— Як і завжди переобтяжений порядок денний: у запланований порядок життя вносить свої корективи, і ПАРЄ необхідно було реагувати на ситуацію, яка зараз склалася в Косово. Необхідно подолати наслідки конфлікту і в економічному, і в соціальному плані. Зокрема наша делегація захищала й інтереси України, оскільки наша держава багато втратила на Дунайському пароплавстві. І ми домоглися того, що це стало окремим рядком у підсумковому документі, а отже, тепер будуть шукатися спільні шляхи компенсації таких збитків.
Ще одне питання, яке викликало серйозну і грунтовну дискусію: європейська демократія — перед загрозою тероризму. Вона була викликана, зокрема, і подіями в Москві.
Обговорювалися також питання співробітництва країн Середземноморського і Чорноморського басейнів і цілий ряд інших тенденцій, які стосуються і шляхів розвитку європейської економіки, i місця України в цих процесах.
На жаль, я маю сказати, що на сьогодні Європа не відчуває потреби в Україні, тобто фактично їй все одно: є вона чи ні. Президент може скільки завгодно говорити про нашу інтеграцію в Європу, але дійсні результати нашої міжнародної політики вельми плачевні. Наприклад, Леонід Кучма демонстративно чваниться своїми хорошими відносинами з польським президентом. Однак внаслідок його добрих жестів Україна відкрила свій ринок, і за умов фактичної зупинки нашої промисловості ми забезпечуємо робочі місця в тій же Польщі, Угорщині, Болгарії. Та якби п. Квасьнєвський зробив у цьому плані для України хоч десяту частину того, що зробив для Польщі наш Президент, я особисто неодноразово розцілував би його.
Ми так і не знайшли тих аспектів, які викликали б у європейців зацікавленість в Україні як у повноправному партнері. А без цього ми ніколи не станемо повноправним членом ЄС. Звісно, це вельми сумний, але, гадаю, об'єктивний висновок.
— Як у ПАРЄ поставилися до заяви «канівської четвірки». Наприклад, і Президент — через свою прес- службу, і міністр закордонних справ заявили про те, що цей лист «не за адресою».
— Ці заяви — або явна цинічна брехня, або незнання функцій ПАРЄ. І в тому, i в іншому випадку вони демонструють рівень нашої виконавчої влади. Знаєте, є два способи ведення суперечки: або показати свій високий інтелектуальний рівень, або спробувати опустити опонентів до свого низького. Схоже, що тут якраз останнє. Насправді в рамках роботи комітетів і бюро асамблеї, і її керівництво, і особисто голова ПАРЄ Рассел Джонсон заявили про необхідність найсерйознішим чином відреагувати на звернення «канівської четвірки» про порушення Конституції, законів і прав людини в ході президентських виборів в Україні. Звичайно, для європейських парламентаріїв це виглядає дико: вони у себе навіть не допускають думки про фальсифікацію виборів чи ущемлення свободи слова. Банановий рівень нашої демократії їм незрозумілий. Тим більше їх уразило, що всі депутати української делегації: від лівих до правих одностайно підтвердили інформацію, що міститься в зверненні «четвірки». При цьому ми не заперечували можливості перемоги будь-якого кандидата, але підкреслювали, що це має бути чесна перемога на виборах, яка змiцнить українську демократію. Сьогодні ж за умов практично повної ізоляції в ЗМІ всіх кандидатів, крім одного, і постійного звеличення Леоніда Кучми говорити про якісь чесні умови не доводиться. У результаті на засіданні бюро асамблеї (а в ньому брали участь всі керівники національних делегацій і керівництво ПАРЄ) було прийнято рішення про направлення наступного тижня, наскільки мені відомо, до України комісії парламентаріїв із комітету ПАРЄ з моніторингу, юристів і фахівців з питань роботи ЗМІ. Я думаю, ця делегація матиме можливість об'єктивно оцінити обстановку в Україні і дати свою оцінку. Я гадаю, що це необхідно — розуміти, що всі наші дії, якщо вже ми прагнемо до Європи, повинні оцінюватися з огляду на європейськi норми демократії.
— Об'єднання «Відкрита політика», яке ви очолюєте, виступило ініціатором об'єднання всіх демократичних сил. Перший форум відбувся, планується другий. Які ви ставите цілі, і що вже вдалося зробити в цьому напрямку?
