Невелике містечко Верона, що на півночі Італії, в українського туриста, як і французького, німецького, американського чи будь-якого, асоціюється з Шекспіровими Ромео і Джульєттою. Місцеві екскурсоводи щодня оповідають гостям міста, що в цій історії більше вигадки, аніж правди, що на знаменитому балконі Джульєтта ніколи не стояла, бо зроблено його зовсім нещодавно, що могила дівчини — це зовсім не могила, а порожній саркофаг, і що якби не Шекспір, то Верона не здобула б такої слави. Але ці історичні, може, дещо сухі факти уже нічого не змінять. Вероні судилося стати містом романтики і кохання. Туристи рідко цікавляться містом без Ромео і Джульєтти. А воно ж приховує ще багато трагічних історій, які теж можна було б покласти в основу драми чи роману.
Зрештою, одну веронську, мало відому і італійцям, і українцям історію художньо описав наш Павло Загребельний у своєму четвертому романі із серії книжок про Київську Русь «Євпраксія». Ця книжка оповідає про німецьку імператрицю, сестру Володимира Мономаха, онуку Ярослава Мудрого, чиє ім’я й життєвий шлях просто загубилися серед цих великих історичних постатей. У романі справедливо сказано: «Літописцеві було не до душевних порухів малих княжен. Він-бо не встигав простежити за тим, як металися по землі князі, як племінники гризлися з дядьками, як спустошувалися землі від раті й продажів, як горіли городи, убожіли цілі волості...» Але саме Євпраксія належала до тих українських «наречених», завдяки яким Русь зміцнювала свої міжнародні зв’язки.
Із перших сторінок роману Загребельний відправляє читача у подорож до Саксонії разом із дванадцятирічною Євпраксією, котру видали заміж за маркграфа Генріха Довгого. Не встигнувши збагнути, що таке заміжжя, дівчина овдовіла. Проте справжні страждання лише починаються, коли Євпраксія вдруге виходить заміж за німецького імператора Генріха IV і їде з ним до Італії.
У ЦИХ СТІНАХ ЧАСТО МОЛИЛАСЯ ЄВПРАКСІЯ. ЗА ЛЕГЕНДОЮ, ТУТ ЖЕ ВІНЧАЛИСЯ РОМЕО І ДЖУЛЬЄТТА
Саме тут, у Вероні, перебуває Євпраксія, доки її чоловік займається імператорськими справами в інших італійських містах. Із описів у романі зрозуміло, що Загребельний «поселяє» імператрицю в Замку Сан-П’єтро. Хочеться вірити, що так воно було й насправді, бо це, напевно, найкрасивіше місце в усій Вероні. Замок розташований на пагорбі, з якого відкривається неймовірний міський пейзаж. Щоправда, для Євпраксії ця краса була зовсім немилою. За романом, саме в цьому замку імператриця народжує сина, котрому не судилося прожити й одного дня. Зі смертю дитини для Євпраксії помирає цілий світ. Особливо вона зненавиділа свого чоловіка. А той зненавидів її, коли дізнався про зраду дружини з його сином від першого шлюбу — Конрадо. Саме за це імператор ув’язнює дружину в одній із замкових веж на два роки. Щоправда, ніхто й до сьогодні не знає, чи мала насправді Євпраксія хоч якісь зв’язки з сином чоловіка. Про це згадано також у Британській енциклопедії Дідро і Даламбера. Загребельний же називає цю інформацію історичними плітками вельми сумнівної вартості. У Вероні до сьогодні подейкують, що пагорб Сан-П’єтро був місцем проведення чорних мес. Загальновідомим фактом є те, що імператор Генріх IV брав участь в єретичному русі так званих ніколаїтів і примушував свою дружину бути присутньою під час чорних мес. На щастя, така поведінка імператора викликала обурення в тодішнього Папи Римського. Церковні собори засудили брутальність імператора й анулювали шлюб з Євпраксією, котра невдовзі повернулася до Києва і постриглася в черниці.
ЦЕРКВА САНТА-МАРІЯ В СЕРЕДМІСТІ ВЕРОНИ
Треба сказати, що Євпраксія насправді мешкала не в палаці Сан-П’єтро, який сьогодні височіє над пагорбом, а в його попереднику. Замок Сан-П’єтро було збудовано 1398 р. династією Вісконті на руїнах фортифікаційної споруди. Євпраксія ж перебувала у Вероні приблизно в 1090 — 1093 рр. На той час згаданий пагорб мав стратегічне значення, тому тут цілком міг бути розташований імператорський палац як центр усієї оборонної системи міста. Після цього замок Сан-П’єтро упродовж століть переходив із рук у руки різних династій. Сьогодні ж це не надто відвідуване визначне місце, а туристи можуть побачити його лише ззовні і то не зовсім добре, оскільки фасад затуляють густонасаджені кипариси. Численні проекти щодо створення у стінах замку музею галереї чи культурно-освітнього простору поки не стали реальністю.
Ще до ув’язнення в замковій вежі Євпраксія полюбляла просто прогулюватися вулицями міста і споглядати за веронцями. Вона щоденно молилася в місцевих церквах. Зазвичай приходила до церкви Санта-Марія і Сан-Лоренцо. Ці дві святині можна вважати одними із найстародавніших у Вероні. Санта-Марія була збудована в VII столітті, а Сан-Лоренцо — у VIII. Однак обидві споруди дуже постраждали під час сильного землетрусу 1117 р. і згодом були відбудовані. До речі, церкві Санта-Марія судилося згодом стати родинною капелою відомої італійської династії Скалігерів. Саме поблизу церкви розташовані надгробки правителів міста, так звані арки Скалігерів — справжній архітектурний шедевр. Чимало визначних пам’яток Верони були побудовані представниками цього роду. Дві згадані церкви мають важливе значення для міста й сьогодні, хоча обидві не великі за розмірами. Павло Загребельний описує, як Євпраксії здавалося, що церковні стіни стиснуть її і вона навіки залишиться тут — між холодними кам’яними мурами.
БАЗИЛІКА САН-ДЗЕНО — УЛЮБЛЕНЕ МІСЦЕ ЄВПРАКСІЇ У ВЕРОНІ
Зовсім інші відчуття виникали в імператриці, коли вона приходила до базиліки Сан-Дзено. «Тут можна було розпростати дух і тіло, тут був простір, краса». Церкву почали будувати ще в IV столітті на честь святого Зенона — покровителя Верони. Сьогодні базиліка — це цілий комплекс. Щоб добре роздивитися його красу, знадобиться чи не весь день. Біля базиліки височіє дзвіниця заввишки у 62 метри, трохи далі — абатство, відоме своїми фресками XII — XV століть. Веронці приходять сюди молитися біля мощей святого Зенона. Туристам же це місце цікаве тому, що саме тут, за легендою, таємно вінчалися Ромео і Джульєтта.
Зі стародавніми містами так часто трапляється — одні історії затьмарюються іншими й відходять у забуття. Будучи у Вероні, поміркуйте, якими тутешніми стежками пройтися — стежками Ромео і Джульєтти чи нашої Євпраксії. Хоча одне другому зовсім не заважає.
