Президент США Джордж Буш найближчого понеділка відзначить обідом із конгресменами своє 100-денне перебування на цьому посту. Це відбудеться, попри те, що глава республіканської адміністрації поки що не добився проходження через Конгрес жодного свого законопроекту. Як повідомив офіційний представник президента, Дж. Буш прийме в Білому домі 535 конгресменів, а також представників регіональної влади та столичного округу.
Тим часом радники Дж. Буша та лідери в сенаті продовжують переговори із проблеми прийняття реформи в галузі освіти США. Адміністрація сподівалася, що сенатори схвалять цю пропозицію вже поточного тижня, але голосування все ще перебуває під питанням. Але прес-секретар Білого дому Арі Флейшер заявив, що президент задоволений «зміною тону дебатів у Вашингтоні та поліпшенням співпраці між двома партіями», повідомляє Інтерфакс-Україна.
Традиційно у США із часів Франкліна Рузвельта надається дуже важливе значення символічній даті — першим 100 дням перебування нового глави адміністрації на цьому посту. Ця дата для Дж. Буша має бути 29 квітня, однак він вирішив відзначити її наступного дня. Проте офіційні представники президента вважають його стосунки з Конгресом «гарними». За даними Брукінзького інституту, за перші 13 тижнів перебування в Білому домі Дж. Бушу вдалося провести через законодавчий орган лише 29 із 488 важливих призначень у своєму кабінеті. За аналогічний період сенат дав зелене світло 72 призначенням за часів республіканця Рональда Рейгана і 42 — за часів демократа Білла Клінтона. Серед найбільш резонансних зовнішньополітичних кроків нової адміністрації було відкликання підпису США під Кіотською угодою про глобальне потепління клімату, яка регулює викиди в атмосферу.
Пояснюючи, чому він відмовився від Кіотської угоди про глобальне потеплiння клімату, президент Буш сказав: «Ми не зробимо нічого, що зашкодило б нашій економіці тому, що найважливіше, тобто люди, які мешкають в Америці, над усе». Такі заяви не повинні були здивувати тих, хто стежив за американськими виборами. Під час других дебатів з А. Гором Джоржа Буша спитали, як він буде використовувати глобальну силу і вплив Америки. Він відповів, що буде використовувати їх на благо всім американцям.
Такі заяви не здивували б тих, хто вивчав промови батька президента. Перший президент Буш сказав майже те ж саме десять років тому в 1992 році в Ріо-де- Жанейро на саміті з проблем Землі («Earth Summit»). Коли представники країн, що розвиваються, попросили Буша поставити на порядок денний питання про надмірне використання глобальних ресурсів розвиненими країнами, особливо США, він відповів, що американський стиль життя не підлягає обговоренню, не дивлячись на те (або так почулося його аудиторії), чого це може коштувати іншим.
Але не тільки уряд Буша ставить інтереси американців на перше місце. На Балканах уряд Клінтона-Гора показав, що він не має намір ризикувати життям навіть одного американця, щоб знизити число жертв серед мирних громадян. Спостерігаючи за цим, Тімоті Гартон Еш писав: «Це перекручений моральний кодекс, який зробить мільйон невинних громадян іншої раси знедоленими тільки тому, що хтось не готовий ризикувати життям навіть одного свого професійного солдата». У Косові інтервенція, обмежена повітряним бомбардуванням, принесла цій стратегії тотальний успіх: сили НАТО не втратили жодного солдата в бою, але біля 300 косоварів, 209 сербських і 3 китайськi мирнi жителi були вбиті (дані західних джерел. — Ред. )
Такий підхід до обов'язків лідера, виражений коротко і ясно, примушує нас розглянути фундаментальне питання етики. Якою мірою політичні лідери повинні обмежувати свою роль — ратувати суто за процвітання своїх громадян, і якою мірою їх повинен торкатися добробут людей у всьому світі?
Романо Проді, президент комісаріату ООН і колишній прем'єр-міністр Італії у відповідь на останню заяву президента Буша сказав, що якщо хтось хоче бути світовим лідером, він повинен вміти піклуватися про всю планету, а не тільки про американську індустрію. Але питання не тільки про тих, хто прагне стати світовими лідерами. Лідери менших країн також повинні вирішити в таких питаннях, як глобальне потеплiння клімату, торгові пакти, іноземна допомога і ставлення до біженців — якою мірою вони готові розглядати інтереси громадян інших держав.
Згідно з Ешем існують сильні етичні аргументи на користь того, що для лідерів є неправильним надавати абсолютний пріоритет інтересам своїх громадян. Ціна життя невинної людини не визначається залежнiстю від національності. Навіть уряд Буша поставив життя мільйонів африканців, інфікованих СНІД, вище економічних інтересів американських фармацевтичних корпорацій, підтвердивши указ колишнього президента Клінтона про те, що Сполучені Штати не будуть перешкоджати Африці в ліцензуванні своїх власних виробників для випуску дешевих копій ліків, які могли б врятувати життя їхніх громадян, незважаючи на те, що в американських компаній знаходиться патент на виробництво цих препаратів. Якщо інтереси американців завжди на першому місці, то таке рішення — безсумнівно правильне — було б важко пояснити.
Але необхідно відзначити, що абстрактна ідея етики про те, що всі люди заслуговують на увагу в рівній мірі, не може впливати на те, як ми розглядаємо обов'язки політичного лідера. Джордж Буш взяв на себе особливу роль — обов'язок захищати і відстоювати інтереси американців; все те саме, що очікується від батьків — відстоювати інтереси своїх дітей, а не чужих. В інших країнах є свої лідери, у яких такі самі ролі стосовно інтересів їхніх співгромадян. Не існує світової політичної спільноти. Поки ситуація така, у нас повинні бути національні держави, і лідери цих національних держав повинні віддавати перевагу інтересам своїх громадян.
У цьому є частка істини. Без цього (якщо тільки виборці раптово не перетворяться на альтруїстів, досі не бачених в такому величезному масштабі) демократія не могла б функціонувати. Американські виборці не обрали б президента, який не ставив би їхні інтереси вище за інтереси інших людей. Можливо, глобальний характер проблем, з якими ми зараз зіткнулися — це аргумент на користь федерального світу, а не світу, поділеного на суверенні нації-держави. Але поки це тільки піднесена ідея без політичної реальності, наші лідери будуть вважати, що вони повинні якоюсь мірою віддавати перевагу інтересам своїх громадян.
Якоюсь мірою, однак, не означає абсолютну перевагу. Батьки можуть віддавати перевагу своїм дітям, але якщо купівля нових іграшок для своїх дітей коштує життя інших, це неможливо виправдати. Відмова від Кіотської угоди буде загрожувати життю десяткам або сотням мільйонів людей, які мешкають в країнах, котрі надто бідні, щоб захищатися від наслідків зміни клімату і підвищення рівня моря. Тому європейці шаленіли від безтурботної заяви американського президента про те, що «найважливіше, тобто американці, над усе». Можливо, це є виправданим для президента Буша — віддавати перевагу економічним інтересам американців. Але ставити їх вище за життя і смерть мiльйонiв людей — це більше, ніж виправдати будь- який етичний підхід.