— Я вважаю, що сьогодні всі політичні партії, можливо, за винятком комуністів, є кишеньковими. Я не хочу їх принизити, але всі ці кишенькові партії діляться на дві категорії: перша — це ті, якими маніпулює лідер або якась невелика група амбітних людей. Друга — партії, які є кишеньковими партіями влади. Влада їх використовує як фігові листки для демонстрації ніби політичної структурованості суспільства. Дуже важливо, щоб і в лівому центрі, і в правому було створено дійсно потужні партії, орієнтовані не на обслуговування будь-кого, а на вирішення завдань, які стоять перед суспільством. У цьому плані ми і ставимо завдання створення «Правиці» — об'єднання демократичних правоцентристських партій. Я хочу, щоб ми пробудили національну самосвідомість не в плані національності, а в плані всієї нації української держави. Зараз президентські вибори вимагають консолідації. Створення «канівської четвірки» якраз і демонструє цей процес. Я вважаю, що «четвірка» має вийти на одного узгодженого лідера і при цьому заздалегідь чітко сказати, хто йде на президента, хто буде прем'єр-міністром.
Зараз у державі нагнітається атмосфера страху — 37-й рік стає дедалі ближчим. Влада стає абсолютно безконтрольною. Це дуже серйозно. І цьому необхідно протистояти. «Четвірка» — а в ній зібралися найбільш харизматичні особистості, хоч як би ми до них не ставилися — має взяти на себе відповідальність за стан справ у державі, закликати все наше суспільство до громадянської злагоди і конструктивної роботи. Якщо це буде зроблено, то мені якоюсь мірою все одно: хто з них буде президентом, а хто прем'єром. Сьогодні нам необхідно витягнути Україну з безодні, а потім можна визначатися, під яким кутом рухатися вперед: лівішим чи правішим. Інстинкт самопорятунку має мобілізувати громадську думку. У результаті обов'язково з'являться позитивні зміни, і підніметься дух людей.
Однак сьогодні є певний момент розгубленості в правоцентристському спектрі. Не всі з них внаслідок різних причин можуть підтримати «канівську четвірку», і тим самим вони фактично посилюють Кучму, що дуже небезпечно і для самих цих людей, і для держави. Обрання Кучми на другий термін — це загальнонаціональна катастрофа для держави і його особиста катастрофа. Якщо ми люди моральні, то ми повинні сказати йому, щоб він не штовхав себе в безодню, і не допустити, щоб у цю безодню разом із ним впала вся країна. Тому правоцентристський спектр сьогодні необхідно консолідувати на цій платформі. Ми готуємо другий форум і обговорюємо можливість висунення єдиного кандидата. З урахуванням «канівської четвірки», я гадаю, цей форум повинен заявити про подальші спільні пошуки шляху виходу із сьогоднішньої кризи, очевидно, з одним кандидатом — Євгеном Марчуком. У першій декаді жовтня ми вийдемо на другий форум і створення широкого блоку національно-демократичних партій і громадських рухів, які підтримують цю логіку національно- демократичної перспективи.
— Після кожних виборів демократи дуже красиво, логічно і аргументовано пояснюють, чому вони і цього разу програли. Як ви гадаєте, ми будемо слухати такі пояснення після 31 жовтня?
— Гарантій не може дати ніхто. Політична культура, рівень розуміння багатьох політичних «лідерів» є задоволенням свого власного «я», своїх амбіцій, при цьому не розуміючи, що національний інтерес повинен бути пріоритетним у будь-яких рішеннях. Якщо перемагає національний інтерес, то і твій особистий буде обов'язково реалізований. Але коли ми національний інтерес кидаємо під ноги, то твоя особиста перемога — це тимчасове і дуже оманливе задоволення. Бо рано чи пізно невирішена національна проблема приведе тебе до краху, до самознищення в суспільстві, яке саме себе з'їдає. Неможливо побудувати нормальне життя для себе, навіть якщо ти й у лідерах сьогодні. Закінчується це завжди однаково.
