Немає сумнівів у тому, що доля реформи української армії перебуває у прямій залежності від зовнішньополітичної визначеності України. Немає сумнівів також і в тому, що 2004 рік відрізнявся від багатьох попередніх найбільшим розмахом коливань у балансуванні України між НАТО й Росією. І тому не варто особливо дивуватися, що 2004 рік, задекларований роком великих змін у ЗСУ, виявився аж ніяк не роком реформ. А якщо в першій половині року було зроблено кілька кроків уперед, то у другій — стільки ж кроків назад.
Експерти твердять, що час балансування України між Заходом і Сходом минув, і сьогодні основною опорою обороноздатності України повинна стати колективна безпека. Не маючи шансів конкурувати в оборонних відносинах ані з НАТО, ані з Росією, Україна мусить приєднатися до одного з військово- політичних блоків.
ДО РЕФОРМИ
Травень 2002 року визначив: Україні йти в НАТО. Подолавши бар’єр під назвою «кольчужний скандал», Київ саме на початку 2004 року підійшов до можливості розпочати реальну реформу. Справді, реформаторська активність на початку року дозволяла сподіватися на конкретні результати до його закінчення. Серед основних реформаторських передумов було досягнення взаєморозуміння на всіх рівнях, що без масштабного скорочення армія не обійдеться. Парламентарії, високі чиновники й самі військові одностайно почали твердити, що оборонний бюджет не повинен бути бюджетом «проїдання». А скорочення армії стане передумовою для майбутнього переозброєння ЗСУ. Щоправда, керівництво Міноборони несподівано зіткнулося з серйозною проблемою — реформаторство необхідно було узаконити. Забезпечивши, крім іншого, й соціальні гарантії людей у погонах, яких скорочували.
Проте вже в лютому 2004 р. Верховна Рада в першому читанні прийняла проект закону «Про реформування Збройних сил України», що передбачає скорочення армії до 200 тисяч.
Серед реально важливих чинників наближення ЗСУ до реформи за західним зразком була щира прихильність військового міністра Євгена Марчука євроатлантичній інтеграції. Це разом із наближенням саміту НАТО і бажанням продемонструвати реальні реформаторські кроки привело до появи на початку літа двох найважливіших документів: нової воєнної доктрини й закону, що регламентує параметри військової реформи. Після появи воєнної доктрини експерти відзначали: програмний документ зробив оборонну сферу країни цілком зрозумілою на Заході. Фактично нова доктрина офіційно «узаконила» український курс на євроатлантичну інтеграцію — вона могла надати поштовх військовому й оборонно-промисловому реформуванню. Йдеться про професіоналізацію армії, забезпечення її мобільності та затвердження параметрів Збройних сил.
За Марчука було затверджено й Стратегічний оборонний бюлетень України — своєрідну «Білу книгу», де визначено, в ім’я чого та яку армію ми маємо намір будувати на період до 2015 р. Задекларовано, що вже через два роки ЗС України повинні нараховувати у своїх шеренгах лише 200 тис. особового складу. Наймасштабніші завдання зі скорочення — загальною чисельністю штатних одиниць 120—150 тис. — треба реалізувати у 2004 і 2005 рр.
НЕПІДЙОМНА НОША
Звісно, реформа — це аж ніяк не тільки скорочення. Часті зміни військових міністрів та їхніх команд зовсім не сприяють просуванню реформ. Серед показових наслідків такої кадрової політики — фактично заморожування роботи департаменту озброєнь ЗСУ протягом майже всього 2004 р. І такі передвиборні кроки, як форсоване об’єднання ВПС і військ ППО у Повітряні сили, навряд чи можуть бути компенсацією всіх провалів військової реформи в 2004 р.
Ніхто не стане заперечувати, що виборчий рік — не кращий час для військової реформи. Так, наближення до президентських виборів і помітна опора в них на Росію змусили українську владу демонструвати глибокий реверанс у бік Кремля. Серед іншого було вилучено з доктрини пункти про намір вступити до Північноатлантичного альянсу. Що серйозно знизило «вагу» документа в очах Заходу. Цікаво, що «демонстраційна відмова» від НАТО дивним чином збіглася ще з двома вельми цікавими подіями: заявою російського військового міністра Іванова про те, що Новоросійськ не є альтернативою існуючої бази флоту в українському Севастополі, а також із зустріччю президентів України й Росії — останньою напередодні виборів в Україні.
