На тлі бурхливих і трагічних подій, що відбуваються в південно-східних регіонах України, Дніпропетровська область виглядає справжньою оазою спокою та стабільності. Багато хто пов’язує це з вдалим призначенням на посаду голови Дніпропропетровської облдержадміністрації впливового бізнесмена й лідера групи «Приват» Ігоря Коломойського. Його команді вдалося забезпечити не лише виплату зарплат і пенсій, роботу банків, підприємств і соціальної сфери, заспокоїти політичні пристрасті на вулицях міст, приборкати криміногенну обстановку, а й першою надати дієву допомогу Збройним силам України в кримському конфлікті. Неабиякою мірою це виявилося можливим тому, що нова обласна влада залучила в ролі помічників активістів дніпропетровського Євромайдану й інших представників громадянського суспільства. Ця співпраця з’явилася в період боротьби з режимом Януковича, коли «приватівці» виступили на підтримку змін і були вимушені переховуватися за кордоном від репресій. Про цікаві ініціативи, нинішні справи й плани команди І.Коломойського розповів кореспондентові «Дня» один з його соратників, заступник глави ОДА Борис Філатов.
«У БОРОТЬБІ З КОРУПЦІЄЮ СЛІД ЗАСТОСОВУВАТИ ХІРУРГІЧНІ МЕТОДИ»
— Яким ви прийняли регіон, як оцінюєте обстановку і як плануєте працювати?
— З соціально-політичної точки зору Дніпропетровська область реально відрізняється від своїх сусідів на заході й сході. Нас хвалять як зразок стабільності на всю Україну. Але ми намагаємося вести діалог, займаємося цією роботою систематично з усіма політичними силами й правоохоронними органами. Крім того, що дніпропетровський регіон має свою специфіку — нам значною мірою і з людьми пощастило. Люди в нас толерантні, готові чути й слухати, тому нам простіше, ніж в інших областях.
Що стосується економіки, то лише зараз ми почали вникати у всі корупційні схеми, намагаємося в них розібратися. Розкрадання бюджетних коштів реально були сотнями мільйонів гривень. Створена величезна кількість різних комунальних підприємств, причому на всіх рівнях. Вони функціонують у всіх сферах діяльності, починаючи від постачань медпрепаратів і закінчуючи обслуговуванням. Про якісь цифри й конкретні правопорушення говорити поки зарано. Нехай це й звучить дивно, але ми розуміємо, що якщо зараз перейдемо до пошуку винуватих або до переслідувань, то, напевно, треба дотримуватися балансу між справедливістю й доцільністю. Як показовий приклад можна навести закупівлі медичної техніки. За нашими оцінками, корупційна складова приблизно дорівнювала від 20 до 35% . Тому ми зупинили всі проплати із закупівель, здійснені на рівні до 50%. І коли до нас приходять контрагенти, запитуючи, де гроші, ми пояснюємо, що для того, щоб отримати умовну фінансову «амністію», вони мають чітко назвати суму корупційної складової. Коли називають, ми підписуємо додаткову угоду, за якою на цю суму, яку мали дати «в кишеню», вони зобов’язані щось допостачити — устаткування, ліки або «швидку допомогу». З другого боку, ми чудово розуміємо, що бізнесмени, які брали участь у подібних «заходах», були заручниками цієї системи. І якщо вони готові відкрити ці «таємниці», допостачити матеріально-технічні ресурси на користь територіальної громади, то нехай далі працюють у прозорих умовах. Це стосується того, як ми плануємо працювати. Далі ми збираємося створити абсолютно для всіх відкриті умови гри. Тому що як бізнесмени знаємо: люди підуть на співпрацю, якщо вони розуміють, що перебувають у рівних умовах. Уже видані відповідні завдання службам, ми залучаємо комп’ютерних фахівців зі сторони. Хочемо, по-перше, всі питання, пов’язані з тендерами й конкурсами, максимально компьютеризувати, по-друге, ухвалення рішень максимально дистанціювати від певного роду чиновників. Ми намагаємося зробити все це якомога швидше. Але найголовніше, не варто розмахувати шашками, а треба застосовувати в боротьбі з корупцією, умовно кажучи, хірургічні методи.
— Зараз можна говорити про переосмислення ролі олігархів у житті країни та завершення «взаємозаліків» 90-х років. Як ви бачите це переосмислення?