З іншого боку, в суспільстві десятиріччями формувалася абсолютно викривлена психологія, і вона зафіксована вже ледь не на генному рівні. Ми повинні розуміти, що не з'явиться сильна демократична партія, якщо вона не потрібна суспільству. Чим сьогодні сильна газета «День»? Тим, що вона займається просвітницькою діяльністю. Це необхідно робити. Якщо цього не робити, то не формується та критична маса, яка формує потребу, а вже на потребу буде пропозиція. І сьогоднішній сірий рівень влади пояснюється, в тому числі і сірим рівнем наших потреб. І поки ми не піднімемо цей рівень, не з'явиться політична партія, здатна його захистити. Сьогодні ми говоримо: має прокинутися наша еліта. І ви звертаєтеся до неї і, більше того, виховуєте її, примушуєте її самовдосконалюватися.
— Ми часто забуваємо, що Київ — це одне, а регіони — це інше. Нещодавно ви здійснили велопробіг козацькими столицями України. Яке ваше головне, найсильніше враження?
— Ви знаєте, я зараз скажу те, що ви, напевно, не зовсім чекаєте почути. Звісно, можна говорити, що там погано, а там ще гірше, непоінформованість людей — все це є, це все об'єктивно. І відсутність роботи, і жалюгідне існування, і те, що ми на грані соціального вибуху, який поки не стався тільки тому, що люди сподіваються на зміни внаслідок президентських виборів. А якщо їх не буде, то ми покотимося цією дорогою вниз ще під великим кутом, і я боюся, що ситуація стане некерованою. І те, що сьогодні відбувається в Росії, — це яскравий приклад того шляху, на який нам не можна встати. Але я не про це. Головний, все ж, висновок, який я для себе зробив: сьогодні ми — перекоти-поле як нація, як народ. І доки ми не зв'яжемо себе з історичним корінням усього нашого роду-племені. І доки ми не усвідомлюємо всього, що в нас є позитивного в нашій історії, доки ми не будемо пов'язані з нашою глибинною, правдивою історією, — нічого не буде. Щоб знищити націю, перетворити її на рабів, досить розірвати історичні зв'язки, позбавити вас відповідальності перед батьками і перед дітьми, знищити історичну логіку правди і почуття гідності. Все те, що пов'язано з імперським російським періодом, споруджено в нашій незалежній державі як фундаментальні, дуже могутні історичні пам'ятники і традицій, і культури. І це вельми поважається, хоча б внаслідок інерції. Все, що пов'язане з державністю України, нехай молодою, але державністю, все, що пов'язане з нацією, нехай наймолодшою в Європі, але нацією, — все це знищено. Прикладом такої державної політики, назву екскурсії до могили Богдана Хмельницького, в якій немає його праху. І де він, ми не знаємо. Або коли по телевізору йде відеоряд: показують гетьманів України, Грушевського і... Кучму. Першого президента Кравчука — не показують. Кравчука, який, до речі, підтримує Кучму. Так цинічно ставитися до першого президента — це демонстрація рівня моралі та культури і Президента, і його команди: самопіднесення, самолюбування. Порожня могила Богдана Хмельницького — це аналогія нашої державності: є всі зовнішні атрибути — і посада президента, і прапор, і парламент, але все це не працює як єдине ціле, за цим — порожнеча. Невже ось ця анархія в усьому і монопольне право одного і є те, до чого прагнули всі покоління наших прадідів за всю нашу багатовікову історію. Я вважаю, що це жахливо. І ось це страшно — головний висновок, який я виніс із нашого велопробігу. Поки ми це не змінимо, ми не зможемо розвиватися як нація, як держава.
— Як ви оцінюєте підписання Президентом і регіональними керівниками «Декларації про вдосконалення державної регіональної політики»?
— Йдеться про внесення радикальних змін у чинну Конституцію. Це не що інше, як змова Леоніда Кучми з частиною регіональних (ним же і призначених) і місцевих лідерів з метою втриматися при владі шляхом передачі частини владних повноважень у регіони. Схема, запропонована в декларації, не має нічого спільного з європейськими стандартами місцевого самоврядування. Створення в Україні другої палати парламенту шляхом не передбаченого законом референдуму фактично означає здійснення державного перевороту за єльцинсько-лукашенківським сценарієм. Сьогодні всі демократичні сили повинні об'єднається для захисту Конституції, єдності та територіальної цілісності нашої держави
