КПУ й СПУ виглядає все-таки ілюзорною. Зміцнити цю зв’язку, певна річ, може лише попередній розподіл президентсько-прем’єрських ролей. Проте варто О.Морозу публічно заявити про «відібрані конкретні кандидатури, які після перемоги на виборах могли б очолити Кабінет Міністрів», і він втратить багатьох своїх прихильників. Вести переговори з Симоненком за їхньою спиною ще гірше: коли ті, хто підтримує «конструктивну ідею об’єднання за ліквідацію режиму бандократії», раптом виявлять, що йдеться про банальний розподіл постів, вони цілком можуть відійти просто на фінішній прямій. Очевидно, розуміючи подвійність цієї ситуації, лідер СПУ й вирішив зараз узяти «тайм-аут».
До речі, для такого тайм-ауту, можливо, є й інші причини. Приміром, заява голови СПУ про можливість свого невисування заради «великої мети» усунення Кучми по суті означає, що учасники блоку, в якому СелПУ прагне грати першу скрипку, повинні зробити заяви у відповідь. Інакше буде зрозумiло, що вони хочуть не ліквідації «антинародного режиму», а влади особисто для себе. Навмисно відмовляючись від лідерства в об’єднувальному процесі, говорячи про можливості власного компромісу й натякаючи, що єдиним кандидатом може стати представник селян, О.Мороз, мабуть, цілком свідомо надає можливість СелПУ перехопити ініціативу й дати розвернутися О.Ткаченку, щоб і Л.Кучма, і його союзники з лівого блоку мали змогу оцінити розмашисту й упевнену ходу спікера.
№245 21.12.98 «День»
При використанні наших публікацій посилання на газету обов'язкове. © «День»