— На мій погляд, питання, швидше, риторичне. Я можу говорити не за Ігоря Валерійовича, а за себе й інших партнерів, які прийшли у владу. Тому що говорити про Коломойського або, припустимо, про Пінчука, якось некоректно, а тим паче давати оцінку цим людям, з якими в нас є особисті стосунки. Що стосується нас з Корбаном, то в нас була мотивація досить ідеалістична. Ми потрапили в усі ці революційні процеси вже після того, як дивитися на те, що відбувається, не могла жодна людина, в якої є хоч крапля совісті. Після того, як влада била й викрадала людей на Майдані. Історія наша зрозуміла, її знає вся країна — і з приводу трансляції «5-го каналу» на моніторі ТЦ «Пасаж», і подальші переслідування з боку влади. Просто ти потрапляєш у революційний вир, він тебе крутить-крутить і в результаті кудись виносить. Природно, коли ми були в цьому процесі, ми не передбачали що станемо заступниками губернатора. Я взагалі думав, що все закінчиться достроковими виборами, але через те, що «золотий батон» пішов на людські жертви, вийшло так, як вийшло. Ні я, ні Корбан, ні Коломойський не думали, що ми потрапимо у владу саме в такій іпостасі. Але потім Коломойського призначили губернатором. Чому — це він сам може пояснити, але, напевно, це було правильне рішення. Тому що Ігор Валерійович був єдиною фігурою, здатною стабілізувати обстановку в регіоні. Він звернувся до нас по допомогу, оскільки, по-перше, знає, що ми можемо працювати системно. По-друге, він знав, що під час цих революційних подій ми були у взаємодії з усіма силами демократичного спектру. Простий приклад — з нами в Ізраїлі переховувалася Олена Васильченко з обласної організації партії «УДАР», яку теж хотіли заарештувати. Причому ми познайомилися й подружилися вже за кордоном — вона сама вийшла на зв’язок. Чому ми погодилися працювати в адміністрації? Просто Коломойський така людина, якій складно відмовити. Крім того, ми розуміли, нехай це звучить пафосно — а хто, якщо не ми? Повторю — мотивація була ідеалістична, але оскільки ми цинічні ідеалісти, то незалежно від мотивів ми цим займаємося з достатньою часткою практицизму. Ми чудово розуміємо, що є інша сторона, та ж Партія регіонів — не помічати її неможливо. А оскільки я заступник губернатора в питаннях внутрішньої політики, то в мене цілодобово сидять активісти, починаючи з «Правого сектора» і закінчуючи невідомо ким. Мене звинувачують у «зраді», але, принаймні, вдається знаходити спільну мову. З погляду переосмислення всього того, що сталося, — всі повинні зрозуміти, що ми прокинулися в іншій країні, що смерті людей — вони десь спокутували спільні гріхи. Інша річ, що дехто так і не зміг зрозуміти, що країна змінилася.
«ДУМКУ ЯНУКОВИЧА ФОРМУВАЛА «СІМ’Я»
— У чому була основна помилка Януковича?
— Основна його помилка була в тому, що він у певний момент перестав чути людей. Колись Сергій Леонідович Тігіпко, який свого часу був начальником передвиборного штабу Януковича, сказав, що основна помилка Віктора Федоровича в тому, що він швидко «бронзовіє». І, напевно, він був правий, життя це підтвердило. Янукович не лише «забронзовів», а й перетворився на непробивну субстанцію. Він перестав чути, слухати, адекватно сприймати дійсність. Знаючи його оточення й спілкуючись з цими людьми, з олігархами, які заходили в його кабінет, і закінчуючи державними чиновниками найвищого рівня, я ще рік тому казав: «Хлопці, вас винесуть!» Але вони відповідали, що в них єдина команда, вони сильні. А вийшло, що вийшло. Я ось зараз сиджу в кабінеті, рівень, звісно, порівняти не можна з державним, але мені доводиться займатися призначеннями глав районних адміністрацій — скільки людей приходить, скільки компромату, не одразу розберешся. Я знаю, що Кучма отримував інформацію для ухвалення рішень як мінімум з трьох джерел — від СБУ, МВС і Адміністрації президента. Хто формував думку Януковича, зрозуміло — формувала «сім’я». Працівники правоохоронних органів задовго до подій попереджали його, що зростають протестні настрої в країні, але він не сприймав це серйозно.
«ДОНЕЦЬКІ» РІЗНІ, А ХТО ТАКІ «ДНІПРОПЕТРОВСЬКІ», Я ВЗАГАЛІ НЕ РОЗУМІЮ»
— Говорять, що боротьба між «донецькими» й «дніпропетровськими», що триває з 90-х років, ще не закінчилася. Ваша думка.
