Найбільш принциповим результатом робочого візиту прем’єр- міністра України А.Кінаха до США є не стільки конкретні домовленості з окремих питань, а передусім підтвердження дуже важливої речі — між нашими країнами формуються по суті нові толерантні та одночасно конструктивні партнерські відносини. Будучи у складі офіційної делегації, автор мав можливість повністю пересвідчитися у цьому особисто. Раніше наші відносини з США такими не були. Найбільше мене дратував менторський тон американських посадових осіб, особливо емісарів МВФ, які, розбираючись у нашій економіці так, як я у медицині, щокроку дозволяли собі читати нам моральні проповіді, «вчити» нас жити. Мені завжди це нагадувало старі часи, позицію «старшого» брата, «заступництва» якого ми зуміли позбутися, сподіваюся, назавжди. Насамперед внаслідок цих обставин у мене склалося досить упереджене ставлення до США. У одній зі своїх публікацій я дозволив собі відзначити, що ми не повинні йти у Європу через «американські ворота». Зараз я ловлю себе на думці щодо того, що все це йде у минуле. Знаю весь нюанс наших колишніх бесід у міністерстві фінансів США. Але цього разу під час зустрічі з міністром Полом О’Нілом ми відчули цілком нову тональність; бажання вислухати, зрозуміти. Директор-розпорядник МВФ Хорст Келер сказав про це вельми однозначно: вважайте, що прийшов новий етап взаємовідносин України та провідної у системі міжнародних фінансових відносин організації.
Яка причина того, що відбувається? Їх, природно, багато. Передусім — це наші успіхи на шляху трансформаційних процесів, а також наша рішуча підтримка акцій проти міжнародного тероризму. Однак головне, мабуть, полягає навіть не у цьому. Змінюються й самі США. Дуже важливо зрозуміти, що йдеться не тільки про зв’язок того, що відбувається, з новою геополітичною ситуацією, яка формується після трагічних подій 11 вересня. Я був у складі делегації до США у червні поточного року і вже тоді (можливо, не так як зараз) зміни до нового виявлялися досить рельєфно. Для мене головним у всьому цьому є те, що у США, як я уявляю, відчули і свою провину в тих прорахунках і помилках, які ми допустили в ході реформ, і які дуже багато коштували нашій державі. Усі знають, що ми були практично у всьому досить старанними учнями.
З іншого боку, мені уявляється, що США почали розуміти, що Україна може вижити й без Америки. Адже, за великим рахунком, змогли ж ми не тільки викарабкатися з глибин більш ніж десятирічної кризи. Але й вийти на дуже високі темпи зростання по суті без зовнішньої допомоги. Перебуваючи понад два роки під опікою США, МВФ і Світовий банк залишалися фактично збоку, займаючи по відношенню до нас не більш ніж споглядальну позицію.
І ще про одне. На усіх зустрічах демонструвалися підкреслена доброзичливість до нашого Президента, розуміння його ролі у зміцненні державності, забезпеченні безповоротності курсу реформ, реалізації проєвропейського вибору розвитку. У США дуже добре розуміють, що прийняття нещодавно Верховною Радою Земельного кодексу України, про який йшлося буквально на кожній зустрічі, є логічним продовженням тієї величезної роботи з реформування земельних відносин, яку було розпочато Л.Кучмою ще у листопаді 1994 р., коли було прийнято відповідний указ Президента. Кофі Аннан, який з’явився перед нами дійсно як лідер планетарного масштабу, з самого початку нашої бесіди заявив буквально таке: «Скажіть Президенту Л.Кучмі, що у нього все добре, і я дуже радий цьому». Генеральний секретар ООН попросив передати Президенту України прохання про його особисте сприяння діалогу Путін — Шеварднадзе стосовно подій в Абхазії.
Усі ми були приголомшені побаченим на місці трагедії 11 вересня — наших відвідин об’єкту, котрий отримав назву «Граунд зіроу». Найбільше мене розчулили рукостискання простих американців, котрі працювали на об’єкті, їх непідробна вдячність за нашу солідарність — солідарність українського народу. Будучи присутнім з членами делегації на молебні у церкві Св. Юра, я подумав про те, що, швидше за все, ми — українці — найбільше здатні зрозуміти всю глибину людського горя, яке прийшло на землю американського народу. Сьогодні американцям важлива передусім моральна підтримка.
У ліфті світового банку декілька тижнів тому з’явилася табличка. На ній — настійне прохання у разі аварійного вимкнення електрики та зупинки ліфта не панікувати — за допомогою акумулятора ліфт опуститься на перший поверх... Як ніколи раніше, ми відчули, що світ цілісний і берегти його необхідно спільними зусиллями.