Жорсткі підходи до скорочення сформували у багатьох в армії неприйняття, чим стимулювали нового військового міністра різко скоректувати темпи скорочення. Армія — це ще й електорат. Мабуть, найвідчутнішим гальмом реформування не лише армії, а й усієї військової організації країни є відсутність спадкоємності. У реформі ЗСУ це особливо відчувалося протягом останніх чотирьох років. Остання міністерська рокіровка не стала винятком: прийшовши до військового відомства, нова команда одразу ж подала законопроект, що передбачає чисельність на кінець 2005 р. уже в межах 235 тис. чоловік.
Крім усього іншого, обіцянки уряду збільшити витрати на оборону в 2005 році на 22%, довівши їх до 6 млрд. грн., не справдилися. Хоча загальні цифри військового бюджету зросли до 8,196 млрд. грн., фактично витрати на оборонні потреби після вирахування пенсійних грошей (2,667 млрд. грн.) і коштів, що виділяються на підтримку ОПК і проходять як оборонні витрати, виявляться менше 5 млрд. грн. Експерти вже поспішили заявити, що військовий бюджет 2005 р. є відкатом назад і знову буде бюджетом «проїдання».
Нічого хорошого не можна сказати ані про бойову підготовку ключових оборонних структур, ані про підготовку до майбутнього переоснащення. Наприклад, за підсумками 2004 р., загальний наліт авіаційних підрозділів, що входять до складу Об’єднаних сил швидкого реагування, становив лише 49% від запланованого, а середній наліт пілота — 38 годин 42 хвилини. Нагадаємо, за даними Оборонного бюлетеня, наліт пілотів у ОСШР мав становити: у 2004 р. — 60 годин, у 2005 р. — 65 годин, у 2006 р. — 90—100 годин.
Що ж до переоснащення, в той час як армії необхідна модернізація авіакомплексів і засобів ППО, закупівля високоточних засобів знищення й нових систем зв’язку, ЗСУ наказано витрачати кошти на... модернізацію танків. Таким підходом обурені навіть самі військові: за словами першого заступника міністра оборони Олександра Стеценка, пріоритетними напрямами на 2005 р. є створення безпілотних літаків і систем ППО, засобів інформаційної боротьби та власного оперативно-тактичного ракетного комплексу дальністю до 500 км. Вже сьогодні ясно, що жодної із задекларованих цілей не буде досягнуто. Щонайбільше, економічно потужні розробники (наприклад, ДКБ «Південне», яке розробляє оперативно-тактичний ракетний комплекс) вкладуть власні обігові кошти, отримані від експортних замовлень. До речі, в 2004 р. на науково-дослідні й дослідницько-конструкторські роботи в армії виділяли тільки 1% запланованих коштів, на закупівлю озброєння й техніки — менше 1%. Навряд чи це ті цифри, що створюють передумови для переоснащення армії. А на початок запланованих закупівель нових засобів зв’язку натовського стандарту, навіть за умови залучення обігових коштів спецекспортерів, Міноборони в умовах політичного зближення з Росією підійти так і не зважилося.
Для порівняння, обсяг держоборонзамовлення в Росії на 2005 рік збільшився порівняно з минулим роком на 26,7% і становив 186,9 млрд. руб. За ці кошти РФ має закупити чотири ракети стратегічного призначення, дев’ять космічних апаратів, п’ять ракетоносіїв. До сухопутних військ надійдуть дві найновіші пускові установки ракетного комплексу «Іскандер-М», 17 танків Т-90, 92 бронетранспортери БТР-80. До складу флоту введуть два нові кораблі. ВПС отримають два стратегічні бомбардувальники Ту-160, десять фронтових винищувачів Су 27СМ, а також нові високоточніракети «повітря-земля». Крім того, буде оплачено виробництво перших двох ударних вертольотів Мі-28Н з установочної партії та двох вертольотів Ка-50.
Звісно, цей матеріал містить лише фрагменти з життя української армії. Але навіть не змальовуючи цілісну картину функціонування ЗСУ, можна стверджувати: 2004 р. не став роком реформування української армії. Вдала спроба була перервана. А останні кілька місяців року не створили передумов реформування й на першу половину 2005 р. ЗСУ під час президентських виборів не дозволили залишитися осторонь. Це, серед іншого, звело нанівець навіть ті скромні успіхи, які 2004 року військовим вдалися.