— З приводу «донецьких» і «дніпропетровських» — це журналістський штамп. «Донецькі» різні, а хто такі «дніпропетровські», я взагалі не розумію. Якщо судити з місця народження, то дуже мало точок зіткнення між нами, Юлією Володимирівною, Віктором Михайловичем Пінчуком, Дмитром Ярошем та іншими. Між різними бізнес-групами існує десь конкуренція, а є й співпраця. Наприклад, на Криворізькому залізорудному комбінаті Коломойський і Ахметов є партнерами — п’ятдесят на п’ятдесят. А якщо говорити про Павлоградський район, там є ахметовська компанія ДЕТЕК, що фінансує третину соціальних програм, там на ній майже все тримається. Що таке група «Приват» — це тисячу разів обговорювалося. Наприклад, група «Приват» має великі інтереси на Західній Україні, де донецьких і близько не видно. Група має інтереси в усьому світі у феросплавному бізнесі — від Австралії до Африки. А на ринку гірничо-металургійного комплексу, напевно, вони стикаються, а можливо є й тертя. Але описувати це як вічний конфлікт «дніпропетровських» і «донецьких» неправильно. Тим паче що на це накладається управлінська матриця. Ми знаємо, що була дніпропетровська управлінська школа. Вона делегувала у владу людей ще з комуністичних часів. Можна до неї по-різному ставитися, але вона була «присутня». Я думаю, що у донецьких управлінців усе більш централізоване, існує жорстке підпорядкування, а наша, дніпропетровська школа управління більш інтелектуальна, гнучка й прагматична. Тому в одних історичних умовах донецька управлінська школа мала якісь переваги, але вони, згідно із законами діалектики, перейшли в свою протилежність. І до чого справа дійшла, ми вже знаємо.
— Чи розуміє нинішня влада, що якщо вона не змінить систему, її час закінчиться дуже швидко?
— Не знаю, як у Києві, але ми це чудово розуміємо. Я маю до Євромайдану безпосередній стосунок і в радикальних колах є мої близькі друзі. Їхні очікування дуже завищені, вони вимагають помсти або справедливості. Тому якщо ми не дамо людям змін, а вони можливі лише в разі зміни системи, то реально можемо отримати народний бунт. Тим паче що складна економічна ситуація в країні ще погіршуватиметься. Грубо кажучи, доведеться затягувати паски. Люди, можливо, й погодяться із затягуванням пасків, але вони при цьому повинні знати, що їх не грабуватиме міліція, що вони матимуть справедливе судочинство й що влада їх захистить. Тоді вони ще кілька років, напевно, можуть потерпіти, сподіваючись на те, що реформи закінчаться чимось позитивним, дадуть позитивний ефект. Ми це однозначно розуміємо й думаємо, як комерсанти: якщо ми не змінимо систему й закінчиться час влади, то ми втратимо не лише країну, а й свій бізнес. Тому що цей бізнес реально міститься в Україні.
— Ви фінансували «Правий сектор»?
— Це нісенітниця повна. Я поясню, звідки все це. Днями ми зустрічалися з російськими журналістами, й вони ставили таке саме запитання. Це йде з тих часів, коли з’явилися чутки, що Коломойський нібито фінансує «Свободу». В інтернеті навіть з’явилося його зображення у футболці з написом «Правий сектор», але це «фотожаба». Це брехня, я знаю точно. Це запитання йому при мені ставили, й він чітко сказав, що ні. З таким самим успіхом можна мене запитувати, чи не фінансував я колумбійську мафію.
— Як ви сприйняли «бенефіс» Юлії Тимошенко?
— Я з великою повагою ставлюся до неї, як до великої політичної фігури. Але мені здається, що вона, напевно, десь недоусвідомила, що повернулася в іншу країну. Це перше. Друге, мені здається, нехай це моя суб’єктивна думка — вона живе помстою. А помста — вона завжди контрпродуктивна. Хоча як людину її можна зрозуміти. І третє, я сподіваюся, що все, що вона зараз говорить, — це не більше ніж передвиборна риторика. З тієї причини, що ми тут сидимо з ранку до ночі, займаємося всіма питаннями — від стабілізації бюджетної сфери до з’ясування стосунків між правими, лівими й сіро-буро-малиновими. А Юлія Володимирівна виступає й говорить, що олігархів ми розкуркулимо. Мені просто хочеться сказати — ну, якщо так, то займайтеся самі. Якщо хтось думає, що я переживаю велику радість від перебування в цьому кріслі, насправді це не так. А там подивимося. Спочатку нехай Юлію Володимирівну оберуть, хоча в неї є всі можливості, зокрема й людські, дати сильний спурт і випередити своїх конкурентів.
«ПРОРОСІЙСЬКИХ СИЛ ЯК ТАКИХ НА ДНІПРОПЕТРОВЩИНІ НЕМАЄ»
— Росія продовжує чинити на Україну неабиякий тиск. Що треба зробити, щоб вибори відбулися? За якими критеріями обирати кандидата?
— У нас немає такого завдання — підтримувати конкретну політичну силу. Ми повинні забезпечити в області всім кандидатам у президенти конкурентні умови, а там нехай вони конкурують, як хочуть.
За якими критеріями слід вибирати кандидата — це хороше запитання. Я думаю, що перший критерій — це професіоналізм. Хотілося б сказати й про морально-етичні якості, але зважаючи на те, що майже всі наші політики якось замішані в співпраці з колишнім режимом, — треба бути повним ідеалістом. Ми намагаємося в своїй роботі бути відстороненими від політичних процесів, прагнемо «вести» ситуацію в технократичному ключі. Країна в нас різна, з різними інтересами населення, звести їх до спільного знаменника досить важко, хоча Росії це вдалося. І російська агресія в Криму Україну дуже згуртувала. Чому я так кажу, тому що спілкуюся з різними людьми, починаючи від мийників автомобілів і закінчуючи олігархами. Я просто бачу, що навіть люди, які скептично ставилися до Майдану або відчували пієтет по відношенню до Путіна, вони дуже різко змінили свою думку. Бо вони розуміють, що вся ця агресія, яка, напевно, в їхніх мізках має якесь виправдання, була здійснена до такої міри нахабно й цинічно, з нехтуванням усіх норм міжнародного права, що заперечити просто нічого. Нас запитують, як ви вирішили питання з проросійськими силами? Насправді проросійських сил як таких на Дніпропетровщині немає. В умовах психоемоційного вибуху вони спробували об’єднатися, але це наші люди, й ми з ними зустрічаємося, ведемо бесіди. Якщо вони виступають за поглиблення зв’язків між слов’янськими народами, а не між антинародними режимами, то чом би й ні. Ми прагнемо підтримувати з ними контакти. Для того, щоб ефективно працювати, потрібно контактувати. Адже Путін на десятиліття вперед знищив ідею слов’янської єдності, він зруйнував цей міф своїми руками. Інтуїтивно, в глибині душі вони це відчувають.
«МИ ЗНАЄМО, ХТО Й ЧИМ ЗАЙМАТИМЕТЬСЯ В РАЗІ ВОЄННОЇ ЗАГРОЗИ»
— Щодо можливої агресії Росії й нерішучих кроків влади. Чи готовий креативний бізнес-клас наполягати на тому, що Україна має вирішити питання своєї безпеки? Яким ви бачите це рішення?
— У нас на першому поверсі облдержадміністрації міститься штаб національного захисту, створений громадськими активістами. Ми допомагаємо їм, чим можемо. Йде взаємний обмін думками. Я розмовляв з керівниками сусідніх областей і запитував, чому вони не створять такий штаб із залученням сил громадськості. У нас там сидять дуже різні організації — активісти Євромайдану, «Правий сектор», «Сестринська сотня», екологи, афганці. І всі вони приходять з ідеями. Величезну кількість питань ми вирішуємо через волонтерів, через громадських діячів. Так, ми допомагаємо їм грошима, ми приєднали до них департамент соціального захисту, вони використовують гарячі лінії ОДА, але реально вони тягнуть на собі величезну кількість роботи. Чому це не зробити в інших областях? Нам відповідають, що в них немає таких сил в області. Коли я це чую, то розумію: якщо так відповідає людина, яка сидить у такому ж кріслі, як у мене, в неї реально на вулиці буде бардак, і це триватиме довго. Чому ми зробили це першими? Тому що нам приносять багато здорових ідей, якими ми «підживлюємося». І, нарешті, як люди практичні ми створили в Дніпропетровській області Раду оборони. Я не можу розкривати всі подробиці, бо це інформація для службового користування, але, припустимо, приходить до нас працівник спецслужби й запитує, а що ми робитимемо, якщо завтра противник викине парашутний десант. Тобто ми повинні розуміти, куди евакуюватися й де міститься командний пункт. Хто протистоятиме противникові, якщо він різатиме комунікації. Це все — практичні питання, які сьогодні стоять на порядку денному. Для того, щоб отримати відповідь, ми створили Раду оборони й повністю розписали ролі. Тепер ми знаємо, хто й чим займатиметься в разі воєнної загрози.
Реалізована й інша ініціатива наших активістів — створення Полку національного захисту. Її ми сприйняли «на ура», й поясню чому. Існує безліч військових спеціальностей, які в результаті скорочення армії й інших пертурбацій, анульовані. Припустимо, людина служила у військах стратегічного призначення. Це здоровий і молодий чоловік, який хоче захищати батьківщину. Він приходить до військкомату, а йому кажуть, що потрібні лише танкісти або мотопіхота. Тому для таких людей, які хочуть служити батьківщині, але які не затребувані при мобілізації, й був створений цей полк. Він розміщений на території колишнього військового шпиталю, поряд з будівлями обласної ради й облдержадміністрації. Там є матеріально-технічна база, ми забезпечили воду, каналізацію, електрику, але не за бюджетні кошти, а це зробили бізнесмени. Тепер уся ця компанія там збирається, й туди будуть направлені найздоровіші сили з «Правого сектора», з футбольних фанатів. І ось чому — по-перше, жодна людина, яка пройшла Майдан, не піде служити до Національної гвардії під керівництвом колишніх працівників міліції. Адже вони стояли по різні боки барикад, а потім приїжджають на полігон і бачать, що ними командують полковники міліції, які ще недавно командували з протилежного боку. Друга проблема полягає в тому, що будь-яка людина, яка має соціалізацію — бізнес або постійну роботу, не піде до Національної гвардії служити з ранку до вечора навіть за хорошу зарплату. Вона хоче отримати військову підготовку, захищати батьківщину в разі військової агресії, але при цьому може перебувати в резерві. Тому модель цього полку національного захисту нагадує ізраїльський ЦАХАЛ або, швидше, американських резервістів так званої територіальної оборони. Це звичайні люди із сім’ями, зі становищем у суспільстві, але в разі військової агресії вони знають, де отримати зброю, в них свої завдання й досвід певний. Крім того, існує горизонтальний зв’язок з керівниками армійських підрозділів, й вони постійно перебувають з ними в контакті.
Я думаю, що коли все вщухне, ми виходитимемо з пропозицією внести поправки до закону про збройні сили України, щоб подібні парамілітарні формування набули законного статусу як територіальна оборона. І наш полк національного захисту можна вважати пілотним проектом. А коли буде законодавче закріплення, він одразу впишеться в нову систему оборони як перша цеглинка. Адже питання, пов’язане з Кримом, висітиме Дамокловим мечем досить тривалий час. Тому що це окупована територія, від якої Україна не відмовиться. Але якщо територія окупована, то можливі різні провокації й наміри. Тому хоч би який план у Путіна існував — Крим для нього перетвориться на валізу без ручки. Я майже впевнений, що в нього був план щодо дестабілізації Східної України, але потім, зокрема й з нашою допомогою, цей план не спрацював. При цьому, на думку фахівців, Крим може реально перетворитися на «чорну діру», а нам й росіянам довго жити з цією проблемою. Тому треба кріпити оборону, в системі якої Дніпропетровщина буде надійним тилом.
КОЛИ ВЕРСТАВСЯ НОМЕР
Дніпропетровська облдержадміністрація підписала угоду з проросійськими та лівими організаціями, спрямовану на стабілізацію політичного становища в регіоні, повідомив на брифінгу Борис Філатов. За його словами, угода включає в себе 6 пунктів. Згідно з ними, проросійським силам буде надано приміщення в будинку ОДА, оскільки такі приміщення вже мають активісти Євромайдану, які створили Штаб національного захисту. ОДА також надасть можливість проросійським організаціям пересвідчитись, що у воїнських частинах, розташованих на території Дніпропетровщини, немає тренувальних таборів ультраправих. Російських активістів буде включено в склад громадської ради, яка існує при керівництві ОДА. Дніпропетровська обласна влада також погодилась провести розслідування випадків побиття громадян активістами правих сил. За словами Бориса Філатова, ОДА сприятиме надання активістами телевізійного ефіру, а також доступу до місцевих друкованих ЗМІ. У свою чергу, проросійські організації зобов’язуються не порушувати законодавства і не вести пропаганду сепаратизму. Однак обговорюватись у ЗМІ можуть питання федералізації, мовні, дружби з Росією.
